Ухвала суду № 64743996, 14.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 144/1838/15-ц Провадження № 22-ц/772/456/2017Головуючий в суді першої інстанції Герман О. С.Категорія 50Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

14 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

з участю секретаря судових засідань Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

встановила:

Повторним заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей: доки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.12.2015 року і до їх повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць суд допустив до негайного виконання. Вирішено питання про стягнення з відповідача судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_6, які брали участь в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у них, і просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_7 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін і їх представників, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2000 року по 12 жовтня 2016 року.

Від шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких є відповідач ОСОБА_3, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.

Діти проживають із матір'ю, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою виконавчого комітету Метанівської сільської ради Теплицького району року №588 від 14.12.2015 року.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до вимог статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Оцінивши зібрані й досліджені в судовому засіданні докази та врахувавши обставини справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язаний та може надавати на утримання двох дітей аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення ними повноліття і саме такий розмір аліментів не суперечитиме як інтересам дітей, так і відповідача.

Твердження апелянта про те, що між ним та позивачкою була досягнута домовленість щодо утримання дітей, оскільки остання з 01.09.2014 року по 31.12.2015 року отримувала належну йому заробітну плату, а також орендну плату за земельну ділянку є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до її повноліття.

Тобто, закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Разом з цим, утримання дитини, не обмежується лише однією певною формою. Сплата аліментів у грошовій формі не є єдиною формою участі батьків в утриманні дитини. Зокрема, передбачено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно до частини 1 статті 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

При укладенні домовленості батьки дитини вправі визначити розмір, порядок та форму (способи виконання обов'язку утримання дитини), а також інші умови надання утримання своїм неповнолітнім дітям. Розмір аліментів, встановлений домовленістю, визначається батьками самостійно. Аліменти за домовленістю батьків можуть сплачуватися у твердій грошовій сумі, сплачуваній періодично чи одноразово, у частках від заробітку (доходу) платника, шляхом надання майна або іншим шляхом, встановленим сторонами у договорі. Може бути передбачено також поєднання декількох способів. Строки сплати аліментів визначаються батьками у договорі.

Із аналізу вказаної норми вбачається, що сімейне законодавство виходить із того, що подружжя, батьки дитини, вправі врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не буде суперечити вимогам Сімейного Кодексу України, інших законів та моральним засадам суспільства. Домовленість між батьками дитини про виконання ними їх обов'язку щодо утримання дитини може міститися у шлюбному договорі, що укладається особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або у шлюбному договорі, що укладається подружжям , або у договорі про сплату аліментів на дитину, умови якого, у тому числі щодо розміру аліментів, строків їх присудження та виплати, не повинні порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України а п.16 Постанови від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" частиною 1 статті 189 Сімейного кодексу України батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч.2 ст.182 СК України. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч.2 статті 184 цього ж Кодексу.

Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладення між сторонами договору про домовленість виконання ними їх обов'язку щодо утримання дітей.

Позивач не заперечує тієї обставини, що після мобілізації відповідача, вона згідно з наданою ним довіреністю отримувала його заробітну плату за попереднім місцем роботи і використовувала ці кошти на потреби сім'ї, в тому числі на придбання речей, необхідних чоловікові в зоні АТО.

Відповідач же не надав доказів того, що після припинення сімейних відносин і розірвання шлюбу з позивачкою, фактичного створення іншої сім'ї, а згодом і укладення шлюбу з іншою жінкою, він продовжував надавати утримання і допомогу своїм дітям.

Посилання апелянта на наявність у нього іншої сім'ї, в якій ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дитина - ОСОБА_9, та важкий матеріальний стан, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову.

Обов'язок утримувати дитину (дітей) є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на день ухвалення оскаржуваного рішення - 02 листопада 2016 року дитина - ОСОБА_9 ще не народилась, а тому суд першої інстанції не міг і не повинен був враховувати таку обставину при визначенні розміру аліментів під час прийняття судового рішення (а.с. 176).

Так само у суду першої інстанції не було підстав для врахування на момент винесення оскаржуваного рішення зміни сімейного стану відповідача, який 01.11.2016 року одружився з ОСОБА_10, яка є інвалідом ІІІ-ої групи, проте не повідомив про це суд (а.с. 172).

Надання відповідачем утримання синові його дружини ОСОБА_11 не може бути підставою для звільнення його від обов'язку утримувати своїх дітей, чи зменшення розміру такого утримання, так як згідно зі свідоцтвом про народження в ОСОБА_11 є батько, який і зобов'язаний його утримувати (а.с. 175).

Не підтверджені належними і допустимими доказами доводи відповідача про те, що він несе додаткові витрати на своє лікування, в зв'язку з придбанням дорогих лікарських препаратів.

Так, згідно з даними виписного епікризу, довідкою військово-лікарської комісії, довідкою начальника медичної служби, відповідач дійсно перебував на лікуванні в зв'язку з отриманням 09.04.2016 року поранення. Проте вже 19.04.2016 року він виписаний із стаціонару в задовільному стані, звільнений від виконання службових обов'язків на 15 календарних днів. Дані про те, що ОСОБА_3 поніс такі витрати на своє лікування, що могли б вплинути на розмір стягуваних з нього аліментів, по справі відсутні.

Єдиною підставою для звільнення батька чи матері дитини від обов'язку сплачувати аліменти на її утримання є правило, встановлене статтею 188 СК України, відповідно до якого батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. При цьому дитина повинна мати такий високий матеріальний рівень доходів за рахунок власних коштів, який повністю забезпечує її життєві потреби.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_8 взагалі будь-якого доходу, не кажучи вже про такий, що повністю забезпечив би їх життєві потреби, як того вимагає Закон.

Відповідно до частини 3 статті 10, статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_3 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження доводів своєї апеляційної скарги, які були б підставою для скасування судового рішення.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.Судді: Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.