Ухвала суду № 64803944, 16.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/5834/16Головуючий у 1-й інстанції Варнавська Л.О.Пр. № 22-ц/778/670/17Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Дашковської А.В.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 оборони України про стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що в період часу з 27.05.1981 року по 20.09.1982 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій. У 1982 році при виконанні інтернаціонального обовязку в Демократичній Республіці Афганістан, в результаті мінно-вибухового осколкового множинного поранення голови, тулупу, ЗЧМТ, контузія, кульове проникаюче торако-абдоминальне поранення справа з ушкодженням легені, діафрагми, перелом 10 ребра, пошкодження печінки, що підтверджено військово-обліковими документами, актом судово-медичної експертизи № 387/Ж від 17.04.2012 року Київського міського бюро СМЕ, свідоцтвом про хворобу №1260 від 13.05.1982 року і № 2562 від 16.11.1982 року. Встановлено повний діагноз: гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ступінь АГ 3, високий кардіоваскулярний ризик. Гіпертрофія лівого шлуночка. ІХС: стенокардія напруги. 2ФК. Постінфарктний кардіосклероз (31.05.2014), КАГ (10.06.2013) з імплантацією стента Kaname 3,5*18 мм. СН 1 ст. 2 ФК. ХОЗЛ ІІ ст. (GOLD 2011-А), дифузний пневмофіброз. Стан проникаючого кульового поранення грудної клітини (правої легені) 1982 року, ЛН ІІ, за змішаним типом. Наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми (1982 року), травматична енцефалопатія, цефалічний, астенічний, вестибулярний синдром, правобічна пірамідна недостатність. Атеросклероз церебральних артерій. Первинний остеоартроз лівого плечового суглоба. ОСОБА_4 НФС 1-2 ст. Остеоартроз обох колінних суглобів Ro-2. НФС 1-2 кіста Беккера правого колінного суглоба. Після проведення лікування зазначених поранень стан його здоровя не покращився та він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. У звязку з отриманням зазначених травм, контузії був звільнений з лав Збройних сил України за станом здоров'я, йому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби. Від отриманої травми у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я. У зв'язку з цим, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування. Вважає, що у звязку з отриманням контузії під час захисту Вітчизни та отриманням інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода в розмірі 100000,00 грн. Оцінюючи завдану йому моральну шкоду виходить з тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також фізичного та фактичного значного погіршення стану здоровя.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2016 року (а.с. 45-46) позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 оборони України на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Позивач із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 оборони України у своїй апеляційній скарзі (а.с. 48-50) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с.57), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 59).

Позивач поштою подав апеляційному суду письмові заперечення за вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с.63-67).

Заслухавши у судовому засіданні 16 лютого 2017 року доповідь судді-доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 оборони України не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру моральної шкоди 30000,00 грн., керувався ст. ст. ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними лише в частині їх задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що під час проходження військової служби в період часу з 27.05.1981 року по 20.09.1982 року ОСОБА_3 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій (а.с. 15), військовий білет, серія ГС № 214916 від 13.08.1992 року (а.с. 4).

У 1982 році при виконанні інтернаціонального обовязку в Демократичній Республіці Афганістан, в результаті мінно-вибухового осколкового множинного поранення голови, тулупу, ЗЧМТ, контузія, кульове проникаюче торако-абдоминальне поранення справа з ушкодженням легені, діафрагми, перелом 10 ребра, пошкодження печінки, що підтверджено військово-обліковими документами, актом судово-медичної експертизи № 387/Ж від 17.04.2012 року Київського міського бюро СМЕ, свідоцтвом про хворобу № 1260 від 13.05.1982 року і № 2562 від 16.11.1982 року. Встановлено повний діагноз: гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ступінь АГ 3, високий кардіоваскулярний ризик. Гіпертрофія лівого шлуночка. ІХС: стенокардія напруги. 2ФК. Постінфарктний кардіосклероз (31.05.2014), КАГ (10.06.2013) з імплантацією стента Kaname 3,5*18 мм. СН 1 ст. 2 ФК. ХОЗЛ ІІ ст. (GOLD 2011-А), дифузний пневмофіброз. Стан проникаючого кульового поранення грудної клітини (правої легені) 1982 року, ЛН ІІ, за змішаним типом. Наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми (1982 року), травматична енцефалопатія, цефалічний, астенічний, вестибулярний синдром, правобічна пірамідна недостатність. Атеросклероз церебральних артерій. Первинний остеоартроз лівого плечового суглоба. ОСОБА_4 НФС 1-2 ст. Остеоартроз обох колінних суглобів Ro-2. НФС 1-2 кіста Беккера правого колінного суглоба. Зазначене підтверджено витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 779 від 24.04.2012 року (а.с. 13).

16.01.2013 року ОСОБА_3 була встановлена ІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ № 480688 (а.с. 18) та посвідченням, серія Є № 028057 від 16.01.2013 року (а.с. 9).

Згідно із висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №387/Ж від 17.04.2012 року описані рубці є слідством загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкового та вогнепального поранення, які могли бути отримані в період бойових дій у Афганістані у 1982 році (а.с. 19).

Ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, від травми, отриманої під час проходження військової служби, у позивача розвинулися хвороби, та починаючи з 2014 року стан його здоровя погіршився.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться в пп. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Ст. 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що ОСОБА_2 оборони України є центральним органом влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на ОСОБА_2 оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок суду першої інстанції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у правовому висновку у постанові від 21.10.2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для судів.

Також ч. 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі доводи представника відповідача щодо того, що у військовому квитку позивача в розділі 22 «Контузії та поранення» не має відомостей про описане в позові ушкодження, а висновок спеціаліста №387/Ж зроблений зі слів позивача, отже доказів на підтвердження отримання цієї травми під час проходження військової служби немає, виходячи з такого.

Згідно із п. 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317 метою проведення медико-соціальної експертизи є, в тому числі, виявлення причини настання інвалідності. Тобто, Центральною військово-лікарською комісією, як компетентним органом, наданий висновок, що поранення та захворювання ОСОБА_3 повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.13), у суду першої інстанції не було підстав ставити під сумнів цей висновок експерта та не приймати його як доказ. Перевірка причин інвалідності не входить до компетенції суду, тому не може бути предметом дослідження в цьому позові.

З урахуванням конституційної значимості здоров'я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою, суд вважає що заявлена позивачем вимога обґрунтована і підлягає задоволенню. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню по відшкодуванню моральної шкоди, суд першої інстанції правильно керувався вимогами вищезазначеного законодавства та конкретними обставинами справи. Позивач у звязку з отриманим пораненням став хворою людиною, можливості якої обмежені. Позивачу отриманим пораненням під час виконання обовязків військової служби заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, що порушило його звичні нормальні звязки, йому необхідно додавати додаткових зусиль для організації свого життя в сімї та суспільстві.

Між тим, суд першої інстанції правильно не погодився із розміром моральної шкоди, визначеної в позовній заяві позивача у цій справі. Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу у цій справі, суд першої інстанції правильно врахував конкретні обставини справи, групу інвалідності, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, і, виходячи з засад розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції у цій справі дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 30000 грн., а в решті позов вважав таким, що є надмірним та задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 оборони України є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену ним в його запереченнях на позов позивача у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Ст. 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що ОСОБА_2 оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на ОСОБА_2 оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у правовому висновку у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Оскільки, судом першої інстанції встановлено, що каліцтво позивача, яке призвело до стійкої втрати працездатності є наслідком травми, пов'язаної з проходженням військової служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди.

При цьому, враховуючи тяжкість вимушених змін в житті позивача та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду щодо розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн.

З урахуванням вказаних норм, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 оборони України від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 оборони України та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі в частині задоволення позовних вимог останнього судом першої інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, повязаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи апеляційним судом у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 606,32 грн. (а.с.54) при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 оборони України відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_5ОСОБА_6