Рішення № 64786754, 15.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/37/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про звільнення майна з-під арешту,-

встановила:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1, що був накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.10.2012 року.

Свої вимоги Банк мотивує тим, що спірну квартиру було передано Банку в іпотеку згідно іпотечного договору від 26 березня 2007 року на забезпечення належного виконання зобовязань ОСОБА_6, що випливають з кредитного договору № ODG0GA00000082 від 26.03.2007 року.

Внаслідок неналежного виконання зобовязань позичальника за вказаним кредитним зобовязанням Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, та рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 року такий позов було задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 було звернуто стягнення на предмет іпотеки спірну квартиру, що належить ОСОБА_3, шляхом її продажу, з укладанням ПАТ «КБ «Приватбанк» договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Однак у наступному позивачу стало відомо про існування обтяження спірної квартири, що перешкоджає виконанню вказаного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - про накладення на спірну квартиру Малиновським районним судом м. Одеси обтяження з метою забезпечення предявлених до ОСОБА_3 вимог про стягнення грошових коштів, в рамках провадження по справі, до участі у якій банк не було залучено в якості сторони.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Звільнено квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, з-під арешту, накладеного на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 12.10.2012 року, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 486976 від 28.03.2013 року. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та звільняючи з-під арешту квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена квартира знаходиться в іпотеці Банка, а іпотечне зобовязання має найвищий пріоритет, тому звільнив з-під арешту квартиру, на яку був накладений арешт в рамках іншої цивільної справи.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2016 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 26.03.2007 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит та зобовязався повернути кредитні кошти банку згідно передбаченого таким договором порядку.

26.03.2007 року на забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, за умовами якого остання передала у іпотеку банку належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4.

У звязку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 72830,30 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення (1 дол. США = 7,993 гривень) складало 582132,59 грн., було звернуто стягнення на квартиру загальною площею 55,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за ціною, визначеною договором іпотеки або на підставі оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні на цей вид майна, на час укладення договору купівлі-продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Але, як зазначив позивач, виконати зазначене рішення вони не можуть, оскільки їм стало відомо, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 600000 грн. забезпечено зазначений позов шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_4.

Банк зазначив, що зазначений арешт на квартиру, яка знаходиться в іпотеці, порушує їх права, тому звернувся до суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту.

Оскаржуваним рішенням позовну заяву задоволено у повному обсязі, з чим колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції невірно зясував правовідносини, які склалися з приводу арешту квартири.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом, Банк зазначив у якості відповідача ОСОБА_3, яка, на думку позивача, порушує права Банку.

Але колегія суддів звертає увагу, що арешт був накладений під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У процесі розгляду даної справи ОСОБА_3 не оскаржувала зазначену ухвалу та не повідомляла суд про те, що квартира знаходиться в іпотеці банку.

Арешт був накладений ухвалою суду, яка оскаржена чи скасована у судовому порядку не була.

ПАТ КБ «Приватбанк» мав право самостійно вступити до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 у якості третьої особи та оскаржити ухвалу суду про забезпечення позову в апеляційному порядку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з зазначеним позовом, посилався на ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, оскільки зазначеним законом передбачена можливість захисту права власника, а не стягувача.

ПАТ КБ «Приватбанк» не є власником квартири АДРЕСА_4, на яку накладений арешт. Власником квартири є ОСОБА_3, яка є майновим поручителем за кредитним договором ОСОБА_5.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 « Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу (частина третя статті 154 ЦПК). При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК). Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону про виконавче провадження).

У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються (пункт 8 частини першої статті 214 ЦПК).

Колегія суддів звертає увагу, що ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» розглядає випадки звільнення з-під арешту майна, на яке арешт накладений не судом в рамках цивільного провадження, а державним виконавцем в рамках виконавчого провадження, а як вже було зазначено арешт був накладений в рамках цивільної справи.

Таким чином, Банком обрано неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Згідно ст.ст. 10, 27, 60 ЦПК України сторони, які приймають участь у справі, користуються рівними правами відносно надання доказів, їх дослідження та доведення до суду їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції на зазначене не було звернуто увагу, що призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення, про відмову у задоволенні позову.

При цьому колегія суддів також звертає увагу, що Банк має право оскаржити ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_7

ОСОБА_8

ОСОБА_2