Постанова № 64801668, 31.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 910/14267/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Власова Ю.Л.

За участі представників сторін:

Від позивача: Онопрієнко О.П.

Від відповідача (апелянта): Валентинов А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/16 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія У.Б.К."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Груп"

про стягнення 641 353,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 по справі №910/14267/16, повний текст якого складено 16.09.2016, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія У.Б.К." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Груп" про стягнення 641 353,26 грн. - задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ У.Б.К." 570 151 (п'ятсот сімдесят тисяч сто п'ятдесят одну) грн. 20 коп. основного боргу, 32 947 (тридцять дві тисячі дев'ятсот сорок сім) грн. 26 коп. пені, 2 905 (дві тисячі дев'ятсот п'ять) грн. 43 коп. 3% річних та 9 090 (дев'ять тисяч дев'яносто) грн. 07 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати виконаних підрядних робіт, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 570 151,20 грн. Крім того, за порушення виконання зобов'язання з своєчасної оплати робіт по договору, судом першої інстанції було присуджено до стягнення 3% річних в сумі 2 905,43 грн. з посиланням на припис ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 32 947, 26 грн. пені з посиланням на припис ст. 549 Цивільного кодексу України та п. 6.4 договору.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 32 947,26 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано пункт 5.3 договору, згідно якого оплата наданих послуг за попередній місяць здійснюється відповідачем щомісячно в термін до 10 числа. Апелянт вказує, що строк нарахування пені повинен був відраховуватись з 11.06.2016, коли позивачем нараховано пеню з 01.06.2016, і з чим помилково погодився суд першої інстанції.

Одночасно апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/16, мотивуючи пропуск строку на апеляційне оскарження тим, що оскаржуване рішення отримано апелянтом лише 21.10.2016, а також поверненням поданої апеляційної скарги у зв'язку з недоліками.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи №910/14267/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Власов. Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компас Груп" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/1, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.12.2016.

В судовому засіданні 13.12.2016 оголошено перерву до 20.12.2016.

19.12.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від апелянта у справі надійшов розрахунок нарахованої суми пені.

В судове засідання 20.12.2016 з'явився представник апелянта (відповідача), який надав пояснення по суті поданої апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 20.12.2016 з'явився представник позивача, який заперечував проти наданих усних пояснень представника апелянта та звертав увагу суду що стягнення пені у відповідних сумах не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 20.12.2016 представниками сторін подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 строк розгляду спору у справі №910/14267/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 на 15 днів, розгляд спору відкладено до 31.01.2017.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні 31.01.2017 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення вимог про стягнення пені та прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на його відповідність нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ У.Б.К." (виконавець) укладено договір № 79/15 (далі - Договір), предметом якого є надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт (послуги) на будівельному об'єкті за адресою: "Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговування населення та паркінгом по вул. Трутенко, 3 у Голосіївському районі м. Києва" (об'єкт). (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору виконавець надає послуги на будівельному об'єкті баштовими кранами модифікації КБ-674, а замовник організовує надання послуг краном на об'єкті та проводить оплату наданих виконавцем послуг.

Відповідно до п. 5.1 Договору виконавець щомісячно не пізніше останнього дня звітного місяця надає замовнику довідки про виконані роботи та витрати (форми № КБ-3), та акти приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) або акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), оформлені по договірних цінах, згідно п. 4.1 даного Договору.

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивачем у період з жовтня 2015 року по травень 2016 року були виконані роботи на загальну суму 1 243 594,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками (форми № КБ-3) від 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015, 31.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016, 30.04.2016, 31.05.2016, актами (форми № КБ-2в) № 1 від 31.10.2015, № 417 від 30.11.2015, № 416 від 30.11.2015, № 622 від 31.12.2015, № 511 від 31.12.2015,№ 506 від 30.04.2016, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 235 від 31.10.2015, № 234 від 31.10.2015, № 541 від 31.12.2015, № 60 від 31.01.2016, № 182 від 29.02.2016, № 316 від 31.03.2016, № 589 від 31.05.2016, підписаними та скріпленими печатками в двосторонньому порядку.

Замовник щомісячно в термін до 10 числа проводить оплату наданих виконавцем послуг за попередній місяць. Оплата наданих виконавцем послуг проводиться на підставі довідок та актів. (п. 5.3 Договору).

До початку демонтажу та вивозу крану та підкранових колій замовник проводить повний розрахунок за надані виконавцем послуги, в тому числі за демонтаж та вивезення крану та підкранових колій. (п. 5.7 Договору).

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що у пункті 5.3 договору сторони обумовили строк оплати проміжних актів виконаних робіт, які оформлювались сторонами щомісячно за результатами виконаних робіт, а пунктом 5.7 договору передбачено обов'язок замовника здійснити повний розрахунок за виконані роботи за договором до початку демонтажу та вивозу крану, тобто сторонами в розумінні ст.ст. 253, 530 Цивільного кодексу України узгоджено у договорі настання у відповідача зобов'язання з повного розрахунку за виконані роботи за договором внаслідок настання події - демонтажу та вивозу крану, що і було зафіксовано сторонами у відповідному акті здачі-приймання робіт (надання послуг) по демонтажу крану № 589 від 31.05.2016, який підписано представниками сторін та посвідчено печатками обох сторін.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був здійснити повний та остаточний розрахунок з позивачем саме 01.06.2016 (тобто на наступний день після підписання здачі-приймання робіт (надання послуг) № 589 від 31.05.2016).

Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було здійснено лише часткову оплату за виконані позивачем роботи по Договору, а саме: сплачено загалом 673 443,60 грн., що підтверджуєєтся копіями платіжних доручень. Остаточна вартість робіт в сумі 570 151,20 грн. (1 243 594,80 грн.(вартість робіт за актами) - 673 443,60 грн. (оплата)) не була сплачена відповідачем у строк, передбачений ст.ст. 253, 530 Цивільного кодексу України та п. 5.7 Договору, тобто 31.05.2016, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем з 01.06.2016 утворилась заборгованість в сумі 570 151,20 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порядку перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору щодо своєчасного та повному обсязі виконання зобовґязання по оплаті вартості виконаних робіт, а також положення ст. ст. 525, 526, 837 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справі підтверджується наявність у відповідача перед позивачем непогашеної заборгованості в сумі 570 151,20 грн., а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 570 151,20 грн. - є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, і яка обгрунтовано була задоволена судом першої інстанції у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 2 905,43 грн. 3% річних, 35 349,37 грн. штрафу та 32 947,26 грн. неустойки за порушення відповідачем своїх зобов'язань з здійснення повного розрахунку.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки у відповідача перед позивачем наявна непогашена заборгованість 570 151,20 грн., зі сплати якої відповідачем допущено прострочення, що згідно вимог ст. ст. 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, є підставами для застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді 3% річних та застосування штрафних санкцій згідно з приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України та умов договору.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку щодо сум, строків та ставок нарахувань заявлених до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.06.2016 (згідно з п. 5.7 договору) по 01.08.2016 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування), погоджується з наведеним позивачем розрахунком, який також перевірено судом першої інстанції, яким обгрунтовано присуджено до стягнення загалом 2 905,43 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 35349,37 грн. штрафу та 32 947,26 грн. неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Отже, законодавство розділяє неустойку на штраф та пеню, які є самостійними заходами відповідальності, проте, різняться між собою формою сплати.

У п. 6.4 Договору визначено, що у разі порушення замовником строків оплати за договором більше ніж на 30 календарних днів виконавець має стягнути з замовника штрафні санкції у розмірі 0,1% від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочки до повного виконання замовником зобов'язань за договором та неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочки.

Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи з урахуванням умов пункту 6.4 Договору, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою вказані в Договорі штрафні санкції та неустойка є фактично пенею, оскільки обчислюються у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

А оскільки Конституцією України гарантовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що одночане стягнення з відповідача 35 349,37 грн. штрафу разом з 32 947,26 грн неустойки відповідно до п. 6.4 Договору - є неправомірним, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 32 947,26 грн. неустойки (пені) за період прострочення з 01.06.2016 (згідно з п. 5.7 Договору) по 01.08.2016 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування). У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 349,37 грн. штрафу суд першої інстанції обгрунтовано відмовив.

Довод апелянта про те, що строк нарахування пені повинен був відраховуватись з 11.06.2016, як це передбачено п. 5.3 Договору - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний на необґрунтований, оскільки пеня нарахована позивачем з 01.06.2016 саме з урахуванням того, що строк остаточного розрахунку відповідача з позивачем настав 31.05.2016 згідно з приписами ст.ст. 253, 530 Цивільного кодексу України та п. 5.7 Договору.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному апелянтом рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14267/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14267/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

Ю.Л. Власов