Ухвала суду № 64804715, 07.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11854/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2016 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 29.12.2015 № 0003091701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2015 № Ф-78У.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта господарювання фізичної особи ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014,

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.12.2015 № 6342/26-58-17-01-17-2876011003, в якому встановлено порушення позивачем вимог:

- ст. 135, ст. 164, ст. 177, п. 176.1 ст. 176, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (що діяв станом на 31.12.2014);

- пп. 1 п. 2 ст. 6, п. 8, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого не донараховано та не сплачено до бюджету ЄСВ.

На підставі акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003091701 від 29.12.2015, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що є СПД за основним платежем у розмірі 8 134, 86 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 2 033, 72 грн.

Крім того, відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2015 №Ф-78У, якою контролюючий орган вимагає від позивача сплати суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 18 818, 52 грн.

За наслідком адміністративного оскарження спірні рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Вважаючи оскаржуване рішення та вимогу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Державною податковою інспекцією в Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення та вимога є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Стосовно податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 29.12.2015 № 0003091701 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Пунктом 22.1 ст. 22 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 ПК України).

Згідно пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Водночас, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пп. 163.1.1 - 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 ПК України).

Пунктом 164.1 ст. 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

При цьому, в контексті приписів пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

Відповідно до п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов'язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку;

г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб контролюючого органу на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;

д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги;

е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку;

є) подавати податкову декларацію за результатами податкового (звітного) року у строки, передбачені цим Кодексом для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом такого податкового (звітного) року оподатковувані доходи нараховувалися (виплачувалися, надавалися) у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, платнику податку у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами одночасно двома або більше податковими агентами і при цьому загальна річна сума таких оподатковуваних доходів перевищує сто двадцять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Інші оподатковувані доходи, що були нараховані (виплачені, надані) платникам податку, ніж зазначені в абзаці першому цього підпункту, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу, що декларується згідно з цим підпунктом.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 ПК України).

В силу приписів п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки підставою для висновку контролюючого органу про заниження валового доходу позивачем за 2014 рік були наступні обставини: «згідно наданих до перевірки книг КОРО та касових звітів встановлено отримання ФОП ОСОБА_2 в 2012 році доходу в сумі 2 418, 18 грн., в 2013 році 57 692, 40 грн., в 2014 році - 173 995, 51 грн. Згідно поданих звітів по хмелярству за 2014 рік - 174 155, 51 грн. Тобто платником податків у 2012-2014 роках задекларовано доходи лише від продажу алкогольної продукції, але згідно наданих до перевірки накладних на закупку товару встановлено закупку в 2014 році наступної продукції: продукти харчування (хлібо-булочні вироби, снекова продукція, вода), тютюнові вироби та алкогольні напої. Так, згідно наданих до перевірки накладних встановлено закупку в 2014 році продуктів харчування та тютюнових виробів на суму 54 072, 37 грн. Перелік товарних залишків станом на 31.12.2014 до перевірки не надано. Інформація щодо наявності залишків станом на 31.12.2014 відсутня. Тобто, за результатами перевірки встановлено недекларування отриманого доходу від реалізації продуктів харчування та тютюнових виробів в сумі 54 072, 37 грн. (сума закупленої даної продукції), так як інформація щодо відсотка націнки на даний товар відсутня та касові стрічки до перевірки не надані, що унеможливлюють встановити відсоток націнки на товар».

Згідно пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

У п. 2.10 акту перевірки відповідач зазначив, що позивачем до перевірки не надано касові стрічки, товарні залишки, однак, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт запиту контролюючим органом, в контексті приписів пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України зазначених вище документів.

Разом з цим, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ФОП ОСОБА_2 подано до суду бухгалтерську довідку вих. № 29 від 01.08.2016, з якої слідує, що станом на 01.01.2015 залишок товару у грошовому еквіваленті становив 101 736, 82 грн.

Крім того, позивачем подано суду конкретизований перелік залишків товару станом на 01.01.2015 в розрізі «найменування», «кількості», «ціни» та «суми».

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки чітко не зазначено, від реалізації якої саме продукції та в якій кількості, контролюючий орган дійшов висновку про недекларування позивачем отриманого доходу та чим безпосередньо підтверджується факт його отримання, тобто реалізації товару.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу про порушення платником податків вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а ґрунтуються лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.10 ст. 177 ПК України передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем порушення встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає безпідставними висновки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що є СПД за основним платежем у розмірі 8 134, 86 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 2 033, 72 грн., у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 29.12.2015 № 0003091701 є необґрунтованим та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2015 № Ф-78У, колегія суддів зазначає наступне.

Вказаною вимогою податковий орган вимагає від позивача сплати суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 18 818, 52 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення відповідачем недекларування отриманого позивачем доходу від реалізації продуктів харчування та тютюнових виробів в сумі 54 072, 37 грн., що є об'єктом для нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, мало своїм наслідком збільшення суми по сплаті останнього.

В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки податковим органом не доведено належними та допустимими доказами факт зменшення доходу позивача на суму 54 072, 37 грн., то вимога про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2015 № Ф-78У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1 378 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру (визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 29.12.2015 № 0003091701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2015 № Ф-78У.) Оспорювана сума 28 987, 10 грн.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: 1 378 х 0,4 = 551, 20 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 606, 32 грн. (551, 20 грн. х 110 %).

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2016 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 606, 32 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 13.02.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.