Рішення № 64812516, 15.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/3397/16-ц 22-ц/774/287/К/17

Справа № 214/3397/16-ц Головуючий в 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/287/К/17 Прасолов В.М.

Категорія № 27 (4) Доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника відповідача ТОВ «Споживчий Центр» - Дідичука Ігоря Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про визнання недійсними абзацу 6 пункту 1.1. та пункту 10 кредитного договору, покладення зобов'язання виконати певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (надалі - ТОВ «Споживчий Центр») про визнання недійсними абзацу 6 пункту 1.1. та пункту 10 кредитного договору, покладення зобов'язання виконати певні дії та в обґрунтування позову зазначила, що 23 лютого 2016 року між нею та ТОВ «Споживчий Центр» було укладено кредитний договір № 23.02.2016-000000976, відповідно до умов якого відповідач надав кредит в сумі 4000,00 грн. строком на 14 календарних днів, з терміном повернення кредиту - 09.03.2016 року включно. Зазначений кредитний договір був пролонгований 10 березня 2016 року на строк 14 календарних днів, тобто до 24.03.2016 року та пізніше пролонгований 05 квітня 2016 року ще на 14 календарних днів, тобто до 19.04.2016 року.

Після укладення кредитного договору у неї виникли певні обставини, які впливають на її фінансові можливості стосовно виплати кредиту, у зв'язку з чим 26 квітня 2016 року вона письмово звернулась до відповідача з проханням надати повну інформацію стосовно структури заборгованості та можливість реструктуризації такої заборгованості, однак на її адресу надійшли вимога від 16.05.2016 року, відповідно до якої вона має сплатити кошти за кредитним договором.

Відповідно до абзацу 6 пункту 1.1. кредитного договору, зазначено, що плата за користування кредитом: 1120,00 грн. за 14 календарних днів.

Пунктом 10 кредитного договору встановлено порядок вирішення спорів, згідно з яким «всі розбіжності щодо укладення, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, що стосуються цього договору, становлять предмет спору та підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду №007-2005 від 21.06.2005 р., видане Київським міським управлінням юстиції). Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід'ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились». Тобто, у кредитному договорі визначено третейське застереження.

Вважає зазначені пункти кредитного договору такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та порушують її права як споживача.

Нормами чинного законодавства використання поняття «плата за користування кредитом у фіксованій грошовій формі» у кредитних правовідносинах не передбачається, а однією з істотних умов договору визначено проценти за користування кредитними коштами, тобто, при укладенні кредитного договору кредитодавцем було здійснено підміну понять та визначено «плата за користування кредитом у гривнях» замість визначених законодавством «процентів за користування кредитом у процентах», що призвела до неправильного розуміння та невірного застосування споживачем (позивачем) цього пункту кредитного договору, а отже і наслідків, які не відповідають наміру позивача, за яким спірний договір укладався.

В даному випадку має бути застосована процентна ставка, визначена Національним банком України. Так, відповідно до визначеної Національним банком України середньозваженої за 23 лютого 2016 року вартості кредитів у процентах річних за даними форми № 310Д «Звіт про суми і вартість кредитів (у процентах річних)», становить 30,4 % для короткострокових кредитів у національній валюті фізичних осіб.

Пунктом 10 кредитного договору встановлено третейське застереження, що не відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про третейські суди», а саме: третейським судам заборонено розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Застереження міститься у кредитному договорі, який ще до підписання позивачем суперечив вимогам законодавства щодо захисту права споживачів, та своїми положеннями порушував права боржника, як споживача.

Відповідно до ч. 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Просила суд визнати недійсним абзац 6 пункту 1.1. кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3; зобов'язати відповідача перерахувати суму заборгованості позивача зі сплати за користування кредитом за кредитним договором № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3, з розрахунку 30,4 % річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору; визнати недійсним пункт 10 (підпункти 10.1-10.4) кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 до ТОВ «Споживчий Центр» - задоволено повністю.

Визнано недійсним абзац 6 пункту 1.1. кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» перерахувати суму заборгованості ОСОБА_3 зі сплати за користування кредитом за кредитним договором № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3, з розрахунку 30,4% річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору.

Визнано недійсним пункт 10 (підпункти 10.1-10.4) кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3.

Стягнуто з ТОВ «Споживчий Центр» на користь держави судовий збір в сумі 2756 грн. 00 коп.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Споживчий Центр» про скасування заочного рішення від 14 вересня 2016 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «Споживчий Центр», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Зазначає, що судом не врахована правова позиція Верховного Суду України про обов'язкове застосування принципу свободи договору, а саме, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його використання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент домовленості настав.

На думку представника відповідача, судом не враховано, що ставка в розмірі 30,4% є лише статистичним показником банківської звітності, яка подається НБУ, а не розміром процентів за користування кредитом, який повинен встановлюватись у кредитному договорі небанківськими фінансовими установами.

Крім того, апелянт зазначає, що жодною нормою законодавства не встановлена заборона визначати платежі за кредитним договором у твердій грошовій сумі і що умови про такі платежі є несправедливими, а також не встановлена заборона не встановлювати в кредитному договорі норми про відсоткову ставку. Крім того, норми цивільного законодавства не містять визначення терміну «процент», тобто не тотожними є поняття «процент» та «процентна ставка» і вимога вираження у відсотках стосується процентної ставки, а не проценту.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий Центр» відхилити, а заочне рішення суду, як законне та обґрунтоване, на її думку, залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2016 року між позивачем ОСОБА_3 та ТОВ «Споживчий Центр» було укладено кредитний договір № 23.02.2016-000000976, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 4000,00 грн. на будь-які законні цілі, строком на 14 календарних днів, з терміном повернення - 09.03.2016 року включно (а.с. 4).

Сторонами не оспорюється, що зазначений кредитний договір № 23.02.2016-000000976 від 23.02.2016 року був пролонгований 10 березня 2016 року на строк 14 календарних днів, тобто до 24 березня 2016 року; 05 квітня 2016 року ще на 14 календарних днів, тобто до 19 квітня 2016 року (а.с. 5, 6).

25 квітня 2016 року позивач ОСОБА_3 письмово звернулася до керівництва ТОВ «Споживчий Центр» з проханням надати повну інформацію стосовно структури заборгованості (кредит, плати за користування кредитом та штрафних санкцій) та можливість реструктуризації такої заборгованості, яка була отримана відповідачем 04 травня 2016 року (а.с. 10, 11).

На адресу позивача ОСОБА_3 від ТОВ «Споживчий Центр» надійшли вимоги: від 16.05.2016 року, відповідно до якої остання має сплатити 7884,80 грн.; від 23.05.2016 року, відповідно до якої остання має сплатити 8601,60 грн.; від 30.05.2016 року про сплату 9318,40 грн. (а.с. 12-14).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 зазначила, що абзац 6 пункту 1.1. та пункт 10 кредитного договору № 23.02.2016-000000976 від 23 лютого 2016 року є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та порушують її права, як споживача, у зв'язку з чим просила визнати їх недійсними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3

Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з кредитного договору № 23.02.2016-000000976 від 23.02.2016 року, пунктом 10 передбачено, що всі розбіжності щодо укладення, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, що стосуються цього договору, становлять предмет спору та підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду №007-2005 від 21.06.2005 р., видане Київським міським управлінням юстиції). Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід'ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились».

Так, одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Таким чином, спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1716цс15) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки спірний кредитний договір є договором про надання споживчого кредиту, а третейським судам заборонено розглядати справи у справах щодо захисту прав споживачів послуг банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 10 (підпункти 10.1-10.4) кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3

Також, як вбачається з кредитного договору № 23.02.2016-000000976 від 23.02.2016 року, відповідно до абзацу 6 пункту 1.1. даного кредитного договору, позичальник сплачує кредитору плату за користування кредитом в сумі 1120,00 грн. за 14 календарних днів.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним абзацу 6 п. 1.1. кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що за користування кредитними коштами позичальник має сплатити саме проценти, а не плату за користування кредитом у вигляді фіксованої грошової суми, у зв'язку з чим сума заборгованості позивача по кредитному договору зі сплати за користування кредитом слід перерахувати, виходячи з розрахунку 30,4% річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, з наступних підстав.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом вказаних статей вбачається, що свобода договору включає не тільки вільний вияв волі сторін на вступ у договірні відносини, а й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Отже, підписавши 23.02.2016 року кредитний договір без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов, позивач у справі добровільно погодилась із його змістом, в тому числі й з умовами щодо сплати оплати за користування кредитом.

У ч. 4 ст. 1068 ЦК України передбачено, що клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Отже, сторонами в договорі визначено предмет договору, який включає плату за користування кредитом в розмірі 1120 грн. за 14 календарних днів.

Підписуючи договір, позивач знала про ці договірні умови і свідомо погоджувалась з ними (ст. 627 ЦК України).

Саме за порушення користування кредитом позичальник зобов'язався оплатити кредитору суму в розмірі 1120 грн.

Заявляючи вимогу щодо визнання незаконним абзацу 6 п. 1.1. кредитного договору щодо сплати оплати за користування кредитом, позивач послалась на те, що зазначена оплата є процентами за користування кредитом у гривнях, у зв'язку з чим повинна бути застосована процентна ставка, визначена НБУ станом на 23.02.2016 року в розмірі 30,4%.

Разом з тим, доказів, у відповідності до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, в підтвердження незгоди з умовами укладеного кредитного договору та реалізації визначеного ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», права протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, позивач ані суду першої, ані апеляційної інстанції, не надала.

Оскільки таким правом позивач не скористалась, це свідчить про її згоду з усіма умовами договору.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначеного не врахував й необґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсним абзацу 6 п. 1.1. кредитного договору та виходив з того, що за користування кредитними коштами позичальник має сплатити саме проценти, а не плату за користування кредитом у вигляді фіксованої грошової суми, у зв'язку з чим сума заборгованості позивача по кредитному договору зі сплати за користування кредитом слід перерахувати, виходячи з розрахунку 30,4% річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору,фактично дійшовши передчасного висновку про невідповідність умов укладеного кредитного договору щодо сплати плати за користування кредитом діючому законодавству за відсутності вимог про це.

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ставка в розмірі 30,4% є лише статистичним показником банківської звітності, яка подається НБУ, а не розміром процентів за користування кредитом, який повинен встановлюватись у кредитному договорі небанківськими фінансовими установами, а також нормами законодавства не встановлена заборона визначати платежі за кредитним договором у твердій грошовій сумі і що умови про такі платежі є несправедливими, а також не встановлена заборона не встановлювати в кредитному договорі норми про відсоткову ставку.

Вимог щодо визнання недійсним абзацу 6 п. 1.1. кредитного договору № 23.02.2016-000000976 з інших підстав позивачем ОСОБА_3 не заявлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині визнання недійсним абзацу 6 пункту 1.1. кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3 та зобов'язання ТОВ «Споживчий центр» перерахувати суму заборгованості ОСОБА_3 зі сплати за користування кредитом за кредитним договором № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_3, з розрахунку 30,4% річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно п.п. 2 п. п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року (в редакції на час подачі позовної заяви 14.06.2016 року), за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою, ставка судового збору становила 0,4 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, тобто 551,20 грн.

Таким чином, з відповідача ТОВ «Споживчий кредит» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Крім того, як вбачається з наданих апеляційному суду ТОВ «Споживчий кредит» документів, державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 30.11.2016 року, винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 53002624 про примусове виконання виконавчого листа № 214/3397/16-ц, виданого Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу 17.11.2016 року про стягнення з ТОВ «Споживчий кредит» в дохід держави судового збору в розмірі 2756 грн. (а.с. 113).

Так, відповідачем ТОВ «Споживчий кредит» було сплачено в дохід держави: відповідно до платіжного доручення № 1212 від 13.12.2016 року - 275,60 грн. виконавчого збору, відповідно до платіжного доручення № 1213 від 13.12.2016 року - 2756 грн. судового збору та, відповідно до платіжного доручення № 1214 від 13.12.2016 року - 500 грн. витрат виконавчого провадження (а.с. 121-123), у зв'язку з чим 26 грудня 2016 року виконавче провадження було закінчено (а.с. 124).

Відповідно до ст. 380 ЦПК України, питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено у меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року по справі № 1-25/2011 за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України, яке є обов'язковим для застосування на всій території України, роз'яснено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

Тобто, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано вищестоящим судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачем ТОВ «Споживчий центр», відповідно до рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2016 року , було сплачено в дохід держави 2756 грн. судового збору, а також в рамках виконавчого провадження - 275,60 грн. виконавчого збору та 500 грн. витрат виконавчого провадження.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 380 ЦПК України, необхідно допустити поворот виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2016 року в частині стягнення з ТОВ «Споживчий центр» на користь держави судового збору в розмірі 2204 грн. 80 коп. (2756 грн. - 551,20 грн.) та в порядку повороту виконання рішення - стягнути з держави в особі Державної Казначейської Служби України у м. Києві на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 2204 грн. 80 коп.

Витрати, понесені відповідачем ТОВ «Споживчий центр» під час примусового виконання виконавчого листа № 214/3397/16-ц, виданого Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу 17.11.2016 року про стягнення з ТОВ «Споживчий кредит» в дохід держави судового збору, а саме: 275,60 грн. виконавчого збору та 500 грн. витрат виконавчого провадження, - не підлягають стягненню в порядку повороту виконання рішення, оскільки сплачені ТОВ «Споживчий Центр» в порядку виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження ВП № 530026623, що передбачено в разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - задовольнити частково.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2016 року в частині визнання недійсним абзацу 6 пункту 1.1. кредитного договору № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3 та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» перерахувати суму заборгованості ОСОБА_3 зі сплати за користування кредитом за кредитним договором № 23.02.2016-000000976, укладеного 23 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_3, з розрахунку 30,4% річних, що визначено відповідно до звітних даних Національного Банку України, як регулятора кредитних правовідносин, з моменту укладення цього кредитного договору - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Я.М. Бондар

Л.В. Митрофанова