Рішення № 64761100, 13.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р.Справа № 922/4176/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" м. Харків до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради, м. Харків про стягнення 382246,51 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 743 від 20.12.2016 року;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю № 248-03 від 11.01.2017 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради про стягнення компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам в розмірі 382246,51 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 грудня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16 січня 2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.01.2017 року від відповідача надійшло клопотання (вх. № 889) про припинення провадження у справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.01.2017 року від відповідача надійшов відзив (вх. № 851) з додатками на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що позивачем не було надано інформації за який період та яким особам здійснено виплату середнього заробітку. Крім того, як зазначає відповідач, надані позивачем звіти не містять достовірної інформації щодо дати подачі вказаних звітів. Також заперечення відповідача ґрунтуються на недостатності бюджетних коштів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року від представника позивача надійшли заперечення (вх. № 1039) з додатками щодо відзиву на позовну заяву.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року від представника позивача надійшли заперечення (вх. № 1040) з додатками щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 43149) про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2017 року розгляд справи було відкладено на 30.01.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.01.2017 року представник позивача надав заяву (вх. № 1795), в якій зазначив, що при підготовці позовної заяви позивачем було допущено описку та невірно зазначено код ЄДРПОУ ПАТ "Укртелеком" - 25660766, замість вірного - 21560766, та індивідуальний податковий номер - 2156076266556, замість вірного - 215607626656.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 30.01.2017 року представник позивача надав клопотання (вх. № 2834) про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 30.01.2017 року представник відповідача надав письмові пояснення по справі (вх. № 2846).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 30.01.2017 року представник відповідача надав клопотання про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України (вх. № 2979/17).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року розгляд справи було відкладено на 13.02.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 13.02.2017 року позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.02.2017 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, зазначає наступне.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що у даному спорі відповідач виступає в якості суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а спір має розглядатися в рамках адміністративного провадження.

Проте суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Крім того, посилання відповідача на те, що він, компенсуючи середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам, виконує адміністративні функції, а не здійснює господарську діяльність, також не приймається до уваги, оскільки правовідносини між сторонами, які є юридичними особами, виникли не в результаті здійснення відповідачем владних управлінських функцій щодо позивача.

Крім того, в Інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 №3.2.-2005 вказано, що у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає про безпідставність посилань відповідача на те, що він, компенсуючи середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам, виконує адміністративні функції, а не здійснює господарську діяльність, оскільки правовідносини між сторонами, які є юридичними особами, виникли не в результаті здійснення відповідачем владних управлінських функцій щодо позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що даний спір підвідомчий господарським судам.

У зв`язку з викладеним суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (далі - мобілізовані працівники), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі по тексту - ПАТ «Укртелеком», позивач) виконує гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України та ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема проводить у строки та розмірах встановлених законодавством виплати мобілізованим працівникам.

Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників визначено Постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015р. «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом» (далі по тексту - Порядок).

Пунктом 1 Порядку визначено, що компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті.

Компенсація середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, здійснюється Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (далі по тексту - відповідач).

Відповідно до п.4 Порядку для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби.

Відповідно до п.6 Порядку, виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконує обов'язки, щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і виплати його у строки, визначені ст.115 КЗпП України, мобілізованим працівникам та інформує про розмір таких виплат відповідача шляхом подання звітів за встановленою формою.

Крім того в матеріалах справи наявні докази підтвердження перерахувань коштів на особі рахунки мобілізованих працівників (витяги з відомостей перерахувань заробітної плати, копії розрахункових листків мобілізованих працівників).

На виконання вищенаведеного, позивач за 2015 рік виплатив мобілізованим працівникам (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ,ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 ,ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30В.) 382246,51 грн., які відповідачем не компенсовано.

Крім того в матеріалах справи наявні супровідні листи про направлення відповідачу додатків 1 та додатків 2 до Порядку виплати компенсації підприємства у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період (звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку), що спростовує твердження відповідача про те, що позивачем не направлялися на адресу Управління вказані звіти.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписами статей 526 та 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктами 1 та 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; засади регулювання праці і зайнятості тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій мобілізованим працівникам та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок підприємства, де . вони працювали на час призову щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і її виплати у встановлені строки, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів компенсувати такі виплати.

Отже, цивільні права та обов'язки між позивачем та відповідачем виникли безпосередньо із Законів України.

Всупереч положенням норм чинного законодавства, відповідач не виконує обов'язки щодо компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам за 2015 рік в сумі 382246,51 грн.

Крім того, розмір виплаченого мобілізованим працівникам та не відшкодованого відповідачем середнього заробітку підтверджується Довідкою від 18.07.2016 року № 032-11/35-з зустрічної звірки Державної фінансової інспекції в Харківській області з питання документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків ,що здійснювались між Харківською філією Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради за пероід з 01.01.2014 року по 01.06.2016 року.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на відсутність бюджетних коштів для здійснення відповідної компенсації.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави (обставини) для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справ «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Тобто, боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому зобов'язання щодо виплати компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України вони мають право, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Таким чином, відповідач зобов'язаний компенсувати ПАТ «Укртелеком» середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам за 2015 рік в сумі 382246,51 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 382246,51 грн. - компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (61002, м. Харків, вул. Сумська, 78, код ЄДРПОУ 03196601) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (61002, м. Харків, вул. Іванова, 7/9, р/р 26005010194901 в ПАТ "Альфа-Банк" м. Києва, МФО 300346, код ЄДРПОУ 21560766) 382246,51 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам та 5733,70 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_31

922/4176/16