Ухвала суду № 64773168, 14.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/13049/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/148/17 Категорія: 44 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А. ,

суддів - Здрилюк О.І., Стрільчука В.А.,

секретар судового засідання Кирилюк О.О.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_1 в даній справ відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою № 23 по вул. Задворецькій, 15 в м. Луцьку, обмежить ОСОБА_2 у здійсненні його права власності.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

З свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29.03.2002р за №117 вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.10).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказувала, що спірна квартира куплена по програмі молодіжного кредитування в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем, та є їх спільною з ОСОБА_3 сумісною власнсістю подружжя.

З будинкової книги на вказану квартиру слідує, що у ній, крім позивача ОСОБА_1, з 17.06.2006 року зареєстрована ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 (а.с.11)

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач у справі перебували у зареєстрованому шлюбі до 2012 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області (а.с.12).

Звертаючись до суду, позивач визначила правовими підставами заявленого позову норми ч. 2 ст. 405 ЦК України, що члени сімї власника майна втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла за законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства ( ч.1, 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю (станом на час виникнення спірних правовідносин), майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядженням цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з подружжя був зайнятий введенням домашнього господарства, доглядом за дітьми або інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно констатував, що оскільки спірна квартира належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності подружжя, а отже визнання співвласника таким, що втратив право користування квартирою та зняття з реєстраційного обліку за даною адресою не передбачене положеннями ст. 405 ЦК України та порушуватиме права відповідача, як співвласника майна, які є охоронювані Законом України.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Посилання апелянта на те, що відповідач більше року не проживає в даній квартирі, а тому він втратив право на користування квартирою є субєктивним тлумаченням норм закону, оскільки положення ч.2 ст. 405 ЦК України передбачають втрату права користування житлом членів сімї власника житлового приміщенням у разі відсутності понад одного року, а ОСОБА_2 є співвласником майна.

Наявність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 ( а.с 22) свідчить лише про згоду останнього на зняття його з реєстраційного обліку за адресою м. Луцьк квартира АДРЕСА_2, а не про втрату ним права користування у житловому приміщенні співвласником якого він є . Заява ОСОБА_2 не має правового значення для вирішення заявлених позивачем вимог, а може бути подана у компетентні органи для здійснення зняття з реєстраційного обліку у досудовому порядку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: