Постанова № 64709062, 06.02.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/43/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - Перог В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Полтавській області, начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2016 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління статистики в Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач1) про:

визнання нечинним та скасування наказу Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1." від 24 грудня 2015 року № 235-к;

зобов'язання Головне управління статистики у Полтавській області поновити ОСОБА_1 на посаді, що відповідає попередній займаній посаді з 25 грудня 2015 року;

стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по час поновлення на роботі;

стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями.

05 грудня 2016 року позивачем надано до суду заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, що викладені, крім іншого, в наступній редакції:

- визнання нечинним та скасування наказу Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1." від 24 грудня 2015 року № 235-к;

- зобов'язання Головне управління статистики у Полтавській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами з 24 грудня 2015 року;

- стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2015 року по день поновлення на роботі;

- стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 24 грудня 2015 року по 29 січня 2016 року;

- стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 23000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка була завдана відповідачем, шляхом перевищення службових повноважень при порушенні процедури звільнення та звільненні, застосувавши дискримінаційні дії до неї, як до особи, що має інвалідність;

- визнання дій начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо не надання письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми до виплати незаконними і протиправними;

- визнання дій начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо проведення процедури звільнення та звільнення ОСОБА_1 незаконними, протиправними, дискримінаційними і такими, що перевищували її службові повноваження, так як були вчинені з грубими порушеннями вимог Конституції, законів України та Присяги державного службовця /а.с. 10-29, т.2/.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що при проведенні відповідачами процедури скорочення посади, яку вона займала станом на дату виникнення спірних правовідносин, ними порушено її права, оскільки звільнення через скорочення саме її посади є протиправним, дискримінаційним та таким, що здійснено з перевищенням службових повноважень Головного управління статистики в Полтавській області та начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни. Крім того, зауважувала, що при наявності декількох рівнозначних вакантних посад їй було запропоновано лише одну, що, в свою чергу, обрана для позивача з дискримінаційної складовою, як до особи, що має інвалідність, що змусило позивача відмовитись від останньої. Викладеним позивачеві завдано значних страждань, стрес та нанесено непоправної шкоди кар'єрі, позбавлення можливості реалізувати свої здібності, у зв'язку з чим ОСОБА_1 також вважає за необхідне стягнути моральну шкоду.

Позивач у судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви, просила суд їх задовольнити із підстав, викладених в позовній заяві та з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог.

Ухвалою суду від 12 грудня 2016 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Ларису Вікторівну (надалі по тексту - відповідач2).

Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. У письмових запереченнях відповідачі зазначали, що при проведенні скорочення та звільнення позивача діяли в межах та на підставі наданих ним повноважень та на виконання доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України, яким з серпня 2015 року Держстатом проводилась реорганізація територіальних органів. При цьому, зауважували, що про таке вивільнення ОСОБА_1 було повідомлено заздалегідь, а запропонована посада обрана як максимально рівнозначна займаній нею до скорочення. Жодних дискримінаційних дій щодо позивача не здійснювалось, порядок проведення такого вивільнення відповідачами дотримано в повному обсязі, у зв'язку з чим вимоги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, а також додаткові пояснення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

З наявних матеріалів справи суд встановив, що згідно наказу Головного управління статистики в Полтавській області від 25 червня 2013 року № 144-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 червня 2013 року.

На виконання вимог пункту 9, розділу III "Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", а також доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України Держстатом з серпня 2015 року розпочалося здійснення заходів щодо реорганізації структури органів державної статистики та скорочення кількості працівників, з приводу чого 14.08.2015, 01.09.2015, 09.09.2015 були проведені відео-наради з територіальними органами державної статистики. На цих нарадах були присутні начальник Головного управління статистики, його заступники, керівники юридичної, кадрової, бухгалтерської служб, а також керівники управління по організації роботи з респондентами, зокрема і ОСОБА_1

На виконання листа Держстату від 31.08.2015 № 134-17/136-15 відповідачем1 був розроблений проект структури з урахуванням усіх вимог, рекомендацій і пропозицій Держстату, який передбачав закриття (ліквідацію) 14 відокремлених підрозділів з 27, ліквідацію усіх структурних підрозділів апарату Головного управління статистики в Полтавській області, крім відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності, та створення нових підрозділів з урахуванням процесно-орієнтованого підходу до вироблення статистик інформації /а.с. 81, т.1/.

Після затвердження в. о. голови Держстату 28 вересня 2015 року структури Головного управління статистики у Полтавській області, яку 02 жовтня 2015 року погоджено в. о. Міністра економічного розвитку і торгівлі України /а.с.82-87, т.1/ та 06 жовтня 2015 року штатного розпису на 2015 рік Головного управління статистики у Полтавській області /а.с. 88-94, т.1/, наказом Головного управління статистики від 07 жовтня 2015 року № 104 "Про введення в дію структури та штатного розпису" було введено в дію нові структуру і штатний розпис /а.с. 95, т.1/.

Питання щодо реорганізації Головного управління статистики та введення в дію нових структури і штатного розпису було винесене на розширене засідання колегії, яке відбулось 27 жовтня 2015 року, і на якому були присутні всі керівники структурних та відокремлених підрозділів Головного управління статистики, у тому числі і ОСОБА_1, як член колегії.

В результаті реорганізації Головного управління статистики у Полтавській області було закрито (ліквідовано) 14 відокремлених підрозділів у районах, ліквідовано всі структурні підрозділи, крім відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності, скорочено 103 штатні посади (з 387 до 284), звільнено за п. 1 ст.40 КЗпП України 47 працівників, за переведенням до інших установ (організацій) - 4 працівники, понижені в посадах за їх згодою 24 працівники (кожен з яких має стаж роботи в органах статистики від 15 до 30 років), з них 12 - перейшли із категорії керівників до категорії спеціалістів, 4 працівники ліквідованих відокремлених підрозділів погодилися перейти на вакантні посади до відділів статистики у інших сусідніх районах /а.с. 96-99, т.1/.

Відповідно до п. І Плану заходів, пов'язаних із реорганізацією Головного управління статистики у Полтавській області, відділом кадрового забезпечення були підготовлені попередження працівникам про наступне вивільнення.

З попередженням про скорочення ОСОБА_1 була ознайомлена 07.10.2015 під особистий підпис, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією такого попередження від 07 жовтня 2015 року № 17-24/132 /а.с. 189/.

Управління по організації роботи з респондентами, яке очолювала ОСОБА_1, було ліквідоване. Для забезпечення функціонування процесу "збирання" у новій структурі Головного управління статистики було утворене управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних. До складу управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних ввійшло два відділи: відділ взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних та відділ збирання даних статистичних спостережень /а.с. 110-122, т.1/.

Відповідачем, враховуючи досвід роботи ОСОБА_1 в органах державної статистики, з метою збереження її попередніх набутків в прийманні державної статистичної та фінансової звітності від респондентів за принципом "єдиного вікна", їй було запропоновано зайняти вакантну посаду начальника відділу збирання даних статистичних спостережень, з якою остання не погодилась, про що свідчить запис від 10 грудня 2015 року в листі від 18 листопада 2015 року № 17-24/210 /а.с. 190, т.1/.

Наказом Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1." від 24 грудня 2015 року № 235-к позивача звільнено із займаною посади у зв'язку зі скороченням чисельності, пункт 1 статті 40 КЗпП України /а.с. 25, т.1/.

Не погодившись з діями відповідачів та вважаючи за необхідне визнати протиправним та скасувати вказаний наказ, поновити її, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки її виплати, а також моральної шкоди, позивач звернувся до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 2 cтатті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Як було встановлено в ході судового розгляду звільнення ОСОБА_1 із займаної посади наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 24 грудня 2015 року № 235-к здійснено з підстав, визначених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а саме: за скороченням чисельності.

Таке скорочення обумовлене проведенням реорганізації структури органів державної статистики та скорочення кількості працівників на виконання вимог пункту 9, розділу III "Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", а також доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України Держстатом, що позивачем не заперечується та підтверджується відповідачами та матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Так, суд зауважує, що відповідачем1 було запропоновано ОСОБА_1 зайняти вакантну посаду начальника відділу збирання даних статистичних спостережень, з якою остання не погодилась, про що свідчить запис від 10 грудня 2015 року в листі від 18 листопада 2015 року № 17-24/210 /а.с. 190, т.1/.

Інших посад, вакантних протягом періоду з моменту попередження про вивільнення та станом на дату звільнення, позивачеві не пропонувалось, що пояснювалось тим, що з урахуванням професійних здібностей ОСОБА_1 останній було запропоновано одну з керівних посад у новоствореному відділі, що відповідачами вважається достатнім обсягом для належного забезпечення права позивача на працевлаштування, виходячи з наступного.

Для забезпечення функціонування процесу "збирання" у новій структурі Головного управління статистики було утворене управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних. До складу управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних ввійшло два відділи: відділ взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних та відділ збирання даних статистичних спостережень /а.с. 110-122, т.1/.

Варто зауважити, що відповідно до долучених відповідачем1 до матеріалів справи штатних розписів на 2015 рік (затвердженого при реорганізації Головного управління статистики у Полтавській області 06 жовтня 2015 року, а також 05 жовтня 2015 року за бюджетною програмою "Керівництво та управління у сфері статистики"), а також списків вакантних посад станом на 10 грудня 2015 року та станом на 24 грудня 2015 року судом встановлено наявність більше ніж однієї вакантної посади, що була запропонована позивачеві, у тому числі й серед керівних посад /а.с. 88-94, 144-152, т.1; 45-46, т.2/.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постанові від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України; далі - Митниця) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35985744) та від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Південна митниця), Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41602330).

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1." від 24 грудня 2015 року № 235-к не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що вказаний наказ є по своїй суті правовим актом індивідуальної дії, та згідно частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується.

Таким чином, зважаючи, що обраний позивачем спосіб захисту його прав є таким, що не забезпечить відновлення порушеного права останнього, суд, в порядку передбаченому частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи за межі позовних вимог, приходить до висновку про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1." від 24 грудня 2015 року № 235-к.

Оскільки суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 звільнено без законних підстав, то відновлення її порушених прав повинно бути здійснено шляхом поновлення на попередній посаді. Втім, Законом України "Про державну службу", який є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не врегульована процедуру поновлення державного службовця на службі, у разі незаконного звільнення останнього.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 за № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Втім, оскільки норми ст. 235 КЗпП України є нормами прямої дії, вони зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

Також, вимогою позивача є поновлення його на посаді з дня звільнення, тобто з 24 грудня 2015 року, стосовно чого суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241 1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 25 грудня 2015 року.

Відтак позовні вимоги в цій частині є підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне оновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року.

Також, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

В той же час, позивач, з метою повного захисту свого порушеного права, визначив спосіб у позовних вимогах шляхом стягнення з Головного управління статистики в Полтавській області на її користь суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2015 року по день поновлення на роботі (а не по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітку, вирахуваного станом на дату такого рішення).

Виходячи з викладеного та з урахуванням висновку суду про поновлення позивача з 25 грудня 2015 року, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині стягнення заробітку по дату поновлення на посаді повністю захистить порушене право позивача та, відповідно, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача в частині стягнення з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по день поновлення.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 24 грудня 2015 року по 29 січня 2016 року, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, суд зауважує, що в межах даної справи судом також надано оцінку вимозі позивачеві щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по день поновлення та прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення таких вимог ОСОБА_1

Таким чином, суд не може погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане звільненням та вимушеним прогулом за період з 25 грудня 2015 року по день її поновлення на посаді, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2912цс16.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції Верховного Суду України при розгляді цієї справи, судом не встановлено та сторонами не зазначено.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 24 грудня 2015 року по 29 січня 2016 року.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача щодо стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 23000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка була завдана відповідачем, шляхом перевищення службових повноважень при порушенні процедури звільнення та звільненні, застосувавши дискримінаційні дії до неї, як до особи, що має інвалідність, суд виходив з наступного.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків /пункт 3 Постанови/.

Як зазначав у позовній заяві позивач, моральна шкода полягає у постійних моральних та душевних стражданнях, переживаннях та нервових стресах, які ОСОБА_1 зазнала зокрема в період часу з моменту звільнення та до розгляду справи про поновлення.

Внаслідок допущення протиправної діяльності відповідача підірвано авторитет позивача як керівника, яка забезпечувала стабільну роботу неодноразово заохочувалася відзнаками. Позивач до звільнення працювала на вказаній структурі понад 23 роки.

Позивачу довелося неодноразово відвідувати судові засідання під час оскарження двох розпоряджень відповідача-1 щодо застосування дисциплінарних стягнень відносно неї.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що порушення законних прав позивача, яке полягало у неправомірному звільнення ОСОБА_1, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, суд вважає завищеними вимоги позивача щодо розміру такої шкоди, яку ОСОБА_1 оцінила у 23000 грн.

Виходячи з принципу розумності та достатності, а також відсутності документального підтвердження понесених моральних страждань та здійснених витрат, які з цим пов'язані, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача щодо визнання дій начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо не надання письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми до виплати незаконними і протиправними, а також визнання дій начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо проведення процедури звільнення та звільнення ОСОБА_1 незаконними, протиправними, дискримінаційними і такими, що перевищували її службові повноваження, так як були вчинені з грубими порушеннями вимог Конституції, законів України та Присяги державного службовця, суд виходив з наступного.

Відповідно до наданих відповідачем1 письмових заперечень відповідне повідомлення про нараховані при звільненні суми до виплати ОСОБА_1 під час звільнення не вимагався, а сам розрахунковий документ був підготовлений своєчасно бухгалтерською службою, однак позивачем так і не був затребуваний.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень.

Жодних належних та допустимих доказів в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства в підтвердження вчинення начальником Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Ларисою Вікторівною дискримінаційних дій та з перевищенням її службових повноважень, що мають відношення до предмету спору, позивачем не надано.

У даному випадку юридичне значення для позивача має факт звільнення із займаної посади, а не дії відповідача щодо проведення процедури такого звільнення та щодо не надання письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми до виплати.

При цьому, суд наголошує, що таке звільнення оскаржується позивачем в межах даної справи.

Саме звільнення із займаної посади має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав (чи інтересів) для такої особи.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в цій частині не є належним способом захисту, не призведуть до поновлення порушених прав позивача, а відтак - задоволенню не підлягають. Належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування наказу Головного управління статистики в Полтавській області від 24 грудня 2015 року № 235-к "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1.", поновлення позивача на посаді та стягнення з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по день поновлення, а також моральної шкоди, оцінка яким надана судом в межах даного позову вище.

Європейський Суд з прав людини у рішення від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" зазначив, що: "п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень." пункт 23.

Згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним наказу та не надав доказів в спростування вищевикладеного, на відміну від позивача, який частково довів обґрунтованість вимог, заявлених у позові.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Полтавській області, начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, визнання протиправними дій - підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління статистики в Полтавській області, начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, визнання протиправними дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики в Полтавській області від 24 грудня 2015 року № 235-к "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року.

Стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по день поновлення.

Стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2017 року.

Суддя І.Г. Ясиновський