Ухвала суду № 64756759, 14.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №333/2654/16 Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.

Провадження № 22-ц/778/272/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції суми призначеної до стягнення та відсотків за прострочу виконання грошового зобовязання,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції суми призначеної до стягнення та відсотків за прострочу виконання грошового зобовязання.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2007 року з відповідача ОСОБА_4 на його користь стягнуто грошову компенсацію у розмірі 60000 грн., судовий збір 453 грн. 14 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 30 грн., витрати повязані з проведенням експертизи 429 грн. 77 коп., а усього у сумі 60 912, 81 грн.

Таким чином, 25.10.2007 року у відповідача перед ним виникло грошове зобовязання на суму 60 912, 81 грн.

Відповідач добровільно у порядку виконання рішення суду та в порядку виконавчого провадження заборгованість не погасила. Виконавчий лист по виконанню вказаного рішення суду знаходиться на виконання в Комунарському ВДВС Запорізького МУЮ.

Вважає, що з відповідача на його користь повинна бути стягнута компенсація з урахуванням інфляції за прострочку виконання грошового зобовязання та відсотки за затримку грошового зобовязання за період з 01.05.2013 року по 01.05.2016 року.

На підставі зазначеного просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію з урахуванням індексу інфляції за прострочку виконання грошового зобовязання в розмірі 53 035,94, суму відсотків за затримку виконання грошового зобовязання в розмірі 5 482,15 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції суми, призначеної до стягнення, та відсотків за прострочу виконання грошового зобовязання, суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виконання рішення апеляційного Запорізької області від 25 жовтня 2007 року, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", а тому до них не можуть застосовуватися норми, що регулюють цивільну правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Довід апеляційної скарги про те, що суд безпідставно звільнив відповідача від цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобовязання колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами частини першої статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інших розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15 про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України, передбачена ст.625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", а тому до них не можуть застосовуватися норми, що регулюють цивільну правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений в його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч.1 ст.355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію з урахуванням індексу інфляції за прострочку виконання грошового зобовязання в розмірі 53 035,94грн., 3% річних в розмірі 5 482,15 грн., за прострочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на його користь 60000 грн. компенсації за різницю у частках виділеного майна.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного Запорізької області від 25 жовтня 2007 року ухваленим у справі за позовом про поділ спільного майна подружжя, поділено майно, яке є у спільній сумісній власності подружжя, а саме визнано право власності за ОСОБА_4 на 33/100 частки будинку, який знаходиться в м. Запоріжжі по вул. Чапаєва, 160, вартістю 143365 грн., та на інше майно та стягнуто з ОСОБА_4 на користь на його користь грошову компенсацію у розмірі 60000 грн., судовий збір 453 грн. 14 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 30 грн., витрати повязані з проведенням експертизи 429 грн. 77 коп., а усього в сумі 60 912, 81 грн.

Таким чином, між сторонами до ухвалення рішення не існувало грошових зобов'язань, між ними існували сімейні правовідносини, які регулюються нормами сімейного права.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції суми призначеної до стягнення та відсотків, є таким, що відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: