Рішення № 64829964, 14.02.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2017 Справа № 920/927/16Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Левченка П.І., судді Костенко Л.А., судді Яковенка В.В. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/927/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Параллель-ОПТ», м. Запоріжжя,

до відповідача Луганського державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_1, м. Суми,

про стягнення 143078,58 грн.,

за участю представників:

позивача не зявився,

відповідача ОСОБА_2 за довіреністю № 43 від 20.01.2017.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 143078,58 грн., з яких: 81211,50 грн. заборгованість за поставлене пальне за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року, 5405,22 грн. пеня, 6110,84 грн. 3 % річних, 50351,02 грн. інфляційні втрати.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що він фактично не мав можливості оплати пального на суму 81211,50 грн. в кількості 6850 літрів за договором у звязку з тим, що в результаті актів тероризму в м. Луганськ з 31 липня 2014 року ГУ ДКС України у Луганській області припинило свою діяльність, а 11 серпня 2014 року була захоплена адміністративна будівля університету з усіма оригіналами документів (в т.ч. договір № 03804/14-БР від 03.03.2014), доступ до них унеможливлений по теперішній час. Пальне на суму 81211,50 грн. в кількості 6850 літрів відповідач не отримав. Як результат нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 31 липня 2014 року по теперішній час є необґрунтованим та незаконним. Відповідач в своєму відзиві посилається на вимоги статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач повинен був надати в якості доказу виконання ним зобовязання по відпуску відповідачу палива зі зберігання, погашені талони з номерами згідно видаткових накладних та реквізитами, згідно пункту 1.5 договору, у тому числі і з підписом відповідальної особи відповідача та відтиском його печатки.

30.11.2016 року разом із заявою № 1076 від 30.11.2016 року відповідач надав суду для долучення до матеріалів справи копію сертифікату № 7018 від 30.11.2016 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого Сумською ТПП України, щодо неможливості прийняти паливо та здійснити його оплату на виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року, укладеного між сторонами.

Представник відповідача подав письмові пояснення № 1114 від 09.12.2016 року до позовної заяви, в яких він зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України від 03.11.2016 року № 1731-УШ «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ, переміщених з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» (далі - Закон № 1731-VIII), який набрав чинності 30.12.2016 року, на виконання тимчасово переміщеними вищими навчальними закладами, тимчасово переміщеними науковими установами кредитних та інших договірних зобовязань (крім договорів про надання освітніх послуг), які виникли до переміщення на підконтрольну українській владі територію у звязку із проведенням антитерористичної операції, запроваджується мораторій на період проведення антитерористичної операції. На час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ із зобовязань за кредитними та іншими договорами (крім договорів про надання освітніх послуг), що не припинилися, з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначає, що він фактично не мав можливості оплатити пальне за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року, який був укладений до початку проведення АТО. Дія форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили) по вищезазначеному договору розпочинається 31 липня 2014 року згідно сертифікату № 7018 про форс-мажорні обставини від 30.11.2016 року.

Тому відповідач вважає нарахування пені, штрафів та інфляційних втрат по згаданому договору незаконним, а щодо виплати основного боргу накладено мораторій до закінчення АТО. Оплата палива буде здійснена у разі фактичної передачі палива відповідачу.

В заперечення на відзив відповідача позивач зазначає, що згідно пункту 2.1 договору ціни на паливо, а також його кількість вказуються продавцем у видатковій накладній на паливо, а також у рахунку-фактурі. Покупець здійснює оплату палива в строк не пізніше 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на паливо (дата підписання збігається з датою її формування). У вартість палива входить вартість послуг зберігання (звичайний строк зберігання, а також зберігання понад звичайний строк), а також інших витрат продавця, повязаних зі зберіганням і відпусткою палива покупцеві по талонах. Враховуючи, що видаткові накладні підписані 03.03.2014 року, відповідач мав здійснити оплату пального, згідно пункту 2.1 договору, у строк до 03.04.2014 року. Також в своєму запереченні позивач зазначає, що проведення АТО на території Луганської області розпочато на підставі Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року, тобто вже після настання строку для оплати за видатковими накладними. Посилання відповідача, що ним не були використані усі отримані талони не підтверджується жодним доданим до відзиву документом. На підставі викладеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

01.02.2017 року представник відповідача подав до суду письмові пояснення № 102 від 01.02.2017 року, в яких останній зазначає, що враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на виконання рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до правовідносин між позивачем та відповідачем застосовуються положення частин третьої статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо неправомірності нарахування пені в повному обсязі по всім договірним зобовязанням (крім надання освітніх послуг), укладеними до початку антитерористичної операції з дня видання наказу про передислокацію, та накладається мораторій на сам договір (на виконання договірних зобовязань).

Також представник відповідача зазначає, що у відповідності до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини пятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з обєктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

А тому відповідач вважає, що після закінчення дії мораторію на договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року позивач має право звернутися до суду з заявою (клопотанням) щодо відновлення (поновлення) позовної давності з поважних причин у разі її спливу.

На думку відповідача, за зазначених у даному поясненні обставин, суд має повне право відмовити в задоволенні позову, в той же час розяснити позивачу його права у відповідності до вимог частини пятої статті 267 Цивільного кодексу України та статей 112, 113 Господарського процесуального кодексу України (підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, порядок і строки подання заяви).

13.02.2017 року представник позивача подав суду письмове клопотання, в якому просить суд розглянути справу без його участі, а також зазначає, що повністю підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх повністю. У письмових додаткових запереченнях на письмові пояснення відповідача зазначає, що видаткові накладні підписані відповідачем 03.03.2014 року, а тому відповідач мав здійснити оплату пального, згідно пункту 2.1 договору, у строк до 03.04.2014 року. Проведення АТО на території Луганської області розпочато на підставі Указу Президента України №405/2014 від 14.04.2014 року, тобто вже після настання строку для оплати за видатковими накладними. І дія форс-мажорних обставин по наданому відповідачем сертифікату розпочинається з 31.07.2017 року, тобто через майже 4 місяці після настання строку оплати за договором.

Також представник позивача у своїх запереченнях зазначає, що вважає безпідставним посилання відповідача на статтю 2 Закону України від 03.11.2016 №1731-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ, переміщених з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження», оскільки нарахування штрафних санкцій забороняється лише щодо договорів, що не припинили свою дію, а згідно пункту 4.1 договору термін його дії сплинув 31.12.2014 року. Тому нарахування штрафних санкцій позивач вважає правомірним та обґрунтованим.

Під час розгляду справи в господарському суді відповідач змінив юридичну адресу і місцезнаходження з м. Суми, вул. Миру, 24 на м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Донецька, 1.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Параллель-М ЛТД» (продавець) та Луганським державним університетом внутрішніх справ імені ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобовязався передати паливо у власність відповідача (покупця), а відповідач (покупець) зобовязався прийняти паливо та сплатити за нього певну грошову суму в строки й на умовах, встановлених даним договором. З моменту переходу права власності на паливо, паливо залишається на зберіганні у продавця. Відпустка палива зі зберігання відповідачеві здійснюється на підставі предявлених талонів на паливо на АЗС продавця (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.4 договору, визначено, що у момент предявлення талона для відпустки палива на АЗС продавця здійснюється фіксація відпустки палива зі зберігання відповідачеві, шляхом обліку й погашення предявленого талона, дана фіксація підтверджує виконання продавцем своїх зобовязань за цим договором.

Згідно пункту 2.1 договору, ціни на паливо, а також його кількість указуються продавцем у видатковій накладній на паливо, а також у рахунку-фактурі. Покупець (відповідач) здійснює оплату палива в строк не пізніше 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на паливо (дата підписання збігається з датою її формування). У вартість палива входять вартість послуг зберігання (звичайний строк зберігання, а також зберігання понад звичайний строк), а також інших витрат продавця, повязаних зі зберіганням і відпусткою палива покупцеві по талонах.

Згідно пункту 4.1 договору, термін дії даного договору з дати його підписання до 31.12.2014 року, а в частині грошових зобовязань до повного виконання.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 03.03.2014 року відповідачу було відпущено палива на загальну суму 105671,00 грн., а також видано талонів на пальне на загальну суму 105671,00 грн., що підтверджується підписаними з боку відповідача його уповноваженим представником на підставі довіреності № 41 від 03.03.2014 року видатковими накладними № ВТ00161565, № ВТ00161568, № ВТ00161577, № ВТ00161573, № ВТ00161580, № ВТ00161578 від 03 березня 2014 року, засвідчені копії яких, а також копія довіреності додані до матеріалів справи, проте відповідач в порушення умов договору у встановлений договором строк до 03.04.2014 року вартість пального не оплатив.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у звязку з накладенням державою мораторію на виконання тимчасово переміщеними вищими навчальними закладами договірних зобовязань, які виникли до переміщення на підконтрольну українській владі територію у звязку із проведенням антитерористичної операції на період її проведення статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Щодо нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості за договорами, що не припинилися, з дня опублікування наказу їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки накладена заборона (частина четверта статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»).

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобовязання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Частиною першою статті 527 цього ж Кодексу визначено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 530 згаданого Кодексу, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 629 цього ж Кодексу, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 516 цього ж Кодексу, заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

30.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Параллель-М ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Параллель-ОПТ» (позивачем у справі) укладено договір № 88/01-16 про відступлення права вимоги (далі договір від 30.05.2016), відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор (позивач) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із договором № 03804/14-БР купівлі-продажу нафтопродуктів від 03.03.2014 року, укладеним між первісним кредитором та відповідачем у справі.

Відповідно до пункту 1.2 договору від 30.05.2016 року, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника (відповідача) сплати грошових коштів у розмірі 81211,50 грн.

02.06.2016 року на адресу відповідача первісним кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю «Параллель-М ЛТД) надіслано повідомлення № 555 про відступлення права вимоги разом з засвідченою копією договору № 88/01-16 від 30.05.2016 про відступлення права вимоги.

06.06.2016 року позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу № 23 про необхідність сплати заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року у розмірі 81211,50 грн. на рахунок позивача (нового кредитора).

Враховуючи, що видаткові накладні були підписані уповноваженим представником відповідача 03.03.2014 року, відповідач мав здійснити оплату пального згідно пункту 2.1 договору у строк до 03.04.2014 року. Проте відповідач не здійснив оплату пального ні в установлений договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року термін (до 03.04.2014 року), ні на вимогу нового кредитора № 23 від 06.06.2016 року.

30 грудня 2016 року набрав чинності Закон України від 03.11.2016 № 1731-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ, переміщених з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» (далі Закон № 1731-VІІІ), яким доповнено статтю 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ (далі Закон № 1669-VІІ) частиною третьою, в якій зазначено, що на виконання тимчасово переміщеними вищими навчальними закладами, тимчасово переміщеними науковими установами кредитних та інших договірних зобовязань (крім договорів про надання освітніх послуг), які виникли до переміщення на підконтрольну українській владі територію у звязку із проведенням антитерористичної операції, запроваджується мораторій на період проведення антитерористичної операції.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ із зобовязань за кредитними та іншими договорами (крім договорів про надання освітніх послуг), що не припинилися, з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Враховуючи вищевикладене, на виконання зобовязань за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року накладено мораторій, тобто відстрочення (призупинення) виконання зобовязання на період проведення антитерористичної операції, яка триває на теперішній час (частина третя статті 2 Закону України 02.09.2014 року № 1669-VII).

В той же час, відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України.

Враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на виконання рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до правовідносин між позивачем та відповідачем застосовуються частини третя та четверта статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», зокрема, щодо мораторію на виконання договірних зобовязань за договором № 03804/14БР від 03.03.2014 року, які виникли до переміщення відповідача на підконтрольну українській владі територію у звязку з проведенням антитерористичної операції, на період проведення антитерористичної операції.

Враховуючи, що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не визначено з якого часу запроваджується мораторій (відстрочення виконання зобовязання на період проведення антитерористичної операції), суд дійшов висновку, що оскільки чинними на сьогодні нормами вищезгаданого Закону № 1669-VІІ в редакції Закону № 1731-VІІІ, зокрема, частиною третьою статті 2 Закону, на виконання тимчасово переміщеними вищими навальними закладами (у тому числі - відповідачем) договірних зобовязань, які виникли до переміщення на підконтрольну українській владі територію (як у даному випадку у відповідача) у звязку з проведенням антитерористичної операції, запроваджується мораторій (відстрочення, призупинення) на період проведення антитерористичної операції, то строк виконання договірного грошового зобовязання відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року на сьогодні не настав (виконання договірного зобовязання відстрочено (призупинено) чинним Законом № 1669- VІІ в редакції Закону № 1731-VІІІ на період проведення антитерористичної операції), а тому відсутні підстави для стягнення боргу за договором, а відтак відсутні підстави для стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних, сплата яких боржником, який прострочив виконання грошового зобовязання, передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Зміст вищезгаданої норми Закону свідчить про те, що діючий на сьогодні мораторій розповсюджується на усі діючі на сьогодні договірні зобовязання тимчасово переміщених вищих навчальних закладів (у тому числі - відповідача). В частині грошових зобовязань договір № 03804/14-БР від 03.03.2014 року діє до повного виконання (пункт 4.1 договору), але на виконання цього невиконаного на сьогодні договірного зобовязання запроваджено мораторій (відстрочення) на період проведення антитерористичної операції.

Крім наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що після закінчення дії мораторію, тобто після закінчення антитерористичної операції, яка розпочата 31.07.2014 року і триває на момент розгляду даної справи, позивач має право звернутися до суду із позовною заявою щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року, оскільки, згідно пункту 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобовязання (мораторій) на підставах, встановлених Законом.

За несвоєчасне виконання грошових зобовязань позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5405,22 грн. за період з 22.06.2016 року по 05.09.2016 року, на підставі пункту 1.3 договору від 30.05.2016 року, за яким до нового кредитора (позивача) переходить право на стягнення штрафних санкцій за порушення умов основного договору (договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 03804/14-БР від 03.03.2014 року) боржником (відповідачем у справі).

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобовязання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто зобовязання сплатити гроші, є обовязок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобовязання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у звязку з порушенням грошових зобовязань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату вартості нафтопродуктів у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 1.3 зазначеного вище договору від 30.05.2016.

Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З наданого до суду позивачем розрахунку, сума пені 5405,22 грн. нарахована за період з 22.06.2016 року по 05.09.2016 року (за 2,5 останніх місяців перед зверненням до суду, а не за 6 перших місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано), тобто з порушенням вимог вищевказаної правової норми.

Виходячи з наведеного позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 5405,22 грн. задоволенню не підлягають, у звязку з безпідставністю їх нарахування за останні 2,5 місяців перед зверненням до суду всупереч вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають: щодо основного боргу, інфляційних та річних у звязку з діючим мораторієм (відстроченням) на виконання договірних зобовязань відповідачем, а щодо пені у звязку з неправомірністю вимог позивача щодо стягнення 5405,22 грн. пені, нарахованої ним за період з 22.06.2016 року по 05.09.2016 року (всупереч вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 2146,18 грн. покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Луганського державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_1 (93401, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, буд. 1, ідентифікаційний код 08682387) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Параллель-ОПТ» (69091, Запорізька область, м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 71-А, кімната 905, ідентифікаційний код 38706876) витрати по сплаті судового збору в сумі 2146,18 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.02.2017.

Головуючий суддя П.І. Левченко

Суддя Л.А. Костенко

Суддя В.В. Яковенко