Рішення № 64768166, 16.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/284/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 2, 43 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, за участі третьої особи Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, про визнання будинку, набутого під час шлюбу, особистою власністю одного з подружжя та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_6, за участі третіх осіб - Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, відділу у справах сімї та молоді Городищенської районної державної адміністрації, про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя і поділ жилого будинку у співвідношенні 2/3 до 1/3 частини,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, яким просив визнати будинок на Хуторі Сагайдачний, 5 в смт. Вільшана Городищенського району Черкаської області його особистою приватною власністю; визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 03.03.2003 він та його мати ОСОБА_8 домовились про всі істотні умови договору купівлі-продажу з продавцем будинку по вул. Хутір Сагайдачний, 5 у смт. Вільшана Городищенського району ОСОБА_9 Цього ж дня, матір позивача звернулася до директора СТОВ «Вільшанка» із проханням надати їй у рахунок заробітної плати необхідну суму коштів для купівлі вказаного будинку в розмірі 8000,00 грн. 10.03.2003 мати подарувала позивачу кошти у сумі 8000,00 гривень, щоб він розрахувався із продавцем будинку. На підтвердження отримання вказаних коштів в дар позивач, у присутності свідків, написав матері розписку. Того ж дня він повністю розрахувався із продавцем будинку та, оскільки документи для оформлення в нотаріальній конторі договору купівлі-продажу у продавця не були повністю готові, вони домовились посвідчити його у нотаріуса відразу, як тільки їх підготують.

За тиждень до підписання вказаного договору купівлі-продажу, 27.06.2003 позивач уклав шлюб із ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище Рєзникова) ОСОБА_10 чином, всі істотні умови договору, в тому числі і розрахунок за договором купівлі-продажу будинку по вул. Хутір Сагайдачний, 5 у смт. Вільшана, були фактично виконані ним до укладення шлюбу з ОСОБА_7, та ще й за подаровані йому матірю гроші, а документально договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріусом вже під час шлюбу з відповідачем, отже це майно є особистою власністю позивача.

Оскільки взаємовідносини між подружжям не склалися, вони прожили разом мало часу і в 2004 році ОСОБА_7 залишила позивача, забравши їхню спільну дитину та двох дітей від першого шлюбу. Починаючи з 2004 року за адресою вул. Хутір Сагайдачний, 5 у смт. Вільшана ОСОБА_7 не проживає, витрат по утриманню будинку не несе, поточних ремонтів не здійснює, ніяких речей у вказаному будинку не має. Позивачу відомо, що ОСОБА_7 та діти проживають ІНФОРМАЦІЯ_1.

Указані фактичні обставини стали підставами для звернення з даним позовом до суду.

У свою чергу ОСОБА_7П звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, яким просила суд визнати жилий будинок на Хуторі Сагайдачний, 5 в смт. Вільшана Городищенського району Черкаської області спільною сумісною власністю її та ОСОБА_6; визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного жилого будинку, так як з нею проживають двоє неповнолітніх дітей, а аліменти, які сплачує ОСОБА_6 є недостатніми для забезпечення фізичного та духовного розвитку дітей; визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину спірного будинку; стягнути з ОСОБА_6 судові витрати

В обґрунтування вказано на те, що сторони 27.06.2003 зареєстрували шлюб. Згідно договору купівлі-продажу житловий будинок на Хуторі Сагайдачний, 5 в смт. Вільшана Городищенського району був придбаний та оформлений на імя ОСОБА_6 04.07.2003, тобто через 8 днів після укладення шлюбу. Під час розгляду судом справи про розлучення сторін ОСОБА_6 завірив ОСОБА_7, що поверне їй половину вартості за будинок в сумі 4000,00 грн., а головуюча суддя зобовязала його написати розписку про повернення грошей, яку позивач до даного часу не написав та гроші не повернув, лише обіцяв з року в рік, що виконає свої зобовязання. На даний час ОСОБА_6 має намір зняти ОСОБА_7 з реєстрації у спірному будинку, так як її реєстрація є перешкодою для його продажу. Таким чином, зважаючи на усну домовленість між сторонами ОСОБА_7 весь час після розлучення вважала, що позивач або поверне їй гроші за половину вартості будинку або подарує їхній спільній дочці ОСОБА_11М, ІНФОРМАЦІЯ_2, 1/2 частину будинку. Однак, позивач має намір продати будинок за приблизно 70000,00 грн., що порушує права позивачки за зустрічним позовом на спільну сумісну власність. ОСОБА_10 ОСОБА_7 зазначила, що кошти для придбання будинку в 2003 році в сумі 6000,00 грн., вона позичила у ОСОБА_12, про що є відповідна розписка. Кошти останній вона повернула вже після їхнього розлучення з ОСОБА_6 Вважає, що твердження останнього про те, що 10.03.2003 його мати ОСОБА_8 подарувала йому кошти у сумі 8000,00 грн., які вона отримала в КСП «Вільшанка» для купівлі-продажу жилого будинку, є абсурдними. ОСОБА_6 не надав ніяких доказів договору дарування, а лише посилається на отримання матірю грошей 03.03.2002 у сумі 8000,00 грн., що не може бути доказом, так як з часу їх отримання до часу укладення договору купівлі-продажу жилого будинку пройшло 3 місяці. Вважає, що вимоги про визнання її такою, що втратила право на користування житлом не можуть бути задоволені, оскільки будинок вони з ОСОБА_6 придбали у шлюбі і він є їхньою спільною сумісною власністю подружжя, тобто вона має право власності на частину будинку. Окрім того, з нею проживають двоє неповнолітніх дітей, в тому числі, і спільна з ОСОБА_6 донька, і в разі визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, діти також втрачають право на користування ним.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.11.2016 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, а зустрічний позов задоволено частково та визнано будинковолодіння за адресою хутір Сагайдачний, 5, смт. Вільшана Городищенського району Черкаської області, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7; визнано за ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/2 частину вказаного будинковолодіння; у задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач за первісним позовом подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги первісного позову задовольнити частково, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити. В обґрунтування вказує на те, що відповідач визнала, що до спірного будинку вони переїхали проживати у березні 2003 року, отже фактично договір купівлі-продажу цього будинку укладено в березні 2003, так як всі його істотні умови було погоджено сторонами саме в цей час. Твердження відповідача про обіцянки апелянта повернути половину коштів за придбаний будинок є необґрунтованими та неправдивими. Апелянт вважає, що відповідач пропустила строк позовної давності за вимогами по зустрічному позову, оскільки відповідач дізналася про порушення своїх прав з дня надання позивачем обіцянки про сплату половини коштів за спірний будинок при розгляді справи про розірвання шлюбу між сторонами у серпні 2006 року, що суд першої інстанції не врахував.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом ОСОБА_6 не довів, що спірний будинок у 2003 році був придбаний ним до укладення шлюбу з відповідачем за кошти отримані ним в дар від своєї матері; так як ОСОБА_7 належить частина спірного будинку, вона не може бути визнана такою, що втратила право користування цим майном, оскільки є його власником.

При цьому, суд посилався на норми СК України.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачці належить половина спільного сумісного майна подружжя та нею не доведена наявність обставин, які б свідчили про її більшу частку у спільному майні.

Однак повністю погодитися з правильністю таких висновків суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 27.06.2003 ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище Рєзникова) Н.П. зареєстрували шлюб, який 14.03.2006 рішенням Городищенського районного суду розірвано.

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку, укладеного 04.07.2003, ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_6 придбав жилий будинок з надвірними спорудами, що розташований на хуторі Сагайдачному, 5, смт. Вільшана Городищенського району Черкаської області (спірне майно), на приватизованій земельній ділянці, розміром 0,60 га. Продаж цей вчинено за 8000,00 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання даного договору.

Згідно довідки про склад сімї, виданої Вільшанською селищною радою 10.11.2015 №02-34/1615, ОСОБА_7 фактично проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4, а зареєстрована по хут. Сагайдачний, 5 та до складу її сімї входять син ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, та син ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_7.

У сторін по справі є одна спільна дитина дочка ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Предметом спору є права сторін у справі, як колишнього подружжя, на частину у спірному майні, як спільній сумісній власності.

Так як спірне майно було придбано у 2003 році, тобто до набрання 01.01.2004 чинності СК України, до правовідносин з приводу цього майна слід застосовувати положення КпШС України, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, та застосував норм матеріального права, які не поширюються на правовідносини у справі СК України, чим допустив порушення норм матеріального права.

Відповідно до положень ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як вбачається з розяснень, викладених у Постанові Пленуму ВСУ « Про застосування судами деяких норм КпШС» від 12.06.1998 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

Таким чином, щоб прийти до висновку про те, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідно встановити, коли воно було придбане та з яких джерел придбавалася.

Так як договір купівлі-продажу спірного майна укладено 04.07.2003 слід застосовувати відповідні норми ЦК УРСР.

Згідно ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди; ст. 154 ЦК УРСР - коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

За змістом ст. 44 ЦК УРСР у обовязковій письмовій формі мають укладатися угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

З вимог ст. 47 ЦК УРСР вбачається, що нотаріальне посвідчення угод обовязкове лише у випадках, зазначених в законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбачених законом.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з стороні є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору ( ст. 47 ЦК)

Із системного аналізу указаних норм права слідує, що договір купівлі-продажу житлового будинку, вартістю 8000,00 грн., що має місце в даному випадку, повинен укладатися в письмовій формі з обовязковим нотаріальним посвідченням. При цьому, він є укладеним з моменту фактичного підписання його сторонами примірника договору, а не з моменту отримання коштів за ним, досягнення домовленості щодо його змісту та ін.

Отже, безсумнівно договір купівлі-продажу спірного майна у даному випадку укладено 04.07.2003.

У світлі викладеного, слід відхилити апеляційні доводи про те, що сторони почали користуватися спірним майном ще в березні 2003 року та про те, що кошти за це майно було передано задовго перед датою підписання договору, незалежно від їх доведеності, оскільки ці обставини не свідчать про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна є укладеним чи з моменту початку фактичного користування цим майном чи з моменту передачі коштів за договором, адже відповідно до імперативних приписів ст. ст. 44, 154 ЦК УРСР письмовий договір є укладеним з моменту надання йому відповідної письмової форми та його підписання сторонами.

ОСОБА_10 не можна погодитися з доводами первісного позову та відповідними апеляційними доводами про те, що спірне майно придбано за особисті кошти позивача, які йому було подаровано його матірю, адже ці твердження всупереч вимогам ч.1 ст.60 ЦПК України не підтверджено відповідними доказами.

Так ст. 244 ЦК УРСР передбачено, що договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений; ст. 42 ЦК УРСР однією з письмових форм угод є нотаріально посвідчена.

Отже договір дарування коштів на суму 8000,00 грн., про що вказує апелянт, має бути укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально.

Однак доказів наявності такого договору позивач за первісним позовом суду не надав.

ОСОБА_10 ОСОБА_6 не надано суду жодних належних та допустимих доказів отримання продавцем від нього грошових коштів за будинок саме у березні 2003 року на підтвердження своїх доводів щодо фактичного укладення договору купівлі продажу будинку в березні 2003 року за отримані в дар від матері кошти .

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що в ході розгляду даної справі у суді першої та апеляційної інстанцій позивачем ОСОБА_6 не надано суду належних та допустимих доказів з яких би достовірно вбачався той факт, що кошти, за які було придбано спірне домоволодіння належали лише йому на праві особистої власності.

Так як з змістом ст. 22 КпШС України спірне майно, яке набуто сторонами за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, не може йти мова про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки це порушуватиме її, як власника, права, що заборонено ст. 41 Конституції України.

Отже, у задоволенні позовних вимог первісного позову має бути відмовлено за їх безпідставністю.

Предметом зустрічних позовних вимог є питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Шлюб між сторонами у справі розірвано у 2006 році, отже до відповідних правовідносин про поділ спільного сумісного майна слід застосовувати норми СК України.

Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, за взаємною згодою. Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно розяснень п. 22 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; п.23 цієї постанови - вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Із системного аналізу викладених вище норм законодавства та розяснень Пленуму ВСУ слідує, що майно, придбане подружжям за час шлюбу, що має місце в даному випадку, по замовчуванню є обєктом спільної сумісної власності цього подружжя з рівністю часток у праві власності щодо нього.

Далі, відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно розяснень п.30 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,

визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

У даному випадку позивачка за зустрічним позовом вказує, що необхідно розділити спірне майно подружжя, виділивши їй 2/3 цього майна, а відповідачу за зустрічним позовом 1/3, так як аліментів, що сплачує останній, не вистачає на забезпечення належного розвитку дітей, які проживають з нею.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак позивачкою за зустрічним позовом не доведено доказами наявність обставин для відступу від рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, зокрема, не доведено, що спільна дитина сторін не може отримати належний розвиток внаслідок недостатньої допомоги по її утриманню зі сторони батька.

Відповідачем за зустрічним позовом заявлено про застосування строків позовної давності щодо вимог про поділ спільного сумісного майна.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Колегія суддів вважає, що позивачка за зустрічним позовом могла дізнатися про порушення своїх прав щодо спільного сумісного майна подружжя після звернення її колишнього чоловіка у 2015 році з первісним позовом у даній справі про визнання спірного майна його особистою власністю.

При цьому слід відхилити апеляційні доводи про те, що про порушення своїх прав відповідач (позивач за зустрічним позовом) знала з дня надання позивачем обіцянки про сплату половини коштів за спірний будинок при розгляді справи про розірвання шлюбу між сторонами у серпні 2006 року та її послідуючого невиконання, оскільки на той час питання щодо розпорядження чи поділ спільного сумісного майна подружжя сторонами не вирішувалося, жодних рішень про сплату компенсації одному з подружжя за частину спільного сумісного майна не приймалося. Отже не може йти мова про наявність порушення прав ОСОБА_7 щодо спільного майна.

Колегія суддів враховує, що, вирішуючи позовні вимоги зустрічного позову про визнання за ОСОБА_7 права власності на частину спільного майна, суд першої інстанції не вказав яка саме частина у праві на майно належить і ОСОБА_6, чим фактично порушено його право власності щодо цього майна.

Таким чином, при вирішенні по суті вимог зустрічного позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що спірне майно належить сторонам у справі по ? частині кожному.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими та правильності таких висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень ст.309 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 28.11.2016 у даній справі слід скасувати в частині вирішення первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_7 права власності на ? частину спірного домоволодіння у звязку з порушенням судом норм матеріального права застосування СК України, який не врегульовує правовідносини сторін у справі, та ст. 41 Конституції України та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог за необґрунтованістю та часткове задоволення позовних вимог зустрічного позову.

Судові витрати по справі, які є належним чином підтверджені, мають бути розподілені між сторонами у відповідності до вимог тст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, за участі третьої особи Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, про визнання будинку, набутого під час шлюбу, особистою власністю одного з подружжя та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_6, за участі третіх осіб - Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, відділу у справах сімї та молоді Городищенської районної державної адміністрації, про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя і поділ жилого будинку у співвідношенні 2/3 до 1/3 частини, - скасувати.

Первісні позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання будинку, набутого під час шлюбу, особистою власністю одного з подружжя та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ жилого будинку у співвідношенні 2/3 до 1/3 частини задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/2 частину будинковолодіння, що знаходяться за адресою хутір Сагайдачний, 5, смт. Вільшана, Городищенського району, Черкаської області.

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, право власності на 1/2 частину будинковолодіння, що знаходяться за адресою хутір Сагайдачний, 5, смт. Вільшана, Городищенського району, Черкаської області.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 3115,40 грн. в рахунок відшкодування понесних нею судових витрат по справі.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :