Рішення № 64721323, 01.02.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

01.02.2017 Єдиний унікальний номер 205/3497/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Остапенко Н.Г., при секретарі Шевцовій М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на 1/6 частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, визнання заповіту та договору дарування недійсними,?

встановив:

16.04.2013 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на 1/6 частину домоволодіння у порядку спадкування за законом, визнання заповіту та договору дарування недійсними.

В обґрунтування позовних вимог, згідно останніх уточнень зазначила, що батькові ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належало домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 14.06.1994 року, виданого Райкомунхозом Ленінського райвиконкому м. Дніпропетровська згідно рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів за №157/27 від 20.05.1994 року.

Зазначене домоволодіння складалося з: житлового будинку літ. А-1, житловою площею 32,5 кв.м. загальною площею, літньої кухні літ. - Б, душ - літ.- Д, сараїв літ. - И, - З, - В, навіс літ. - Е, вбиральні літ. - Ж, входу. літ. - Г, колодязю літ. - К, огорож літ. №1-3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3.

Після його смерті відкрилася спадщина на ? домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкоємцями за законом після смерті батька були: мати позивачки - ОСОБА_4, сестра позивачки - ОСОБА_2 та позивачка - ОСОБА_1

У зв'язку з тим, що дане домоволодіння на час відкриття спадщини не було зареєстровано в КП ДМБТІ, спадкоємцями було вирішено, що мати вирішить всі питання по узаконенню житлового будинку та господарських споруд, а потім вони всі в трьох звернуться до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

На день відкриття спадщини у спірному домоволодінні проживали всі спадкоємці, однак позивачка хоч і проживала у зазначеному домоволодінні, але не була там зареєстрована.

У вересні 2012 року позивачка звернулася до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з питанням про необхідність звернення до нотаріальної контори для оформлення спадщини. Після чого позивачці стало відомо, що мати та сестра не проінформувавши її та не повідомивши нотаріуса про третього спадкоємця оформили спадщину після смерті батька.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.08.1994 року, спадкоємцями на спадкове майно, що складається з ? частини зазначеного домоволодіння у рівних частках, являються ОСОБА_2 /1/4 частка/ та ОСОБА_4 /3/4 частки/.

05.07.2012 року ОСОБА_4 складено заповіт, згідно якого ОСОБА_4 заповіла належні їй ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та легковий автомобіль, марки ВАЗ 21099, 2005 року випуску ОСОБА_2, а частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_1.

22.05.2013 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

При укладенні заповіту та договору дарування відповідачка приховала той факт, що ОСОБА_4 з 2008 року проходила лікування у КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради у зв'язку з психічним захворюванням та стояла на обліку у КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР.

Мати позивачки ОСОБА_4 впродовж трьох років за станом здоров*я, була не контактна, не розмовляла, нікого не впізнавала, була прикута до ліжка та взагалі не розуміла своїх дій та не могла керувати ними.

Тому, зазначений заповіт та договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, були укладені без волевиявлення останньої, у зв'язку з тим, що в момент його укладення мати не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

На підставі вищезазначеного просить встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім.*я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 17.08.1994 року, за реєстровим №4-379 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку літ. А-1, житловою площею 32,5 кв.м. загальною площею, літньої кухні літ. - Б, душ - літ.- Д, сараїв літ. - И, - З, - В, навіс літ. - Е, вбиральні літ. - Ж, входу. літ. - Г, колодязю літ. - К, огорож літ. №1-3, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати недійсним договір дарування ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.05.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-359 та скасувати реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 за записом №1021972 від 22.05.2013 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити. В подальшому представник позивача ОСОБА_6, письмово просив справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили відмовити. В подальшому відповідачка ОСОБА_2 письмово просила справу розглядати у її відсутність, позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила відмовити. Також, подала заяву про застосування строків позовної давності.

В судове засідання представник третьої особи - другої дніпропетровської державної нотаріальної контори не з'явився. Про місце, дату та час судового засідання сповіщені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 14.06.1994 року виданого Ленінським відділом комунального господарства м. Дніпропетровськазгідно до рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів за №157/27 від 20.05.1994 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1./ том.1 а.с.57 на звороті/

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3./том.1 а.с.10/

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно.

Згідно спадкової справи від 17.08.1994 року після смерті ОСОБА_3, 31.05.1994 року з заявою про прийняття спадщини звернулася дружина - ОСОБА_4/том.1 а.с.53 на звороті/ та 17 серпня 1994 року звернулася донька ОСОБА_5, ./том.1 а.с.54 на звороті/

17 серпня 1994 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, в рівних частках кожний./том.1 а.с.12/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4./том.1 а.с.103/

За життя нею був складений заповіт від 05 липня 2012 року посвідчений державним нотаріусом Другої Дніпропетровської нотаріальної контори Олехнович Л.Ю., яким ОСОБА_4, заповіла належну їй частину житлового будинку №8 з господарчими будівлями та спорудами та прилеглою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належний їй автомобіль марки ВАЗ 21099, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_2 та належну їй частину житлового будинку №266 з господарчими будівлями та спорудами та прилеглою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_1./том.1 а.с.140/

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 подарувала ? частини домоволодіння №8 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належало їй на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ленінським відділом комунального господарства м. Дніпропетровська від 14.06.1994 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.08.1994 року - ОСОБА_2, що підтверджується договором дарування частини домоволодіння від 22 травня 2013 року посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я.В../ том.1 а.с.87/

Після смерті ОСОБА_10 відкрилась спадщина за заповітом на належне їй майно.

Згідно спадкової справи №146/2014 після смерті ОСОБА_4, 27 лютого 2014 року з заявою про прийняття спадщини звернулася донька - ОСОБА_1/том.1 а.с.139 на звороті/ . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом не видавалося.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, зокрема якщо він вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені особою протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Передбачений вказаною статтею строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи, при доведеності поважності причин його пропуску (ст.550 ЦК УРСР).

Згідно зі ст.529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємицями першої черги за законом є діти, батьки та жінка (чоловік) померлого.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»передбачено, що при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК УРСР. Діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Згідно довідки виданої головою квартального комітету №46 вбачається, що на період часу, на час відкриття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3, лютий 1994 року у домоволодінні АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_4, 1944 року народження та ОСОБА_5, 1972 року народження, а також проживали без реєстрації :ОСОБА_1 та ОСОБА_11./том.1 а.с.9/

Із пояснень позивачки ОСОБА_1 слідує, що остання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем проживала, однак зареєстрована не була.

Разом з тим, допитаний у судовому засіданні в якості свідка - ОСОБА_12 (Голова квартального комітету №46) пояснив, що видав довідку на запит №15-с від 20.03.2013 року про місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 помилково, не перевіривши факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_11 за зазначеною адресою.

На підставі вищезазначеного, суд не бере до уваги довідку видану на запит №15-с від 20.03.2013 року, що відповідає вимогам ч.1 ст. 59 ЦПК України.

Натомість, 12.11.2013 року Головою квартального комітету ОСОБА_12 було видано повторно довідку в якій зазначено, що в домоволодінні по АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_4, 1944 року народження та ОСОБА_5, 1972 року народження, не зареєстровані та не проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_11./том.1 а.с.74/

На підставі вищезазначеного, судом, будь-яких дій позивачки, які б свідчили про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, відповідно до ст.549 ЦК УРСР щодо фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном - не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги в частині встановлення фату прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, задоволенню не підлягають.

При вирішенні позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім.*я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 17.08.1994 року, за реєстровим №4-379 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суд перевіряє наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Із копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 встановлено, що спадщину після його смерті прийняла дружина померлого- ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 Позивачка ОСОБА_1, у встановлений законом строк заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини - не подавала, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не отримувала. Суд не може взяти до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на те, що спірне домоволодіння на час відкриття спадщини не було зареєстроване в КП ДМБТІ та спадкоємцями було вирішено, що ОСОБА_4 вирішить всі питання по узаконенню житлового будинку та господарських споруд, а потім всі спадкоємці звернуться до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, оскільки такими діями позивачка не додержалася порядку оформлення спадкових прав встановлених чинним законодавством.

07 квітня 2015 року від ОСОБА_2 надійшла заява про застосування судом строків позовної давності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику в справах про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином закон не визначає переліку причин пропуску строку на звернення до суду, які є поважними, тому питання про поважність таких причин вирішується в кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи та доказів, що свідчать про неможливість подачі позову протягом визначеного законом строку в зв'язку з наявністю об'єктивних перешкод для звернення до суду; при цьому суб'єктивні причини та особисті мотиви позивача самі по собі не можуть вважатися перешкодами для звернення до суду.

В судовому засіданні позивачка зазначила, що дізналась про наявність свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 17.08.1994 року лише в вересня 2012 р.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Судом встановлено, що право позивачки на звернення до суду виникло в вересні 2012 р. і строк позовної давності закінчився в вересні 2015р. З позовом позивачка звернулася до суду в квітні 2013 року, таким чином суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

У відповідності зі ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Стаття 48 ЦК УРСР визначає загальне правило недійсності угоди. Зокрема, угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною.

Однак, доказів того, що на момент видачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус діяв не в межах та в супереч чинного законодавства, позивачем суду не надано, як і не надано доказів неправомірності видачі такого свідоцтва або існування інших причин з яким закон забороняв видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

За таких обставин, враховуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині про визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім.*я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 17.08.1994 року, за реєстровим №4-379 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.05.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-359 та скасування реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 за записом №1021972 від 22.05.2013 року, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 22 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, згідно умов якого ОСОБА_4 як «Дарувальник» передає безоплатно (в якості дару), а «Обдарований» ОСОБА_2 приймає в дар належні «Дарувальнику» на праві приватної власності ? частини домоволодіння №8 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1./том.1 а.с.87/

Даний договір посвідчений Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстр за № 1-359. та був зареєстрований в Другій ДДНК./том.1 а.с.88/

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. В ч. 2 ст. 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як на підставу визнання договору дарування квартири недійсним позивач посилається на ст. 225 ЦК України, яка встановлює, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Як роз'яснено в п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК суд відповідно до ст. 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

До того ж у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснено, що судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.

На виконання вищезазначених вимог, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.11.2015 року було призначено судову психіатричну експертизу, проведення якої було доручено судовим експертам КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №21 від 13.10.2016 року , зазначено, що встановити психічний стан ОСОБА_4 на період часу з 05.07.2012 року по 22.05.2013 року не представляється можливим, у зв'язку з відсутністю медичної документації та об'єктивної інформації про її психічний стан. /том.2 а.с.43-46/

Оцінюючи висновок експерта, як доказ у цій справі, суд враховує постанову Верховного Суду України від 29.02.2012 року (справа № 6-9цс12) в якій суд вказав на те, висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі та йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому суд звертає увагу на те, що ч. 4ст. 10 ЦПК України встановлено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема шляхом роз'яснення особам їхніх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій і сприянню здійснення їхніх прав у певних випадках. Разом з тим виходячи з принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, суд не вправі з власної ініціативи встановлювати якісь обставини, що мають значення для справи, зокрема шляхом витребування доказів. У ході судового розгляду судом створені усі необхідні умови для реалізації позивачем своїх прав на подання заяв про забезпечення доказів. В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано, що при вирiшеннi цивiльних справ суд має виходити з поданих сторонами доказiв.

Також в ході судового розгляду були допитані наступні свідки.

Так, допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_14 пояснила, що знала ОСОБА_4. З ОСОБА_1 вони знайомі з 2006 року, на той час вона проживала за адресою: АДРЕСА_2. Додатково зазначила, що ОСОБА_1 інколи їздила до психіатричної лікарні, що знаходиться на ж/м Ігрень, провідувати хвору матір. Після лікарні ОСОБА_4 деякий час (вересень 2010р. -січень 2011 року) проживала разом з ОСОБА_1, і вони разом лікували «підшкірного кліща», який залишився у ОСОБА_4 після лікарні. Також, зазначила, що в кінці листопада - на початку грудня 2010 року вона зустріла на порозі школи ОСОБА_4, яка була в одному халаті та літніх тапочках. На її запитання «Куди вона йде роздягнена?» - вона відповіла, що хоче забрати онуку зі школи.

Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_15 пояснила, що прописана за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 2004 року. Поряд з її будинком знаходиться сумісний двір з будинком АДРЕСА_2. Також, зазначила, що на початку грудня 2010 року вона зустріла по дорозі додому ОСОБА_4, якай йшла на назустріч одягнута в легкий халат та відкриті капці. Вони з нею були добре знайому, однак ОСОБА_4 її не впізнала. Зустрівши пізніше її доньку - ОСОБА_1, з'ясувала, що ОСОБА_4 хворіє психічним розладом і з вересня 2010 року тимчасово проживає разом з ОСОБА_1 за адресою:АДРЕСА_2.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи те, що сторона позивача не надала належних та допустимих доказів, які б підтвердили позовні вимоги, обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними не доведено, що є обов'язковим за ст. 225 ЦК України, також враховуючи, що висновок судового експерта є неповним, у звязку з неможливістю надати відповіді на експертні питання, а інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог позивачем не надано, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування від 22.05.2013 року недійсним.

На основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов висновку, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі..

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, суд вважає що не має підстав в повернені позивачу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст..48,71,76,529,549,550 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.. 261,1301 ЦК України, ст. ст. 203, 215, 225, 717 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 145, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім.*я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 17.08.1994 року, за реєстровим №4-379 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку літ. А-1, житловою площею 32,5 кв.м. загальною площею, літньої кухні літ. - Б, душ - літ.- Д, сараїв літ. - И, - З, - В, навіс літ. - Е, вбиральні літ. - Ж, входу. літ. - Г, колодязю літ. - К, огорож літ. №1-3, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнання недійсним договору дарування ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.05.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-359 та скасування реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 за записом №1021972 від 22.05.2013 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Остапенко Н.Г.