Постанова № 64736361, 09.02.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року , о 12:15 годині,

Справа № 808/3238/16

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:головуючого - судді Матяш О.В., за участю секретаря Передерій А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом Вільнянської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест» про стягнення коштів за податковим боргом,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що за відповідачем обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 109528,10 гривень, який виник внаслідок несплати самостійно визначених податкових зобов'язань. Позивач просить стягнути зазначену суму боргу.

У судове засідання представник ОДПІ не з’явився. До його початку надав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, в матеріалах справи наявні письмові заперечення на адміністративний позов, в яких він просить відмовити в позові, розглянувши справу в порядку письмового провадження. В обґрунтування заперечень зазначає, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.01.2016 порушено провадження у справі №908/6299/15 про визнання банкрутом ТОВ «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест». 27.01.2016 оприлюднене оголошення про порушення справи про банкрутство відповідача. За таких обставин відповідач законодавчо позбавлений можливості бути платником податків та зборів. Крім того, позивач впродовж тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача не звернувся з заявою про визнання грошових вимог ні до боржника, ні до господарського суду Запорізької області. А поточні кредитори повинні вирішувати спори з боржником в господарському суді, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов належить задовольнити з огляду на таке: згідно зі ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Судом встановлено, що відповідач подав до ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік №9024086183 від 25.02.2016, в якій самостійно визначив податкове зобов’язання у розмірі 262867,41 гривень, що повинно сплачуватися щомісячно рівними частками у розмірі 21905,62 гривень впродовж січня – листопада 2016 року та 21905,59 гривень - в грудні 2016 року (а.с. 9).

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України, "платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом".

Згідно з п. 287.3 ст. 287 ПК, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Судом встановлено, що 30.05.2016, 30.06.2016, 30.07.2016, 30.08.2016, 30.09.2016, на підставі вищевказаної декларації за 2016 рік №9024086183 від 25.02.2016, відповідачу було нараховано податкове зобов’язання за травень – вересень 2016 року в розмірі 21905,59 гривень, на загальну суму 109528,1 гривень (а.с.10).

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України, не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно з пп. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК, «податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання».

Таким чином, сума податкового зобов’язання відповідача, визначена ним самостійно та не сплачена у строк, передбачений Податковим кодексом України, є податковим боргом та складає 109528,1 гривень.

Відповідно до п.п. 95.1, 95.3 ст. 95 Податкового Кодексу України, «контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини».

Судом встановлено, що ОДПІ вживала заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законом порядку: відповідачу була направлена податкова вимога форми «Ю» № 33-17 від 15.03.2016 на 21853,76 гривень, яку отримано уповноваженою особою відповідача 14.04.2016 (а.с. 8).

Відповідно до п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до абз. 1 п. 59.3 ст. 59 ПК, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Згідно з п. 59.5 ст. 59 ПК, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Таким чином, кодексом не передбачено надіслання податкових вимог на кожну суму боргу, а тому податкова вимога на борг, що утворився після надіслання вимоги, не надсилалась.

Отже, оскільки наявними у справі доказами підтверджено, що обставиною, яка зумовила звернення контролюючого органу до суду, є наявність у відповідача податкового боргу та сплив 60-ти денного терміну з моменту направлення/вручення податкової вимоги, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності обставин, які дають підстави для висновку про обґрунтованість пред'явленого позову.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на приписи ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-XII від 14.05.1992 (далі – Закон №2343-XII) та зазначає наступне. Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 вказаного Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

За змістом вищенаведених приписів Закону №2343-XII, одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на, в тому числі, виконання боржником зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Отже, мораторій розповсюджується на вимоги кредиторів, які виникли до вказаної дати.

Згідно з абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII, поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство відповідача порушено 26.01.2016. Водночас позивач заявив вимоги про стягнення податкових зобов’язань (боргу), які відповідач самостійно задекларував у 2016 році та термін виконання яких настав вже після 26.01.2016 (30.05.2016, 30.06.2016, 30.07.2016, 30.08.2016, 30.09.2016), тому ці вимоги виникли вже після порушення провадження у справі про банкрутство, а отже на них не розповсюджуються процедури, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Також суд не приймає до уваги покликання представника відповідача на приписи ст. 23 Закону № 2343-XII, виходячи із наступного: згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону № 2343-XII, поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред’явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Водночас, відповідно до абз. 5 п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Водночас, даний спір, згідно із ст. 17 КАС України, належить до компетенції адміністративних судів та має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, тому Вільнянська ОДПІ цілком правомірно звернулася з даним позовом до адміністративного суду.

Оскільки на момент судового розгляду справи податковий борг відповідачем не сплачено, суд вважає, що борг необхідно стягнути у судовому порядку.

Відповідно до ч.4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 17, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити.

Стягнути з рахунків у банках товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест» (ЄДРПОУ 22128249, адреса: 69035, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 37Б), а також за рахунок готівки, що йому належить, податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 109528 (сто дев’ять тисяч п’ятсот двадцять вісім) гривень 10 копійок на р/р 33218812700134, місцевий бюджет Мар’ївська с/р, код платежу 18010600, код ЄДРПОУ 38025393, МФО 813015, банк – ГУДКСУ у Запорізькій області.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш