Ухвала суду № 64737746, 09.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 752/18791/15-ц Головуючий в 1 інстанції - Шевченко Т.М.

Апеляційне провадження №22-ц/796/848/2017 Доповідач - Заришняк Г.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів -Рубан С.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначав, що 20 червня 2012 року між сторонами був укладений договір позики. Факт передачі позивачем та отримання відповідачем коштів у розмірі 10 500 доларів США підтверджується розпискою, власноруч написаною відповідачем, та встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в розмірі 13 343,63 доларів США, з яких: 10 500 доларів США - сума основного боргу, 2520 доларів - розмір штрафу, 94,93 доларів США - 3% річних за період з 21.04.2013 р. по 08.08.2013 р., 228,70 доларів США - проценти від суми позики за період з 21.04.2013 р. по 08.08.2013 р., що в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становить 150 115,83 грн.

Позивач зазначає, що відповідач продовжив порушувати взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим має заборгованість за договором позики.

У лютому 2016 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначає, що 16 червня 2015 року ОСОБА_2 виконав рішення суду. Однак, несумлінно ставлячись до виконання свого зобов'язання за договором позики, відповідач в період судового провадження продовжував порушувати умови договору, що має наслідком виникнення заборгованості перед позивачем по сплаті процентів за користування сумою позики.

Посилаючись на викладене та з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути заборгованість відповідача в сумі 3 127,84 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 81 051,70 грн., та яка складається з: 2 543,58 доларів США відсотків за користування позикою за період з 09.08.2013 р. по 16.06.2015 р., 584,26 доларів США - 3% річних за період з 09.08.2013 р. по 16.06.2015 р.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 81 051,70 та 716,81 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1., діючий в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 20 червня 2012 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 91 300 грн., що на день укладення зазначеного договору складає 11 000 доларів США, а відповідач мав повертати позику частинами, та повернути всю суму позики в строк до 20 квітня 2013 року. На підтвердження виконання умов договору в частині отримання позики в розмірі 10 500 доларів США відповідачем була видана розписка про одержання ним коштів від позивача (а.с. 5,6).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 13 343,63 доларів США, з яких 10 500 доларів США - сума основного боргу, 2 520 доларів - розмір штрафу, 94,93 доларів США - 3% річних за період з 21.04.2013 р. по 08.08.2013 р., 228,70 доларів США - проценти від суми позики за період з 21.04.2013 р. по 08.08.2013 р., що в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становить 150 115,83 грн. (а.с. 8).

Позивачем було зазначено, що 16 червня 2015 року відповідач виконав рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17.04.2014р. Дана обставина представником відповідача не спростована.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 11 укладеного між сторонами договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами узятих на себе за цим договором зобов'язань, в тому числі до повного повернення позики, сплати передбачених договором процентів за користування грошовими коштами, пені та штрафів.

Відповідальність за порушення грошових зобов'язань регламентується главою 51 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 25.05.2016 р. у справі за №6-157цс 16, яка у відповідності з вимогами ст.360-1 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність, судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач після ухвалення судового рішення продовжував порушувати взяті ним на себе зобов'язання, в зв'язку з чим має заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку становить 3 127,84 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на 08.02.2016р. ( 25,912994 грн. за 1 долар США) становить 81 051,70 грн., та складається з: 2 543,58 доларів США - відсотків за користування позикою за період з 09.08.2013 р. по 16.06.2015 р., виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України, 584,26 доларів США - 3% річних за період з 09.08.2013 р. по 16.06.2015 р.

Даний розрахунок сумніву у колегії суддів не викликає та відповідачем не спростований.

Пунктом 14 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення» роз'яснено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до поданої ОСОБА_4 заяви про збільшення та уточнення позовних вимог (а.с.29-31), позивач просив стягнути з відповідача суму боргу в сумі 81 051 грн. 70 коп., що за курсом НБУ станом на 08 лютого 2016 року складає 3127, 84 доларів США.

Крім того, в мотивувальній частині рішення судом наведені розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську гривню за курсом, встановленим Національним банком України, а тому доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вказано станом на яку дату було визначено гривневий еквівалент заборгованості, яку просив стягнути позивач, не можуть бути прийняті до уваги.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та й прийшов до правильного висновку про те, що позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами, а також 3% річних за невиконання основного зобов'язання по поверненню суми позики, а тому обґрунтовано задовольнив позов.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на правильність постановленого рішення.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, - відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: