Ухвала суду № 64806789, 16.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10324/16-ц 16.02.2017 16022017 16.02.2017

Провадження № 22ц/784/473/17 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Справа№490/10324/16-ц

Категорія 24 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Тищенком Л.С.,

за участю представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК «Забота» (надалі - ТОВ «ЖЕК «Забота») до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 жовтня 2016 року ТОВ «ЖЕК «Забота» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за надані послуги.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Утримання вказаного будинку та прибудинкової території здійснює позивач. Відповідачі протягом тривалого часу не сплачують надані позивачем послуги, не приймають пропозиції про укладення договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території внаслідок чого за період з 1 жовтня 2007 року по вересень 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 9 545,01 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ТОВ «ЖЕК «Забота» 3 569 грн. 68 коп. в рахунок заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідачі просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі у зв'язку відсутністю договору, укладеного між сторонами, про наданням житлово-комунальних послуг та доказів про надання таких послуг.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі як співвласники квартири мають обов'язок по оплаті за надані послуги перед особами, які надають такі послуги, а тому стягнув з відповідачів суму заборгованості за ці послуги в межах позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачам на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.19).

Балансоутримувачем вказаного будинку є ТОВ «ЖЕК «Забота», що підтверджується договором на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій, укладеному між Миколаївською міською радою в особі управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства ММР та ТОВ ЖЕК "Забота" з Додатками та подальшими змінами та доповненнями ( т. 1 а.с. 110-114).

Відповідачі протягом тривалого часу не сплачують надані позивачем послуги, не прийняли пропозицію щодо укладення договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

За даними виписки з особового рахунку за вказаною адресою станом на 1 вересня 2016 року у відповідачів існує заборгованість за надані послуги у розмірі 9 545,01 грн.(т.1а.с.9-11).

Факт надання споживачам, проживаючим в квартирі АДРЕСА_1, з боку позивача послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території підтверджуються копіями актами періодичних перевірок димових та вентиляційних каналів, актами на використану електричну енергію за різні роки за 2014-2016 роки, актами за різні періоди здачі -приймання робіт щодо вивозу твердих побутових відходів, дислокацією і графіком вивезення контейнерів зі сміттям, в т.ч. по вул. Набережній, рахунками про здійснення оплати за активну електроенергію за 2014-2016 роки.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до Закону № 1875- IV утримання будинків і прибудинкових територій це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків та споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно ст. 13 Закону № 1875-IV ці послуги включають в себе прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санаторно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо та відносяться до житлово-комунальних послуг.

Стаття 32 цього Закону передбачає, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Статті 3, 6, 203, 626, 627 визначають загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.

Відповідно до вимог ст. 360 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Оскільки квартира належить відповідачам на праві спільної сумісної власності, їх частки не визначені, то районний суд відповідно до приписів ст. 541 ЦК України правильно дійшов висновку про солідарний обов'язок відповідачів по оплаті заборгованості за послуги по утриманню будинку і прибудинкової території.

З огляду на встановлені судом обставини та надані сторонами докази, правильними є висновки місцевого суду, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів за правилами ст.ст. 58,59 ЦПК України на обґрунтування заперечень щодо надання зазначених послуг позивачем.

Докази та інші обставини, на які посилаються заявники в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За такого, наведені в апеляційній скарзі доводи, не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

Л.М. Прокопчук