Постанова № 64825024, 16.02.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11126/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретаря Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення компенсаційних виплат та моральних збитків,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом у якому за уточненими позовними вимогами просить визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації при призначенні їй компенсаційної виплати, як особі, що доглядає за особою старшою 80-ти років, стягнути з відповідача недоплачені компенсаційні виплати у розмірі 25 375 грн. 73 коп., моральні збитки у розмірі 26 000 грн. і зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації призначити та виплачувати їй компенсаційну виплату у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом України про державний бюджет на відповідний рік.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 29.09.2015 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та отримує компенсацію по догляду за особою старшою 80-ти років ОСОБА_3. Розмір її допомоги становить з грудня 2016 року 25,99 грн. та здати призначення становив 16,16 грн.

Листом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 25.02.2016 р. їй повідомлено про те, що призначення вказаної допомоги здійснюється відповідно до «Стандарту надання послуги з призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1 групи або за особою, яка досягла 80-річного віку», затвердженого наказом Мінсоцполітики від 23.03.2012 року № 158. Проте такий наказ скасований наказом Мінсоцполітики від 23.09.2016 р. № 958.

Також листом її повідомлено, що розмір допомоги визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1990 р. № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян». Відповідно п. 2 постанови № 832 розмір цієї допомоги становить 4,8 грн., повідомляється також про індексацію цього розміру.

Позивач зазначає, що діями відповідача порушуються норми Конституції України, Цивільного кодексу України, оскільки розмір компенсаційної виплати не відповідає встановленому законом розміру прожиткового мінімуму, що створює пряму загрозу її життю і здоров'ю.

Несплачена сума коштів з початку призначення виплати становить 25 375,73 грн. Через почуття приниження їй завдані моральні збитки, розмір яких не може бути меншим, ніж матеріальних, тому сума моральної шкоди становить 26 000 грн.

Вона не має багато можливостей для пошуку роботи, при цьому відповідач незаконно позбавив її взяти участь у конкурсі.

В судовому засіданні позивач підтримала позов та викладені у ньому обставини.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суду подано заперечення на позов з проханням розглянути справу без участі представника відповідача та визнати правомірною діяльність управління (а.с. 13-16).

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, їй призначено компенсаційну виплату по догляду за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на термін з 29.09.2015 р. по 22.04.2021 р. (довідка від 04.07.2016 р. № 2039, довідка від 23.01.2017 р. № 279, а.с. 3, 76).

Відповідно довідок Центру по нарахуванню та виплаті пенсій та допомог від 04.07.2016 р. № 2038, від 23.01.2017 р. № 280, розмір щомісячних компенсаційних виплат ОСОБА_1 з вересня 2015 року по травень 2016 р. становив у розмірі 16,16 грн., з червня 2016 року по листопад 2016 р. - у розмірі 25 грн. та у грудні 2016 року - 25,99 грн. (а.с. 4, 77).

Позивач зверталася до відповідача із заявою від 22.02.2016 року про надання роз'яснень на підставі якого нормативно-правового акту нараховується компенсаційна виплата працездатній особі, яка не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку.

На вказане звернення було надано відповідь від 25.02.2016 року про те, що така допомога призначається відповідно до «Стандарту надання послуги з призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи або за особою, яка досягла 80-річного віку», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 23.03.2012 року № 158; розмір допомоги визначений п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832, що індексується відповідно до індексу споживчих цін на кожний рік (а.с. 5).

За заявленими вимогами позивач просить визнати незаконними дії відповідача при призначенні їй компенсаційної виплати, як особі, що доглядає за особою старшою 80-ти років, та стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації недоплачені компенсаційні виплати у розмірі 25 375 грн. 73 коп., як завдані матеріальні збитки, що становить різницю між прожитковим мінімумом та сплаченими коштами включно по січень 2017 р., посилаючись на те, що розмір компенсаційних виплат не відповідає визначеному законом прожитковому мінімуму, що є порушенням норм Конституції України та Цивільного кодексу України.

При цьому позивачем суду не надано доказів того, що вона попередньо зверталася до відповідача із вимогами, що є предметом спору, і в цьому їй було відмовлено та, як зазначено вище, ОСОБА_1 із заявою від 22.02.2016 року зверталася до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації стосовно отримання інформації, а саме надання роз'яснень з приводу нарахувань.

Розмір щомісячних компенсаційних виплат непрацюючій особі, що доглядає за особою, яка досягла 80-річного віку установлений постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832 зі змінами (надалі по тексту - постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 832), відповідно якої, як убачається із заперечень на позов, відповідачем нараховуються позивачу виплати.

Згідно п. п. 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 832, установлено щомісячні компенсаційні виплати у розмірі 480 тис.крб. непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досяга 80-річного віку. Зазначені щомісячні компенсаційні виплати призначаються і виплачуються органами праці та соціального захисту населення та фінансуються органами Пенсійного фонду. Виплати відшкодування втраченого заробітку або відповідної його частини (пункт 9 Правил), що проводяться органами державного соціального страхування (постанова КМУ від 08.02.1994 р. № 71 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. № 472), збільшити проти розміру, визначеного відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 10.01.1996 р. № 34 у 1,108 раза.

Таким чином, на час звернення позивача до суду чинним законодавством не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку компенсаційних виплат по догляду за особою, яка досяга 80-річного віку у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму.

Отже, з 29.09.2015 р. діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів праці та соціального захисту населення щодо перерахунку спірних виплат, призначених відповідно постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832 зі змінами стосовно прожиткового мінімуму.

На час спірних правовідносин відповідний нормативно-правовий акт та/або закон не було прийнято, як і не визначено такої умови для перерахунку призначених непрацюючим працездатним особам компенсацій по догляду за особами, які досягли 80-річного віку, як взаємозв'язок та залежність по відношенню до встановленого законом прожиткового мінімуму.

У зв'язку з цим жодних підстав для визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та проведення перерахунку призначених виплат і стягнення коштів суд не вбачає.

При розв'язанні спірних правовідносин суд також враховує наступне.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 р., згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (ст. 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (п. 1 ст. 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі „Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 р.

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які держава здійснює в межах її соціально-економічних можливостей.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їхніх повноважень.

Ефективне здійснення Кабінету Міністрів України своїх повноважень є основою для вжиття ним заходів із забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (п.п. 2, 3 ст. 116 Конституції України).

Така політика базується на передбачених у законодавстві державних соціальних стандартах та державних соціальних гарантіях. Згідно із Законом „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

У Рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Конституційний Суд України виходить із того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, пов'язується з його функціями, визначеними в п.п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 96, п.п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції треба розуміти так, що повноваження КМУ щодо розробки проекту Закону про державний бюджет та забезпечення виконання відповідного Закону пов'язані з його функціями, у тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до Конституції та законів України.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» констатував, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, тому рішення національних судів щодо відхилення вимог заявника стосовно виплат за періоди призупинення надбавок базувались на внутрішньому законодавстві, тому Суд не вбачає будь-яку свавільність у рішеннях суду стосовно цих періодів.

Згідно до правової позиції Конституційного Суду України викладеної в рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Про це також йдеться в ухвалі Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 р. постановленій у справі «Велікода проти України».

Відповідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

Отже, на час спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832 не була скасована та є чинна, тому суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення призначення та виплат спірних коштів у більшому розмірі, ніж передбачено вказаною постановою, оскільки законодавство, що регулює зазначені правовідносини, не змінювалось.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач також просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 26 000 грн., посилаючись на порушення її прав.

Відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснено п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року від № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на зазначене, суд також не вбачає підстав для задоволення позову у частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено протиправних дій відповідача щодо призначених компенсаційних виплат, а також доказів неправомірних дій стосовно працевлаштування.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Керуючись ст. 19 Конституції України, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832, рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012, ст. ст. 9, 11, 69-71, 86, 94, 99, 100, 122, 158-163 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення компенсаційних виплат та моральних збитків відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя