Ухвала суду № 64804716, 14.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23497/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Бєлової Л.В.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, треті особи: Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, де треті особи: Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада, та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.05.2015 №0003712210, №0003702210, №0003682210, №0003672210 та №0003692210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені ним в оскаржуваній постанові, не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 16.03.2015 по 10.04.2015, згідно пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 77 ПК України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 001.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт від 06.05.2015 №181/26-59-22-10/35210739.

В ході проведення перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем: пп.135.4.1 п.135.4 ст. 135, пп.137.1 ст. 137 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 8981144 грн.; рішення Київської міської ради «Про затвердження диференційованих нормативів порядку нарахування та сплати відрахувань частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до бюджету міста Києва підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності міста Києва» від 19.07.2005 №821/3396 із змінами та доповненнями та п.2.3, 2.4 ст. 2 «Порядку нарахування та сплати відрахувань частки прибутку, яка підлягає зарахування до бюджету міста Києва підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності м. Києва», затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №821/3396 із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження суми відрахувань частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до бюджету міста Києва, на загальну суму 4490572 грн.; пп.3 п. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску на суму 54752,90 грн.; п.2.8 п.3.5 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.01.2005 №40/10320; п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки, 25.05.2015 податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

-№0003712210 від, яким КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12686712 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 3171678 грн.;

- №0003702210, яким КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 10182673,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 2545668 грн.;

- №0003682210, яким КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» донараховане податкове зобов'язання з застосуванням РРО за штрафною (фінансовою) санкцією - 4760,00 грн.;

- №0003672210, яким КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» донараховане податкове зобов'язання з прибутку комунальних підприємств у розмірі 5091337,00 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією - 1272834 грн.;

- №0003692210, яким КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» донараховане податкове зобов'язання за штрафною (фінансовою) санкцією - 17630,22 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Стосовно правомірності збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням від 25.05.2015 №0003702210, колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення».

Пунктом 2 ст. 16 вказаного Закону визначено, що повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.

Відповідно до п.17.3.1 рішення Київської міської ради «Про Правила благоустрою міста Києва» від 25.12.2008 №1051/1051 (далі - Правила) платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Згідно п. 17.4.2 Правил організація та експлуатація (тобто, безпосереднє управління) системи платного паркування транспортних засобів, облаштування місць для платного паркування транспортних засобів, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього транспорту покладається на оператора або інших суб'єктів, визначених оператором на умовах договору.

Пунктом 17.6.1 Правил визначено тарифи на послуги з паркування включають в себе ставку збору за паркування, плату за послуги паркування та, у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, можуть включати інвестиційну складову.

Відповідно до п. 30 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342, під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з тарифом, установленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.

Таким чином, державними регульованими цінами є вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування, а не ціна за експлуатацію місць для платного паркування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено типові договори про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування підприємствам, установам, організаціям, пунктом 1 яких визначається кількість наданих в експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів, кількість спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, адреса майданчика та територіальна зона паркування м. Києва.

Оплата визначається виходячи з кількості фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів та розміру плати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу.

Пунктом 3.1 типових договорів передбачена плата у розмірі 6,0 грн. (ІІІ територіальна зона) 7 грн. (ІІ територіальна зона) - у 2012 році та 6,5 грн. (ІІІ територіальна зона) 7,5 грн. (ІІ територіальна зона) - у 2013-2014 рр. за одне місце для платного паркування транспортних засобів.

В свою чергу, відповідно до роз'яснення, наданого в листі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.07.2015 №050/22-5898 «Про надання роз'яснень», що оскільки підпунктом 17.3.1 п. 17.3 Правил благоустрою міста Києва організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір, вимога Правил благоустрою міста Києва щодо необхідності погодження з Головним управлінням з питань цінової політики, яке на даний час є структурним підрозділом Департаменту економіки та інвестицій планових калькуляцій та тарифів на надання права на експлуатацію фіксованих місць спеціально обладнаних майданчиків іншим підприємствами, з якими Вашим підприємство укладено, договір не поширюється оскільки це не відноситься до господарської діяльності підприємства.

Відповідно до пп. 135.1.4 п.135.1 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Водночас, податковим органом не були встановлені факти того, що дохід від операційної діяльності позивача був зменшений, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не були порушені вимоги пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, пп.137.1 ст. 137 ПК України, оскільки в результаті господарювання був отриманий доход ( в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі), а всі податки та збори своєчасно та в повному обсязі зараховані до бюджету.

Окрім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що договірні ціни на послуги, які надає КП «Київтранспарксервіс», є державними регульованими цінами, оскільки відповідно до ст. 11-12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач при укладенні договірних відносин з іншими суб'єктами господарювання використовував договірні (вільні) ціни, адже виконавчим органом Київської міської ради на виконання вимог цього Закону на спірні договірні ціни не встановлені фіксовані ціни, граничні ціни, граничні ціни торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди), граничні нормативи рентабельності, розмір постачальницької винагороди, розмір доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів).

Стосовно висновків податкового органу про порушення позивачем п.п. 181.1 ст. 188 ПК України Позивачем шляхом невключення до бази оподаткування податком на додану вартість суми збору за місця для паркування транспортних засобів, яка розрахунково міститься як одна із складових витрати у тарифі за послуги за паркування транспортних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 у справі №2а-5398/12/2670 у справі за адміністративним позовом КП «Київтранспарксервіс» до Державної податкової служби у м. Києві про визнання недійсною податкової консультації, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013, встановлено, що податковий орган помилково зазначає, що даний збір не може виключатися з бази оподаткування ПДВ, оскільки він «розрахунково міститься як одна із складових витрат у тарифі за послуги за паркування транспортних засобів» та розглядається як один з елементів витрат що компенсується за рахунок плати за паркування, розмір якої регулюється місцевими радами, оскільки поняття «елементів витрат» для цілей визначення бази оподаткування ПДВ не відноситься до регулювання відносин оподаткування та визначення бази оподаткування ПДВ.

Крім того, в ході розгляду даної справи також була встановлена правомірність податкової консультації, оформленої листом Державної податкової служби у місті Києві від 11 травня 2012 року №2700/10/06-408 щодо сум податків та зборів, які не включаються до бази оподаткування ПДВ, розміщеної на сайті ДПС України (www.sts.gov.ua) у рубриці «Єдина база податкових знань» банеру «Інформаційно-довідковий департамент».

Згідно з вимогами 53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації.

Враховуючи, що в даному випадку КП «Київтранспарксервіс» діяв на підставі податкової консультації від 11 травня 2012 року №2700/10/06-408, правомірність якої встановлена таким, що набрала законної сили рішенням суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

Стосовно висновків податкового органу про порушення позивачем вимог пп.3 п.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Наведене свідчить, що чинним законодавством надано право самостійно виявити помилку та оплатити несвоєчасно сплачені внески.

В ході розгляду справи встановлено, що позивачем самостійно було сплачено штрафні санкції у розмірі, визначеному пп. 3 п. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відтак висновок відповідача є безпідставним, а відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Щодо висновків Акту перевірки про порушення позивачем п. 2.8 п. 3.5 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. №40/10320, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Згідно п. 5.9 Положення №637 готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії касової книги станом на 01.02.2015 залишок у касі на початок робочого дня становив 61974,04 грн. В подальшому, готівкова виручка в розмірі 93200 грн. була здана до банку, після чого до каси підприємства надійшли кошти, розмір яких обумовив залишок на кінець останнього робочого дня робочого тижня в розмірі 106515,11 грн.

Зазначений залишок перейшов на наступний неробочий день, - суботу (02.02.2013), протягом якого до каси надійшли кошти в розмірі 18942,00 грн., у зв'язку з чим залишок на кінець вихідного дня становив 125457,11 грн., який був оприбуткований як залишок на початок наступного вихідного дня, - неділі (03.02.2013).

Протягом цього вихідного дня до каси також надійшли кошти в розмірі 18695,00 грн., залишок на кінець вихідного дня становив 144152,11 грн., а відтак позивачем здані кошти в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку, що відповідає вимогам п. 5.9 Положення.

Наведене свідчить, що станом на перший робочий день наступного тижня, а саме: 04.02.2013, залишок на початок робочого дня становив 144152,11 грн., а позивачем цього дня відповідно до вимог п. 5.9 глави 5 Положення №637 здані кошти до банку в розмірі 158700,00 грн., а відтак висновки податкового органу необґрунтовані, а податкове повідомлення-рішення від 25.05.2015 №0003692210 протиправне та підлягає скасуванню.

Крім цього, у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом фінансові санкції за перевищення встановленого ліміту залишку готівки у касі було застосовано до позивача у травні 2015 року за порушення, що мали місцеу період з 01.02.2013 по 04.02.2013, тобто податковим органом штрафні (фінансові) санкції до позивача застосовані поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Щодо висновків про порушення позивачем п. 9 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п.9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки" для подальшого її переказу зобов'язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що в КОРО від 07.02.12 №2659018926р/2 не роздруковані 2-звіти за 21.09.13 та 22.09.13 , оскільки згідно з Додатком до Наказу від 23.07.2013 року №123 «Про внесення змін до наказу «Про затвердження Переліку паркувальних майданчиків у Шевченківському районі» від 15.10.2010 року №116» для паркувального майданчика (на території якого розміщені паркомати) за адресою: вул. Червоноармійська, (від бульв. Т.Шевченка до пл. Л. Толстого) був встановлений такий режим роботи: з понеділка по п'ятницю. Зважаючи на те, що 21.09.2013 та 22.09.2013. були вихідними неробочими днями, господарська діяльність у цей час на зазначеному майданчику не здійснювалась, у зв'язку з чим 2-звіти з КОРО від 07.02.12 №2659018926р/2 не могли бути роздруковані та збережені.

Вказана позиція також підтверджена постановою Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 24.09.2013 року, в якій зазначено про те, що у разі коли підприємство у конкретні дні не здійснює діяльність, що стверджується відповідним наказом по підприємству, та РРО не застосовуються, то, відповідно, фіскальні чеки не друкуються. У робочі дні підприємства РРО повинен бути у ввімкненому стані і роздрукування фіскального звітного чека є обов'язковим.

В свою чергу, решта звітів в КОРО від 10.01.13 №2659023183/р1, від 31.01.13 №2659023466/р та від 23.10.12 №2659022782/р не були роздруковані через збій в роботі реєстратора, що підтверджується записами в Журналі обліку ремонтів, робіт технічного обслуговування і перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2015 №0003682210 .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 17 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Бєлова Л.В.