Ухвала суду № 64778392, 17.02.2017, Токмацький районний суд Запорізької області

328/461/17

17.02.2017

2/328/236/17

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

17 лютого 2017 року м. Токмак

Суддя Токмацького районного суду Запорізької області Петренко Л.В.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участі третіх осіб, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору: Токмацького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Токмацької державної нотаріальної контори, про зняття арешту нерухомого майна,-

встановила:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яким просять зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, скасувавши обтяження №1390648, зареєстроване на підставі постанови виконавчої служби м. Токмака від 06.02.2004 №1530/07, та обтяження №1390578, зареєстроване на підставі повідомлення Токмацької державної нотаріальної контори від 07.06.2005 №б/н..

Вивчивши заяву та додані до неї документи, приходжу до наступних висновків.

Відповідно до ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява має відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суду першої інстанції», у позовні заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину».

Подана до суду заява не відповідає вимогам щодо форми та змісту заяви, передбаченим положеннями ст.119 ЦПК України.

Частиною 5 ст.119 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Відповідно до ч.2 ст.79 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Абзацом 3 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2017 року становить 1600,00 грн.

В позовній заяві позивачами заявлена позовна вимога немайнового характеру, таким чином, відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 640,00 грн.

Натомість, позивачами не доданий до позовної заяви документ, що підтверджує сплату судового збору.

З урахуванням наведених норм позивачу необхідно сплатити судовий збір на наступні реквізити: отримувач коштів Токмацьке УДКСУ (м. Токмак, Токмацький район), код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37942194, банк отримувача - ГУДКC України у Запорізькій області, код банку отримувача (МФО) 813015, рахунок отримувача 31214206700014, код класифікації доходів бюджету - 22030001 «Судовий збір», та додати документ про його сплату.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Втім, позовна заява не містить зазначення доказів що між сторонами виник спір.

Крім цього, зазначаю, що з доданих до позовної заяви документів встановлено, що арешт на майно позивачів накладений у виконавчих провадженнях з виконання судових рішень №№2-1099/2000 та 2-1499/2000.

Позивачі наполягають, що зазначеної заборгованості вони не мають.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» розяснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст.57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Аналогічні положення містяться і в п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», де розяснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону №606-XIV.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст.24 ЦПК, ст.12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред'явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржники, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 №2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).

У разі арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Такі розяснення містяться в п.5 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».

В даному випадку позивачі є стороною виконавчих проваджень з виконання судових рішень №№2-1099/2000 та 2-1499/2000.

Якщо боржники ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не погоджуються з діями, рішеннями або бездіяльністю державного виконавця, то вони вправі оскаржити їх у встановленому законом порядку.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

До неналежно оформленої заяви застосовуються норми статті 121 ЦПК (залишення її без руху з відповідними наслідками).

Суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника та надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання заявником ухвали.

Враховуючи вище викладене, керуючись ст.ст.121, 210 ЦПК України, суддя,- -

ухвалила:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участі третіх осіб, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору: Токмацького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Токмацької державної нотаріальної контори, про зняття арешту нерухомого майна - залишити без руху.

Надати позивачам строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання заявником копії ухвали.

У разі невиконання ухвали в зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: