Постанова № 64761274, 14.02.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.02.2017р. справа №913/989/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4 від позивача:ОСОБА_5, представник за дов.№02 від 03.01.2017р.від відповідача:ОСОБА_6. представник за дов. №55 від 26.04.2016р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" м.Лисичанськ, Луганська область на рішення господарського судуЛуганської областівід07.11.2016 року (повний текст підписано 14.11.2016р.)у справі№913/989/16 (суддя Смола С.В.)за позовомКомунального підприємства "Лисичанськтепломережа" м.Лисичанськ, Луганська областьдо відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" м. Лисичанськ, Луганська областьпростягнення вартості безпідставно набутого майна у розмірі 2 057 164,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

12.09.2016р. до господарського суду Луганської області звернулось ОСОБА_7 підприємство "Лисичанськтепломережа" м. Лисичанськ, Луганська область з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" м.Лисичанськ, Луганська область про стягнення вартості безпідставно набутого майна у розмірі 2 057 164,78 грн. (т.1, а.с. 4-5).

Рішенням господарського суду Луганської області від 07.11.2016р. по справі №913/989/16 позов задоволено (т.2, а.с.29-33).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" на користь Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" вартість безпідставно набутого майна (природного газу) у сумі 2 057 164 грн. 78 коп., судовий збір у сумі 30 857 грн. 47 коп.

Судове рішення мотивовано з посиланням на норми ст.216 ЦК України, ч.2 ст. 208 ГК України та ст. 1212 ЦК України (повернення виконаного за недійсним правочином).

За висновком суду, отриманий відповідачем природний газ за договором № 105 від 21.10.2013р., який визнаний судом недійсним, є безпідставно набутим майном, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" м.Лисичанськ, Луганська область звернувся із апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при винесенні рішення допущені порушення норм процесуального та матеріального права, а відтак просив скасувати рішення господарського суду Луганської області від 07.11.2016р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити (т.2, а.с.39-43).

Так, апелянт вказує на те, що судом порушені норми ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

За твердженням скаржника, висновок суду про обсяг поставленого природного газу зроблений судом на підставі, зокрема, листа ОСОБА_8 міжрайонного управління по експлуатації газового господарства від 23.07.2015р. №536, якого в матеріалах справи немає.

Апелянт вважає, що судом не було досліджено питання, хто саме спожив (тобто отримав) цей природний газ і чому відсутній підпис цієї особи. На переконання скаржника, відсутність підпису споживача вказує на неузгодженість між постачальником та споживачем обсягів спожитого природного газу, а тому надані позивачем дані з вузлів обліку природного газу не можуть вважатись належними доказами обсягів поставленого газу.

Отже, на думку апелянта, відсутність підпису споживача на звітах (даних обліку газу) та невідповідність цих звітів вимогам законодавства, суд мав критично поставитись та не приймати ці докази до уваги.

На думку скаржника, здійснюючи оцінку доказів, суд не врахував, що в опалювальному періоді 2013-2014рр. позивач не тільки постачав природний газ відповідачу, а ще й купував газ для власних цілей. Отже, висновок суду про те, що об"єм природного газу отриманого відповідачем від позивача за договором № 105 від 21.10.2013р. дорівнює 532588 м.куб не ґрунтується на зібраних у справі доказах.

Апелянт також вважає, що вартість майна могла бути встановлена висновком товарознавчої експертизи, а наявний у справі Прейскурант цін на природний газ НАК "Нафтогаз України" не може підтверджувати вартість майна.

На переконання скаржника, суд неправомірно проігнорував приписи ст. 235 ЦК України та безпідставно не застосував до спірних правовідносин ст. 11 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та п.3.14 Правил користування природним газом для юридичних осіб, які підлягали застосуванню.

Скаржник вважає, що оскільки ані актів приймання-передачі природного газу, які є належним доказом на підтвердження обсягу спожитого природного газу, ані належним чином оформлених даних з вузлів комерційного обліку природного газу, матеріали справи не містять, обсяги поставленого позивачем природного газу не можна вважати доведеними.

Апелянт наполягає на тому, що майно (природний газ) отримувалось відповідачем в порядку виконання зобов"язання за договором № 105 від 21.10.2013р. в період його чинності, що підтверджується актами надання послуг, наданими самим позивачем. Подальше визнання цього договору недійсним немає ніякого правового значення для застосування приписів глави 83 ЦК України, оскільки зобов"язання за цим договором є недійсними на майбутнє. Тобто, як вважає скаржник, правова підстава, на якій було придбано майно, не відпала, а лише припинилась з 28.12.2015р. (дата набрання сили судовим рішення по справі № 913/633/159).

19.12.2016р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії листа ПАТ "Луганскгаз" філії Лисичанське МРУЕГГ вих. № 1320 від 09.12.16р., яке колегією суддів розглянуто, прийнято до уваги та задоволено.

20.12.2016р. до суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від позивача, які судовою колегією розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи (т.2, а.с.54-58).

10.01.2017р. до суду надійшли пояснення від апелянта, які колегією суддів розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи (т.2. а.с.68-69).

24.01.17р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи, витребувані судом, які колегією суддів розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи (т.2, а.с.72-74, 75-138).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Попков Д.О.

У зв"язку з перебуванням у відпустці судді Зубченко І.В., протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів визначено наступний склад колегії: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Марченко О.А.

Справа слуханням відкладалась з метою дослідження та з"ясування фактичних обставин справи.

24.01.2017р. у судовому засіданні оголошена перерва до 14.02.2017р.

Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Позивач заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.10.2013р. між ОСОБА_7 підприємством "Лисичанськтепломережа" (за договором - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" (за договором - замовник, відповідач) був укладений договір №105, предметом якого є виконання робіт з вироблення теплової енергії на опалювальний сезон 2013-2014 років з власних енергоносіїв виконавця (п.1.1 договору) (т.1, а.с.9-10).

Відповідно до п.1.2 договору загальна вартість цього договору орієнтовно складає 3 000 000 грн. 00 коп. з ПДВ і складається з сум виставлених актів по факту виконання робіт, який є невід"ємним додатком до цього договору.

В п.2.2 договору сторони визначили строк оплати: протягом 30 днів з моменту підписання акта виконаних робіт.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що строк дії договору встановлений до 15.04.2014р., а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Позивач звернувся до відповідача із претензією від 12.02.2015р. № 347, в якій, посилаючись на невиконання з боку відповідача умов договору № 105 від 21.10.2013р. на виконання робіт по виробленню теплової енергії на опалювальний сезон 2013-2014р.р., вимагав перерахувати суму боргу у розмірі 2 057 164,78 грн., оплата якої в порушення умов договору за виконані роботи не була здійснена (т.1, а.с.103). Докази надіслання претензії містяться в матеріалах справи (т.1, а.с.103, зворотній бік).

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.10.2015 у справі №913/633/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" про визнання договору недійсним позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним договір №105 від 21.10.2013р., який укладений між ОСОБА_7 підприємством "Лисичанськтепломережа" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія". Постановами Донецького апеляційного господарського суду від 28.12.2015р. та Вищого господарського суду України від 24.02.2016р. у справі №913/633/15 вказане рішення господарського суду залишено без змін (т.1, а.с.39-46).

В рішенні господарського суду Луганської області від 01.10.2015р. у справі №913/633/15 було встановлено, що схема виробництва теплової енергії в опалювальний сезон 2013-2014 роках на об"єкти, з якими уклало договори на постачання теплоенергії Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія", має такий вигляд:

по газопроводу, який є державною власністю і перебуває в господарському віданні газорозподільного підприємства "Луганськгаз", був поставлений НАК "Нафтогаз" і протранспортований Луганськгаз для Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", як суб"єкта господарської діяльності, якому було виділено ліміти газу гарантованим газопостачальником на підставі договору, а ОСОБА_7 підприємство "Лисичанськтепломережа", керуючись умовами спірного договору, поставляв отриманий газ в котельні, які були в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія", і далі теплоенергія у вигляді нагрітої води поставлялась по тепломережі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" на об"єкти опалення, з яким у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" було укладено відповідні договори на постачання теплоенергії. З огляду на що, суд дійшов висновку, що спірний договір було укладено сторонами для поставки газу відповідачем позивачеві, і відповідач поставляв газ позивачу при виконанні спірного договору.

Також суд дійшов висновку про те, що спірний договір №105 від 21.10.2013р. є удаваним правочином, укладеним для приховання правочину по поставці газу відповідачем позивачеві, та на підставі приписів ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України визнав договір №105 від 21.10.2013р. недійсним.

Одночасно судом встановлено, що відповідач (КП "Лисичанськтепломережа") не мав ліцензії на поставку газу, у зв"язку з чим спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.06.2016 у справі №913/560/16, яке не оскаржувалося та набрало законної сили, за позовом Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" про застосування наслідків недійсного правочину, зобов"язання повернути природний газ в задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с.35-38).

Вказаним рішенням встановлено:

- що протягом опалювального періоду 2013-2014 років позивач ОСОБА_7 підприємство "Лисичанськтепломережа" отримував природний газ від НАК "Нафтогаз України". Даний факт підтверджується договором № 13/2914-БО-20 від 28.12.2012р. та договором № 1366/14-БО-20 від 17.12.2013р., а також актами прийому-передачі природного газу між НАК "Нафтогаз України" та КП "Лисичанськтепломережа";

- кількість використаного газу КП "Лисичанськтепломережа" складає 532 588 м куб.;

- Лисичанське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства ПАТ "Луганськгаз" не здійснювало постачання природного газу ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" в опалювальний сезон 2013-2014 років (лист №647 від 26.05.2016р. ПАТ "Луганськгаз"), відповідно інформація стосовно обсягів постачання природного газу КП "Лисичанськтепломережа" для ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" відсутня;

- досліджені судом акти надання послуг та акти прийому-здачі виконаних робіт/послуг, які складалися позивачем та відповідачем на виконання умов договору № 105 від 21.10.2013р. не містили інформації про кількість поставленого природного газу, а лише відображали вартість поставленого відповідачем позивачу газу, як встановлено рішенням господарського суду Луганської області у справі № 913/633/15, вартість якого складає 4 465 878, 18 грн.;

- природний газ поставлений за договором № 105 від 21.10.2013р. використовувався для виготовлення теплової енергії, що підтверджується листами ОСОБА_8 міжрайонного управління по експлуатації газового господарства ПАТ "Луганськгаз" та доводами позивача, викладеними у позовній заяві.

Позивач вказує на те, що на момент визнання договору недійсним він належним чином виконав свої зобо"язання згідно даного договору та за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року надав послуги з вироблення теплової енергії на суму 2 057 164,78 грн., яку просить стягнути з відповідача як вартість безпідставно набутого майна, у зв"язку з чим звернувся до суду із зазначеним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач правомірно просить застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст.ст.216,1213 ЦК України, ч. 2 ст. 208 ГК України, з чим колегія суддів погоджується з наступного.

Правові наслідки недійсності правочину визначено ст.216 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч.1 вказаної статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі визнання недійсним зобов"язання з інших підстав кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні все одержане за зобов"язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов"язання не передбачені законом.

Згідно з ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов"язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов"язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.1213 Цивільного кодексу України набувач зобов"язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до пп.2.14 п.2 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.

З огляду на викладені приписи законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що отриманий відповідачем природний газ за договором №105 від 21.10.2013, який визнаний судом недійсним, є безпідставно набутим майном і правовідносини сторін регулюються приписами ст.ст.216, 1213 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.208 Господарського кодексу України.

Стосовно поставки та об"єму природного газу, який був отриманий відповідачем від позивача у розмірі 532588 м. куб., суд визнав дані обставини встановленими та документально підтвердженими і доведеними, з чим колегія суддів погоджується з наступного.

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.10.2015р. у справі №913/633/15, яке набрало чинності, було встановлено, що веденні господарської діяльності позивач (ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія") використовує енергетичні ресурси, в т.ч. і природний газ, на поставку якого укладає договори з НАК "Нафтогаз України". Так, на період опалювального сезону 2013-2014рр. позивач уклав два договори з НАК "Нафтогаз України" від 28.12.12р. № 13/20001-БО-20 та від 18.12.13р. №13/18/14-БО-20. Між тим, вказані договори не виконані, газ позивач не отримав в період з вересня 2013 року по травень 2014р., про що НАК "Нафтогаз" повідомив у відповіді на адвокатський запит. У підтвердження доводів щодо відсутності поставки природного газу від НАК "Нафтогаз України" позивачеві у вказаний період долучено до справи лист ОСОБА_8 міжрайонного управління по експлуатації газового господарства ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" від 23.07.2015р. №536. Також листом "Луганськгаза" від 10.06.2015р. №419 підтверджено певну кількість спожитого газу, придбаного КП "Лисичанськтепломережа" для виготовлення теплової енергії для опалення об"єктів позивача за період 2013-2014 років.

Так, обидва листа містять інформацію про те, що ліміти газу у вказаний період були про транспортовані ОСОБА_8 міжрайонним управлінням по експлуатації газового господарства ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", використовуючи державний газопровід, і надані КП "Лисичанськтепломережа" для цілей - на виробництво теплової енергії на об"єкти ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія", з яким у позивача укладено договори на постачання теплоенергії.

Також судом встановлено, що у зв"язку з тим, що позивач (ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія") не мав можливості отримати природний газ для опалення своїх об"єктів від гарантованого постачальника, в даному випадку це НАК "Нафтогаз України", позивач отримував природний газ від відповідача (КП "Лисичанськтепломережа") на підставі укладеного сторонами договору № 105 від 21.10.13р., який є предметом спору. Акти надання послуг відображують вартість поставленого відповідачем позивачу газу, а не ціну наданої послуги.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

ОСОБА_8 міжрайонного управління по експлуатації газового господарства від 10.06.2015р. №419 підтверджена кількість спожитого газу, отриманого КП "Лисичанськтепломережа" на виготовлення теплової енергії для опалення об"єктів відповідача за опалювальний період 2013-2014рр. у розмірі 532 588 м. куб (т.1, а.с.115).

Посилання суду першої інстанції на лист ОСОБА_8 міжрайонного управління по експлуатації газового господарства від 23.07.2015р. №536 щодо підтвердження обсягу поставленого газу цілком правомірно, оскільки цей лист досліджувався при розгляді справи № 913/633/15.

Об"єм отриманого відповідачем від позивача газу також підтверджується листами начальника ОСОБА_8 УЄГХ № 545 від 27.04.2016р., листом голови правління ПАТ "Луганськгаз" № 01-02-61/878 від 26.05.2016р., додатком до якого передбачена інформація щодо обсягів розподілу природного газу, а також звіти показань засобу обліку на об"єктах відповідача за період з жовтня 2013р. по квітень 2014рр. (т.1, а.с.116-182).

До того ж з урахуванням встановлених раніше прийнятими рішеннями судів фактами про те, що вартість робіт, що зазначена в актах виконаних робіт, дорівнює вартості отриманого відповідачем газу, позивачем був розроблений розрахунок кількості отриманого відповідачем газу, за яким загальна кількість отриманого відповідачем від позивача природного газу складає 532 588 м куб.(т.1, а.с.18, т.2, а.с.55-56).

Одночасно, у 2013-2014 роках позивач міг придбати природний газ тільки у гарантованого постачальника, яким була Національна акціонерна компанія Нафтогаз України. Крім того, Положенням про покладення спеціальних обов"язків на суб"єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758 передбачено обов"язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені п.п.15-17 цього положення. Відповідно до договору про постачання природного газу №2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015р. діючим постачальником позивачу природного газу є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України. Також відповідно до п.3 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2496 укладення договору постачання природного газу здійснюється з урахуванням таких вимог - споживач має право укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником за умови відсутності простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником. Позивач має заборгованість перед НАК Нафтогаз України за поставлений природний газ в сумі 89 521 004 грн. 66 коп., що підтверджується актом звірення розрахунків від 04.08.2016р., тому ОСОБА_7 підприємство Лисичанськтепломережа не має можливості купувати природний газ у інших постачальників, крім НАК Нафтогаз України.

Доводи апелянта про те, що судом не було досліджено питання, хто саме спожив (тобто отримав) цей природний газ і чому відсутній підпис цієї особи, а відтак відсутність підпису споживача вказує на неузгодженість між постачальником та споживачем обсягів спожитого природного газу, колегія суддів відхиляє з наступного.

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.10.2015р. у справі № 913/633/15 встановлено, що ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" - суб"єкт господарської діяльності по виробництву, транспортуванню і постачанню теплової енергії га підставі ліцензії серії АЕ від 27.09.13р. № 198309. На підставі договору оренди майна від 31.12.10р., укладеного між ТОВ "Газтеплоенерго" як орендодавцем та позивачем (ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія"), як орендарем, позивач отримав в оренду 4 модульні котельні за адресами: на кварталі 40 років Перемоги 12 "а", на пр.Леніна, 134 по вул.Ломоносова, 9 та вул.Могилевського, 5 в м.Лисичанську, що підтверджено актами прийому-передачі майна, підписаними сторонами договору.

Там же встановлено, що позивач на виконання своїх підприємницьких функцій і в цілях постачання теплоенергії укладає договори на постачання теплоенергії з управлінням охорони здоров"я ОСОБА_8 міської ради від 29.11.13р. (на опалення двох об"єктів: на кварталі 40 років Перемоги,12 "а" і на пр.Леніна,134 в м.Лисичанську) та договір від 28.12.12р. № 220 з відділом освіти ОСОБА_8 міської ради (на опалення двох об"єктів: по вул.Ломоносова,9 та вул.Могилевського.5 в м.Лисичанську). Договори укладено на 2013 рік. На виконання вказаних договорів позивач виконував постачання теплової енергії в період 2013 і 2014 років у вказані об"єкти, використовуючи орендовані котельні, що підтверджено листами отримувачів послуг та актами про відключення теплової енергії, підписаними сторонами вказаних договорів.

Листами зазначених споживачів послуг підтверджено надання опалення в опалювальному періоді 2013-2014рр. модульними котельнями відповідача (т.1. а.с.30-33).

Таким чином, природний газ отримували кінцеві споживачі, з якими відповідач уклав договори на постачання теплоенергії.

Стосовно доводів апелянта про те, що при регулюванні правовідносин сторін слід керуватися приписами Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, Правилами користування природним газом для юридичних осіб, колегія суддів зазначає про наступне.

Як вже зазначалось, договір №105 від 21.10.2013р. в судовому порядку був визнаний недійсним, тому його неможливо розглядати як договір постачання природного газу в розумінні Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв в 2013-2014 роках. На правовідносини сторін не поширюється дія Правил користування природним газом для юридичним осіб, зокрема, п.3.14 вказаних Правил щодо необхідності складання актів приймання-передачі природного газу на підставі даних вузлів обліку природного газу, оскільки між сторонами відсутній письмовий договір на постачання природного газу.

Відносно доводів апелянта стосовно вартості майна, колегія суддів зазначає про таке.

Ціна природного газу на момент розгляду справи складає 8182 грн 80 коп., що підтверджено інформацією, розміщеною на офіційному сайті Національної акціонерної компанії Нафтогаз України http:www.naftogaz.com про те, що з 01.11.2016р. для категорії споживачів - постачальники для подальшої реалізації газу установам та організаціям, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, суб"єктам господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочні (модульні) котельні, установлені на дахові та прибудовані (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка використовується установами та організаціями, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, іншими суб"єктами господарювання), промисловим споживачам, іншим суб"єктам господарювання, до яких відноситься і позивач, ціна природного газу як товару складає 8182 грн. 80 коп. з ПДВ за 1000 м куб.

Таким чином, враховуючи ціну газу у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на момент відшкодування 8182 грн. 80 коп. з ПДВ за 1000 м куб. та обєм отриманого відповідачем за договором №105 від 21.10.2013р. природного газу 532588 м. куб, суд визначав загальну вартість природного газу на момент відшкодування у розмірі (8182,80х532588/1000) 4 358 061 грн. 09 коп.

Проте, враховуючи розмір заявлених позовних вимог, господарський суд мотивовано дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна (природного газу) у розмірі 2 057 164,78 грн.

Відносно доводів апелянта про те, що подальше визнання договору недійсним немає ніякого правового значення для застосування приписів глави 83 ЦК України, оскільки зобов"язання за цим договором є недійсними на майбутнє, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов"язання, що виникає між суб"єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб"єкт (зобов"язана сторона, у тому числі боржник) зобов"язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб"єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За змістом положень ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов"язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов"язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов"язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов"язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Таким чином, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов"язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов"язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов"язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов"язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.

Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов"язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст.216 Цивільного кодексу України і ст.208 Господарського кодексу України відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов"язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016р. у справі №3-826гс16.

Крім того, суд зауважує, що внаслідок визнання договору №105 від 21.10.2013р. недійсним, до зобов"язань, які виникли між сторонами, не застосовуються приписи ч.3 ст.207 Господарського кодексу України, і вказаний договір є недійсним з моменту його вчинення та зобов"язання за ним не відносяться до таких, що можуть бути припинені на майбутнє, оскільки поставлений природний газ на виконання недійсного правочину сам по собі може бути повернутий. Водночас з огляду на те, як було встановлено в рішенні суду від 01.06.2016р. у справі №913/560/16, і не заперечується відповідачем поставлений позивачем природний газ був використаний для виготовлення теплової енергії та у відповідача наразі відсутній, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем позивачеві вартості газу у відповідності до приписів ст.с.216, 1213 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.208 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесення рішення, встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення не має, а судове рішення повинно бути залишено без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" м. Лисичанськ, Луганська область на рішення господарського суду Луганської області від 07.11.2016 р. у справі №913/989/16 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 07.11.2016 р. у справі №913/989/16 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді О.А.Марченко

ОСОБА_3

Надр.5 прим:1 у справу; 1позивачу; 1 відповідачу; 1 ДАГС; 1ГСЛуганської обл.