Рішення № 64760556, 07.02.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р. Справа № 911/3850/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас», смт.Чабани

до Фермерського господарства «НІНА», с.Жуківці

про стягнення 191180,66 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі позивач) до Фермерського господарства «НІНА» (далі відповідач) про стягнення 191180,66 грн.

Провадження у справі №911/3850/16 порушено відповідно до ухвали суду від 29.11.2016 року та призначено справу до розгляду на 29.12.2016 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 29.12.2016 року не зявився та 28.12.2016 року надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 17.01.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.01.2017 року подав відзив на позовну заяву. Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався до 07.02.2017 року. Також в судовому засіданні 17.01.2017 року продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 07.02.2017 року позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач в судове засідання 07.02.2017 року не зявився, через канцелярію суду подав клопотання про зменшення неустойки.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У звязку з неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, господарський суд встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (позивач, Постачальник) та Фермерським господарством «НІНА» (відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 5785 від 08.06.2016 року (далі - Договір), за яким Продавець зобовязувався передати у власність товар згідно п.1 Договору, а останній зобов'язувався прийняти товар та оплатити його.

Укладений між сторонами правочин підпадає під правове регулювання статей 655-697 Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу.

На виконання умов Договору та додатків до нього позивач поставив відповідачу товар за наступними документами: Додаток № 1 від 08.06.2016 року на суму 187 588,80 грн. за видатковою накладною №6034 від 08.06.2016 року, на підставі довіреності №198 від 08.06.2016 року.

Товар повинен бути оплаченим покупцем наступним чином: 20% вартості товару Покупець сплачує Постачальнику до 10.06.2016 року, остаточний розрахунок за отриманий Товар Покупець здійснює до 01.11.2016 року.

Однак, зобовязання з оплати Товару Покупцем належним чином не виконані. Попередню оплату у розмірі 20% вартості Товару, що становить 37 517,76 грн., Покупцем сплачено 24.06.2016 року за платіжним дорученням №641 з порушенням строку оплати на 13 днів.

Станом на 15.11.2016 року грошові зобовязання з оплати поставленного Товару відповідачем належним чином не виконані, сума неоплаченого Товару за договором поставки № 5785 від 08.06.2016 року становить 150 071,04 грн.

У звязку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з оплати вартості проданого товару в сумі 150 071,04 грн., також просить стягнути з відповідача 48% річних від простроченого боргу (п.п.7.7.) та штрафу від суми несвоєчасно сплаченого Товару (п.п. 7.8.).

Пунктом 7.7. Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем зобовязань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобовязань передбачених розділом 3 даного Договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Таким чином, позивач на підставі п.7.7. Договору просить стягнути передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України річні в погодженому сторонами розмірі 48%, що складає 3 592,17 грн., з яких 639,65 грн. за період 11.06.2016 року по 23.06.2016 року за прострочення передплати та 2952,22 грн. за період з 02.11.2016 року по 16.11.2016 року за прострочення оплати товару.

Пунктом 7.8. Договору сторонами погоджено, що в разі прострочення платежу більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

У відповідності до п. 7.8. Договору позивач просить стягнути з відповідача штраф в сумі 37 517,75 грн., з яких, 7503,55 грн. за прострочення передплати на 13 днів та 30014,20 грн. за прострочення оплати товару.

Відповідач подав відзив, в якому проти позов заперечував, зазначив, що за видатковою накладною № 6034 від 08.06.2016 року товар частково було оплачено, а саме здійснено попередню оплату у розмірі 20 % вартості Товару, що становить 37 517,76 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 641.

Також, відповідач вважає безпідставним та неправомірним нарахування позивачем штрафних санкцій, вважає, що одночасне стягнення 48% річних від суми простроченої заборгованості та стягнення штрафу, є подвійним застосуванням відповідальності за одне й те ж порушення, що порушує приписи ст. 61 Конституції України. Позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору.

Відповідач в ході розгляду спору надав докази сплати за платіжними дорученнями №69 від 20.01.2017 року 7000 грн. та №135 від 03.02.2017 року 5071,04 грн.

Також, відповідач в поданому 07.02.2017 року клопотанні зазначив, що затримка в оплаті сталась у звязку з несприятливим фінансовим становищем, що обумовлено сезонними роботами. У звязку з чим, просив зменшити штрафні санкції згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України та п.3 ч.І ст 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Як передбачено п. 4 ОСОБА_2 господарського суду від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

В разі порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство в господарських відносинах допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року та постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року №42/252, від 09.04.2012 року № 20/246-08.

У справі, в якій винесено постанову Верховного Суду України, на яку посилається відповідач, розглядався спір в цивільних правовідносинах за участю фізичної особи, яка не є субєктом підприємницької діяльності.

Крім того, згідно наданого позивачем розрахунку, в позові заявлено вимогу лише про стягнення штрафу на підставі п. 7.8. Договору.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, також відсутні підстави стверджувати, що штраф та річні належать до одного виду відповідальності, річні не відносяться до неустойки.

Крім того, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає стягнення 3% річних, якщо інший розмір відсотків не погоджено сторонами. Як вбачається з п. 7.7. Договору, сторони погодили інший розмір визначених ст. 625 Цивільного кодексу України процентів, а саме 48%, що відповідає нормам чинного законодавства.

Однак, п. 7.7. Договору передбачено нарахування 48% річних у разі невиконання Покупцем зобовязань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобовязань передбачених розділом 3 даного Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

У звязку з чим, суд зазначає, що сплата 20% передплати не передбачена розділом 3 Договору, відповідний платіж передбачений Додатком № 1 до Договору.

Таким чином, відсутні підстави для нарахування річних за прострочення сплати 20% передплати в розмірі 639,65 грн. за період 11.06.2016 року по 23.06.2016 року.

Вимога про стягнення 2952,22 грн. річних за період з 02.11.2016 року по 16.11.2016 року за прострочення оплати товару підлягає задоволенню.

Щодо нарахованого штрафу, суд зазначає, що п. 7.8. Договору сторонами погоджено, що в разі прострочення платежу більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем прострочено сплату 20% передплати (37 517,75 грн.) на 13 днів, тобто більше ніж на 10 днів, вимога про стягнення 7503,55 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Також, за наслідками розгляду спору встановлено факт прострочення остаточної оплати товару також більше ніж на 10 днів, тому вимога про стягнення 30014,20 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зменшення штрафних санкцій, відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Таким чином, з огляду на норми ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України допускається зменшення судом розміру неустойки, до якої передбачені ст.. 625 Цивільного кодексу України річні не відносяться.

Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Однак, враховуючи погодження сторонами в п. 7.8. Договору штрафу в розмірі 20% від суми несвоєчасно виконаного платежу, факт прострочення остаточної оплати товару на значну суму, оскільки відповідач не обґрунтував винятковості випадку та не зазначив, до якого розміру на його думку має бути зменшено штраф, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій не підлягає задоволенню.

Відповідач в ході розгляду спору надав докази сплати за платіжними дорученнями №69 від 20.01.2017 року 7000 грн. та №135 від 03.02.2017 року 5071,04 грн., що відбулось після подання позову.

Як передбачено п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 12071,04 грн., які сплаченіпісля подання позову, підлягає припиненню на підставі п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з відсутністю предмету спору. Оскільки, сплата відбулась після подання позову, вважається, що спір у відповідній частині виник внаслідок неправильних дій відповідача (несвоєчасної сплати), тому судові витрати у відповідній частині позовних вимог покладаються на відповідача.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 138000 грн. основного боргу, 2952,22 грн. річних та 37517,75 грн. штрафу. В частині стягнення 12071,04 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню. В решті позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам (в тому числі з сум, сплачених після подання позову).

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, п. 11 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Фермерського господарства «НІНА» (08742, Київська обл., Обухівський район, село Жуківці, вулиця КИЇВСЬКА, 2, ЄДРПОУ 20573873) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, код 30048570) 138000 грн. основного боргу, 2952,22 грн. річних, 37517,75 грн. штрафу та 2858,12 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3.В частині стягнення 12071,04 грн. провадження у справі припинити.

4.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 15.02.2017 року