Рішення № 64713190, 09.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017Справа №910/21870/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкіркон"

до Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства

про стягнення 61 964,87 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Степанов С.Є. (представник за договором)

від відповідача: не з'явився

вільний слухач: Нанкін Б.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шкіркон" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (відповідач) 61 964,87 грн., з яких: сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 57558,87 грн., 3% річних в розмірі 4406,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №53 від 03.09.2012 в частині оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 29420,00 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 28138,87 грн. та 3% річних у розмірі 4406,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 порушено провадження по справі № 910/21870/16 та призначено її до розгляду на 22.12.2016.

В судове засідання 22.12.2016 представники сторін не з'явились, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 відкладено розгляд справи № 910/21870/16 на 17.01.2017.

11.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи та пояснення по справі.

В судове засідання 17.01.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представник відповідач надав суду платіжне доручення №9 від 12.01.2017 на суму 29420,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/21870/16 на 15 днів та розгляд справи відкладено на 09.02.2017.

06.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи та пояснення по справі по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2017 надав пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 09.02.2017 не з'явився, відзиву на позов не надав, про причини неявки не повідомив.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання (п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, що підтверджується протоколом судового засідання від 17.01.2017.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 09.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шкіркон" (постачальник, позивач) та Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством укладений договір поставки №53 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку визначеним цим договором.

У редакції додаткової угоди №1 від 11.03.2014, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року.

Асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі Специфікацій постачальника, погоджених покупцем, які є невід'ємною частиною даного договору. На кожну партію товару постачальником складається окрема Специфікація за формою, що наведена у додатку №1 до даного договору (п. 2.1.).

Згідно із п. 2.4. договору, загальна сума договору складає суму всіх Специфікацій та/або видаткових накладних, та є невід'ємною частиною договору.

Специфікацією №1 на поставку товару в січні 2013 року сторони погодили поставку товару на суму 168973,54 грн., в тому числі товар "гільза стегна" в кількості 87 шт. на суму 57420 грн.

Відповідно до п. 4.4. договору, моментом здійснення поставки товару постачальнику є його отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар погоджений сторонами у Специфікації на суму 57420,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №11 від 14.01.2013 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей 12ААД №283547 від 14.01.2013.

У відповідності до п. 5.2. договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідач оплату товару поставленого за вищевказаною накладною у строки передбачені договором не здійснив.

Позивачем було пред'явлено відповідачу претензію вих. №300 від 22.04.2014, в якій позивач вимагав сплати заборгованість за договором №53 від 03.09.2012 у сумі 57420,00 грн.

Відповідач у відповідь на вимогу листом від 06.05.2014 вих. №582/14 повідомив про скрутне фінансове становище та про часткову сплату боргу в розмірі 18000,00 грн.

Так, згідно із платіжним дорученням №490 від 29.04.2014 відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на суму 18000,00 грн.

22.07.2014 відповідач згідно претензії № 300 від 22.04 2014 сплатив позивачу 10000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача по договору поставки №53 від 03.09.2012 за поставлений позивачем товар за видатковою накладною №11 від 14.01.2013 становить 29420,00 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 28138,87 грн. та 3% річних у розмірі 4406,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 57420,00 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується, видатковою накладною №11 від 14.01.2013 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей 12ААД №283547 від 14.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 5.2. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання за договором щодо оплати за товар поставлений за видатковою накладною №11 від 14.01.2013 та здійснив 29.04.2014 та 22.07.2014 часткові оплати у сумі 18000,00 грн. та 10000,00 грн. відповідно.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем по договору №53 від 03.09.2012 становила 29420,00 грн.

Під час розгляду справи, 12.01.2017, відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 29420,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9 від 12.01.2017 та банківською випискою з рахунку позивача.

Водночас, з платіжного доручення №9 від 12.01.2017 вбачається, що призначення платежу: оплата за матеріали згідно акту звірки за 2016 р.

Однак, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами інших спірних сум заборгованості, аніж заборгованість за договором №53 від 03.09.2012, яка заявлена до стягнення, а позивачем не спростовано факту сплати заборгованості у сумі 29420,00 грн. за вказаним договором, то суд вважає, що відповідачем здійснено сплату заборгованості за договором №53 від 03.09.2012, заявлену позивачем до стягнення у даній справі.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 29420,00 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/21870/16 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 28138,87 грн., що нараховані з лютого 2013 по квітень 2014 року, з травня 2014 року по липень 2014 року, з серпня 2014 року по жовтень 2016 року та 3% річних у розмірі 4406,00 грн., нараховані за періоди з 13.02.2013 по 29.04.2014, з 30.04.2014 по 22.07.2014, з 23.07.2014 по 21.11.2016.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В пункті 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997.

З огляду на встановлені сторонами у договорі строки оплати, оскільки поставка товару здійснена 14.01.2013, то останній день оплати припадає 13.02.2013, а тому нарахування 3% річних має здійснюватись з 14.02.2013.

Крім того, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних.

Таким чином, 3% річних має здійснюватись за періоди з 14.02.2013 по 28.04.2014, з 29.04.2014 по 21.07.2014, з 22.07.2014 по 21.11.2016.

Здійснивши перерахунок 3% річних за періоди з 14.02.2013 по 28.04.2014, з 29.04.2014 по 21.07.2014, з 22.07.2014 по 21.11.2016, суд встановив, що розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 4406,00 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат у визначені позивачем періоди, судом встановлено, що розмір втрат від інфляції складає 27934,02 грн., у зв'язку із чим, вимоги у даній частині підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково та припиняє провадження, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в частині стягнення заборгованості у розмірі 29420,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням адвокатської правової допомоги у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

На підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем надано договір №05/10/16 про надання правової допомоги адвоката від 05.10.2016, укладений між позивачем та адвокатом Степановим С.Є.

Здійснення позивачем оплати за адвокатську правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. на користь адвоката платіжним дорученням №737 від 17.11.2016.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ №005777 від 30.06.2016.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, на підставі ст. 49 ГПК України, витрати на правову допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провадження у справі №910/21870/16 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 29420,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.

Стягнути з Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (04070, м. Київ, вул. Фролівська, будинок 4, ідентифікаційний код 03187691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкіркон" (85114, Донецька обл., м. Костянтинівка вул. Правобережна, будинок 174, ідентифікаційний код 37050759) інфляційні витрати у розмірі 27934,02 грн., 3% річних у розмірі 4406,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 719,19 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1565,73 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2017.

Суддя С.О. Турчин