Рішення № 64759441, 13.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/540/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Станкевича В.А., Таварткіладзе О.М., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області про визнання державного акту на право власності на землю недійсним і визнання права власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А :

12 березня 2012р. ОСОБА_3 звернувся з позовом, в якому просив суд:

-визнати недійсним рішення Дачненської сільської ради № 337-ХХІV від 05 листопада 2004р.;

-визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 939972 від 19 лютого 2007р., виданий на імя ОСОБА_4;

-визнати за ним і ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку розташовану в с. Дачне по вулиці Веселій, 17 Біляївського району Одеської області в рівних частках по 1\2 частині за кожним;

-зобовязати відділ Держкомзему у Біляївському районі видати йому необхідні документи на право приватної власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори 16 лютого 1990р. йому та ОСОБА_4 належить на праві спільної власності по 1\2 частині житлового будинку № 17 по вулиці Веселій в с. Дачне, Біляївського району Одеської області, де вони зареєстровані та мешкають разом. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,117га, цільове призначення земельної ділянки визначено як будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вищевказана земельна ділянка біля дому була особисто приватизована ОСОБА_4, якій був виданий 19 лютого 2007р. державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області від 05 листопада 2004р. № 337-ХХІV.

Позивач вказав, що він з відповідачкою вирішили продати будинок, але після звернення до нотаріальної контори вони зясували, що договір купівлі-продажу скласти не можливо, оскільки будинок належить двом господарям, а земельна ділянка біля будинку зареєстрована тільки на його матір ОСОБА_4 Тому він звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012р. було частково задоволено позов ОСОБА_3 (а.с.37-38).

Визнано недійсним рішення Дачненської сільської ради № 337-ХХІV від 05 листопада 2004р. в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,117 га по вул. Веселій, 17 в с. Дачне Біляївського району Одеської області.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯГ № 939972, на земельну ділянку площею 0,117 га по вул. Веселій, 17 в с. Дачне Біляївського району Одеської області, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер земельної ділянки 5121082400:02:002:0161, виданий 19 лютого 2007р. на імя ОСОБА_4

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що вказане рішення суду постановлено в порушені вимог матеріального та процесуального права, оскільки вона та її неповнолітні діти є членами сімї сторін, та вказаним рішенням суду порушені їх права, оскільки вона є спадкоємцем на майно померлої 24 лютого 2016р. ОСОБА_4, яка залишила на її імя заповіт, та вона в процесі оформлення спадкових прав лише 20 жовтня 2016р. дізналася про оскаржуване рішення суду, та вважає, що вона безпідставно не була залучена до участі у справі і вказаним рішенням суду зачеплені її інтереси, так як вона має право на спадщину після ОСОБА_4, і належним чином її прийняла не лише подав відповідну заяву до нотаріальної контори, а і з тих підстав, що вона на день смерті ОСОБА_4 та до теперішнього часу мешкає в будинку, і користується земельною ділянкою, вказані обставини були відомі ОСОБА_3, але він не повідомив про це суд (а.с.40-42).

Справу розглянуто у відсутності ОСОБА_4, яка померла 24 лютого 2016р., та правонаступником якої є саме апелянт ОСОБА_2, у відсутності представників Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, які були належним чином сповіщені про слухання справи, та голова Дачненської сільської ради просив розглянути справу у відсутності представника ради.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним рішення Дачненської сільської ради № 337-ХХІV від 05 листопада 2004р., та в частині визнання недійсним державного акту, виданого на імя ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки позивачу належить 1\2 частина житлового будинку, йому має належати і земельна ділянка, пропорційна частині будинку також у розмірі 1\2 частини.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_3 в частині визнання права власності за ним та ОСОБА_4 на земельну ділянку, розташовану в с. Дачне по вул. Веселій, 17 Біляївського району Одеської області по 1\2 частині за кожним і зобовязання відділу Держкомзему видати необхідні документи на право приватної власності на земельну ділянку, суд вказав, що оскільки передача у приватну власність земельної ділянки є компетенцією органу місцевого самоврядування, позивачу необхідно звернутися з відповідною заявою до Дачненської сільської ради.

Судова колегія не може погодитися з вказаними висновками суду, оскільки вони не відповідають закону і обставинам по справі.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори 16 лютого 1990р. позивачу ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_4 належить на праві приватної спільної власності в рівних частках житловий будинок № 17 по вулиці Веселій в с. Дачне, Біляївського району Одеської області, розташований на земельній ділянки совхозу (а.с.14).

Суд першої інстанції вказав, що рішенням Дачненської сільської ради № 337-ХХІV від 05 листопада 2004р. громадянам, в тому числі і ОСОБА_4, була передана у приватну власність земельна ділянка в с. Дачне по вул. Веселій, 17 Біляївського району Одеської області загальною площею 0,117 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.18-19). На підставі зазначеного рішення на імя ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 939972, кадастровий номер земельної ділянки 5121082400:02:002:0161 (а.с.5).

Задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції не звернув увагу на наступне.

Судом першої інстанції безпідставно не було звернуто увагу на те, що рішенням Дачненської сільської ради № 337-ХХІV від 05 листопада 2004р. були внесені зміни до рішення 1-ої сесії ХХ11 скликання Дачненської сільської ради від 28 липня 1994р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність раніше наданих у постійне користування земельних ділянок, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства» у звязку із зміною площі присадибної ділянки при виготовлені технічної документації (а.с.18-19).

Тобто ні на підставі рішення від 05 листопада 2004р. було надано ОСОБА_4 земельну ділянку, а саме на підставі рішення 1-ої сесії ХХ11 скликання Дачненської сільської ради від 28 липня 1994р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність раніше наданих у постійне користування земельних ділянок, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства» ОСОБА_4 первісно отримала земельну ділянку.

Судом не було витребувано саме рішення від 28 липня 1994р., та не зясовано у сторін чому позивач отримавши 16 лютого 1990р. свідоцтво про право власності за законом на 1\2 частину житлового будинку не звернувся до Дачненської сільської ради з заявою про надання йому у користування земельної ділянки.

Також судом першої інстанції не було зясовано чому позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом 12 березня 2012р., тобто через 18 років після прийняття рішення від 28 липня 1994р., через 8 років після прийняття рішення від 05 листопада 2004року, та через 5 років після отримання ОСОБА_4 державного акту на земельну ділянку.

Судова колегія, встановила, що справу було розглянуто у відсутності відповідачки ОСОБА_4, та в матеріалах справи взагалі відсутні дані про сповіщення її належним чином про слухання справи. Крім того, на а.с.12 знаходиться довіреність від 12 жовтня 2011р., видана строком на три роки від імені ОСОБА_4 на імя ОСОБА_3, якою вона уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси в судах, але ОСОБА_3 будучи в даній справі позивачем не може одночасно представляти інтереси ОСОБА_4, яка була по справі відповідачем.

З урахуванням заявлених вимог, судова колегія, вважає, що суду першої інстанції слід було належним чином сповістити ОСОБА_4 про слухання справи та зясувати її думку відносно заявлених до неї ОСОБА_3 позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції взагалі не визначився з заявленими позивачем ОСОБА_3 позовними вимогами, оскільки судом було зроблено посилання на вимоги ч.4 ст. 120 ЗК України, яка передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, в той час, як позивач просив визнати недійсним рішення про надання земельної ділянки та державний акт, яким вже було надано земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.118 цього Кодексугромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно зі ст.55 Закону України «Про землеустрій»встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999р. № 43 (далі - Інструкція), межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з п. 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж(у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Тобто, саме погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст.16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст.16 ЦК Українивбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 вказав, що його звернення до суду з вказаним позовом було обумовлено тим, що він з матірю бажав продати належний їм будинок у звязку з неприємними відношеннями з ОСОБА_2, яка є його сестрою та між ними тривалий час є спірні питання щодо користування будинком та земельною ділянкою, але така продаж була неможливою, оскільки земельна ділянка на підставі державного акту повністю належить його матері ОСОБА_4

Судова колегія вважає, що вказані обставини не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на землю, виданого на імя ОСОБА_4

Суд першої інстанції в рішення також фактично не зазначив, які саме права позивача ОСОБА_3 були порушені при видачі державного акту ОСОБА_4

Апелянт ОСОБА_2 довела суду апеляційної інстанції факт порушення її прав та інтересів рішенням Біляївського районного суду від 16 травня 2012р., оскільки вона ще 23 липня 2012р. зверталася до суду з відповідним позовом, якій рішенням Біляївського районного суду від 25 квітня 2013р. був задоволений та за ОСОБА_2 було визнано право користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою вулиця Весела, 17 в с. Дачне, Біляївського району, Одеської області (а.с.70-71).

Вказаним рішення суду відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення. З тексту рішення також вбачається, що позивачі звернулися з вказаним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що вони бажають продати будинок.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 підтвердив, що у нього тривалий час неприємні стосунки з ОСОБА_2, та стверджував, що нібито ОСОБА_2 було відмовлено у задоволені усіх позовних вимогах відносно спору до будинку та земельної ділянки, але таких доказів ним не надано, та рішення Біляївського районного суду від 23 липня 2013р. набрало чинності 07 серпня 2013р. (а.с.70-71).

Судова колегія дійшла до глибокого внутрішнього переконання, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення від 05 листопада 2004р. і визнання недійсним державного акту, виданого на імя ОСОБА_4 ще 19 лютого 2007р., лише з однією метою, яка спрямована на позбавлення будь-яких прав ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей на будинок та земельну ділянку. При цьому ОСОБА_3, при наявності спору з ОСОБА_2, навмисно не вказав про залучення до участі у справи ОСОБА_2, як зацікавленої особи, чим порушив її права при вирішенні вказаного спору, та можливість з її боку надати заперечення проти позову.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням того, що позивач ОСОБА_3 не надав суду першої та суду апеляційної інстанції допустимі та переконливі докази того, що його права при видачі державного акту на імя ОСОБА_4 були порушені, тому законних підстав для задоволення позовних вимог у суду першої інстанції не було.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Тому при встановлених обставинах по справі рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволені позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012р. скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області про визнання державного акту на право власності на землю недійсним і визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: В.А. Станкевич

ОСОБА_5