Ухвала суду № 64697544, 09.02.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/1468/15-к

Провадження № 11-кп/782/238/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року м. Сєвєродонецьк Луганської області

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Савича Ю.М.

Суддів: Чорнобривко Ю.В., Рябчун О.В.

За участю:

секретарів Попової Д.В.,Подрябінкіна Я.Г.

прокурора: Лагунова Д.М.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисників: ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника потерпілого: ОСОБА_4

Розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 06 липня 2015 року

у відношенні:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, який працював на посаді міліціонера 2-го взводу 2 роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1», раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

визнанного винним за:

- ч.3 ст. 365 КК України, якому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в охоронних органах на строк 3 роки та з позбавленням спеціального звання «рядовий міліції».

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 залишено без змін у виді тримання під вартою .

Встановлено обчислювати початок строку покарання з 27.01.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави за залучення експертів для проведення трасологічної експертизи - 687,96 грн., балістичної експертизи 553, 15 грн., згідно ст.124 КПК України.

Питання щодо речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 визнано винним у здійсненні злочину, при таких обставинах.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, будучи відповідно до наказу начальника ЕУМВС України в Луганській області № 248 від 26.08.2014 року, міліціонером 2-го взводу 2-ї роти патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1», діючи як службова особа всупереч покладених на нього обовязків та вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, грубо порушив вимоги п. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.199 № 475/97-ВР, ст. З Конституції України, а також вимог ч. 6 ст. 15, розділу 3 Закону України «Про міліцію», які регламентують порядок застосування зброї, скоїв тяжкий злочин при наступних обставинах.

07 жовтня 2014 року ОСОБА_1, перебуваючи при виконанні службових обовязків, будучи залученим до проведення антитерористичної операції, знаходився в районі її проведення, а саме на посту № 3 по вул. Піонерська м. Золоте-1, блокпосту «Карбоніт», розташованому в м. Золоте-1 Первомайського району Луганської області, на перехресті автодоріг у напрямку «м. Первомайськ - м. Гірське - м. Золоте-1 - м. Луганськ».

Під час виконання службових обов'язків, ОСОБА_1 був озброєний особистою табельною зброєю - автоматом "АК-74" № 5822316 з бойовими набоями, який згідно висновку експерта від 10.12.2004 року № 71 є вогнепальної зброєю.

07 жовтня 2014 року, приблизно о 19 годині, ОСОБА_1, під час несення служби в темний час доби, знаходячись на неосвітленій ділянці автодороги, поблизу посту № 3 блокпосту "Карбоніт", розташованого впродовж вул. Піонерської м. Золоте-1, помітив автомобіль "Dawoo Lanos" чорного кольору з державним реєстраційним знаком ВВ54-51АТ під керуванням ОСОБА_5

Зазначений автомобіль рухався по вул. Чайковського м. Золоте-1, яка розташована перпендикулярно вул. Піонерській та виходячи на проїзну частину автодороги, де розташований пост № 3 блокпосту "Карбоніт", залишається ліворуч від нього.

Для водіїв, які рухаються по вул. Чайковського у напрямку вул. Піонерської, не передбачені та відсутні будь-які дорожні знаки і позначки, які забороняють та обмежують рух транспорту на вказаній ділянці, а також попереджують про наявність блокпоста. У зв'язку з чим, водій ОСОБА_5, який рухався у зазначеному напрямку, не зобов'язаний був зупиняти транспортний засіб, перед виїздом з вул. Чайковського на автодорогу, розташовану впродовж вул. Піонерської м. Золоте-1.

З метою зупинки зазначеного транспортного засобу для перевірки документів, ОСОБА_1 за допомогою електричного ліхтарика подав водію сигнал, який ОСОБА_1 вважав за такий, що відповідає вимозі про зупинку, а також продублював свою вимогу командою вголос.

Водій автомобілю ОСОБА_5 проігнорував вимогу ОСОБА_1 та не зупинився, виїхав на автодорогу впродовж вул. Піонерської та продовжив рух у напрямку смт. Карбоніт Первомайського району Луганської області.

Після чого, ОСОБА_1, знаходячись приблизно на відстані 20 метрів позаду від зазначеного автомобіля, грубо ігноруючи вимоги ч. 6 ст.15, розділу 3 Закону України "Про міліцію", не зважаючи на те, що водій своїми діями не створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції, прийняв незаконне рішення щодо застосування вогнепальної зброї, з метою примусової зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження.

Діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_1, перевищуючи владу та службові повноваження, умисно вчиняючи дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, порушуючи вимоги ч. 6 ст. 15, розділу 3 Закону України "Про міліцію" та інших нормативних актів, усвідомлюючи, що своїми протиправними діями він створює реальну загрозу для життя та здоров'я водія ОСОБА_5, здійснив з особистої табельної зброї - автомата "АК-74" № 5822316 один попереджувальній постріл у повітря та три постріли в задню частину автомобіля.

Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_1 та неналежного виконання ним обов'язків працівника правоохоронного органу, ОСОБА_5 були завдані тілесні ушкодження у вигляді: сліпого вогнепального, кульового поранення лівої поперекової області з пораненням лівої нирки, множинними пораненнями тонкої кишки та її брижейки, поранення брижейки товстої кишки, наскрізного вогнепального, кульового поранення правого плеча та рани м'яких тканин в області лопатки. Після чого, потерпілого було госпіталізовано до медичного закладу, де він помер.

Згідно висновку експерта від 17.01.2015 № 423/1, смерть ОСОБА_5 настала від сліпого вогнепального, кульового поранення лівої поперекової області з пошкодженням лівої нирки, пораненнями тонкої кишки, брижейки тонкої та товстої кишки, ускладненими гострою зовнішньою та внутрішньою кровотечею, недокровям внутрішніх органів та знаходиться в причино - наслідковому звязку з отриманими пошкодженнями.

На вирок внесли апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_3 , просить вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції, посилається, що судом допущена односторонність на неповнота, оскільки клопотання захисту залишено судом без задоволення та не були викликані та допитані основні свідки ОСОБА_6, Шаповалов, Троіцький, Мелокост, показання яких є вагомими, так як 07.10.2014 року вони разом з обвинуваченим чергували на блокпосту. Суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_7, який почувши постріли з боку блокпоста прийшов туда і обвинувачений детально розповів йому всі обставини загрози своєму життю, про що підтвердив свідок ОСОБА_6 в суді. Окрім того, свідок ОСОБА_7 в суді пояснив, що старший блокпоста ОСОБА_8 перед чергуванням проінформував всіх військових про ускладнення ситуації в районі.

Суд необґрунтовано проігнорував , пояснення свідка ОСОБА_9, що останній чув по рації команду «вогонь на враження», яку виконав обвинувачений, а свідок ОСОБА_8 в суді пояснив, що чув, як в салоні автомашини потерпілого ОСОБА_5 гучно грала музика.

Судом залишено без уваги, що в районі м. Золоте на час подій, як і тепер, проводиться АТО, в звязку із чим, відповідно до вимог Закону України «Про боротьбу з тероризмом» із врахуванням внесених до нього змін та доповнень від 20.06.2014 року, обвинувачений не перевищив своїх службових повноважень.

Обвинувачений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що він як міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» 07.10.2014 року знаходячись на службі на блокпосту №3 розташованого в районі вул. Піонерській м. Золоте-1 намагався зупинити автомобіль під керуванням ОСОБА_5 оскільки останній «на його думку» своїми діями створював загрозу для його життя, подавав відповідний сигнал світлом ліхтарика та робив попереджувальні постріли у повітря, але останній продовжував рухатися. У звязку з цим він із особистої табельної зброї - автомата АК-74 зробив три постріли по колесах в задню частину автомобіля ОСОБА_5, вважає що він діяв в межах його службових обовязків та наданих Законом «Про міліцію повноважень», а тому вирок суду щодо нього просить скасувати як необґрунтований та справу направити на новий судовий розгляд в місцевий суд.

До початку розгляду в апеляційній інстанції обвинувачений змінив та доповнив свою апеляційну скаргу. Просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити,згідно ст.417 КПК України, в звязку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України.

Вважає, що судом допущено неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог КПК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а також неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування посилається, що судом його дії належало б кваліфікувати за ч.1 ст.119 КК України через 25 КК України, оскільки він не перевищив своїх повноважень, а діяв в їх межах, передбачених внесеними на час події змінами до Закону « Про міліцію». Відсутня умисна форма вини, яка є основною умовою складу злочину, передбаченого ст.365 КК України.

Висновки суду першої інстанції грунтуються лише на показаннях свідків із їх припущеннями , висновках експертів щодо причини смерті потерпілого та огляду автомашини останнього .Ніхто із свідків не бачив подію, а чув з чужих слів інформацію про неї, або чув звуки події. Судом не взято до уваги показання потерпілої ОСОБА_10, яка взагалі спростувала обвинувачення . А саме, вона пояснила, що знає місце загиблі потерпілого, який є її чоловіком, що там знаходиться блок пост, раніше вони їздили на автомобілі через цей блок пост, потерпілий завжди там зупинявся, виконував всі вимоги працівників міліції. Обвинувачений посилається, що виходячи з показань потерпілої, її чоловік фактично спровокував його, як службову особу застосувати щодо нього зброю і тому сам є винним в своїй смерті. А відтак, висновки досудового слідства та суду є хибними щодо кваліфікації його дій за ч.3 ст.365 КК України.

Судом не взято до уваги, що 12.08.2014 року ст.15 Закону України «Про міліцію» було доповнено нормою, якою значно розширено повноваження працівника міліції, а саме: без всяких умов вогнепальну зброю дозволялося застосувати в зоні проведення АТО.

Окрім того, до ст.12 Закону України «Про міліцію» також були внесені зміни від 12.08.2014 р., згідно яких навіть без попередження / хоча у його випадку було попередження застосування зброї/ вогнепальна зброя може застосовуватись не тільки, коли виникла загроза життю або здоровю громадян чи працівників міліції, але й у районі проведення АТО.

Суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення Закону, яке суперечило його точному змісту, оскільки керувався застарілими нормами матеріального права, а саме, Закону України «Про міліцію», та й то не всіма,а лише однією його нормою п.6 ч.1 ст.15 Закону України «Про міліцію», тоді як на момент розгляду справи вже існувала нова редакція ст.ст.12, 15 вказаного Закону , із змінами та доповненнями від 12.08.2014 року, якими кардинально збільшено службові повноваження правоохоронців та згідно з якими ці повноваження є необмеженими у районі проведення АТО.

Вважає, що він діяв в межах Закону , а тому в його діях відсутні обєктивна та субєктивна сторони протиправного діяння у вигляді перевищення службових повноважень і відсутня умисна форма вини.

Так, в ст.12 Закону України «Про міліцію» / в редакції від 12.08.2014 року, яка діяла на момент подій / правоохоронцям, до яких відноситься і міліція, дозволялось застосовувати зброю не в 2-х, як раніше, а в 3-х випадках, а саме:

1/ після попередження про її використання;

2/ без попередження якщо виникла безпосередня загроза життю або здоровю громадян;

3/ в районі АТО без умов про попередження чи не попередження.

Ст.15 вказаного Закону також узгоджується із ст.12 , оскільки вона дозволяє застосувати зброю правоохоронцям, що діють в зоні АТО безумовно. А відтак, ці норми Закону безмежно розширюють службові повноваження правоохоронців в зоні АТО, а тому їх неможливо перевищити та застосувати до них ч.3 ст.365 КК України.

Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню на підставі п.5 ч.1 ст.407, 409 КПК України , а кримінальне провадження закриттю, на підставі ст.417 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді , пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали змінену та доповнену апеляційну скаргу обвинуваченого та не підтримали апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3, просять вирок суду скасувати, провадження по справі закрити в звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, запобіжний захід у виді триманні під вартою скасувати, а ОСОБА_1 звільнити з-під варти в залі апеляційного суду, захисника ОСОБА_3, яка підтримала свою апеляційну скаргу, просить вирок суду скасувати, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, прокурора та представника потерпілого , які вважають вирок суду законним за обґрунтованим, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, дослідивши матеріали кримінального та судового проваджень, перевіривши та обговоривши апеляційні доводи, вислухавши сторони в судових дебатах та в останньому слові обвинуваченого, колегія суддів доходить наступних висновків.

Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно із ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є :

1/ неповнота судового розгляду;

2/ невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

3/ істотне порушення вимог кримінального процесуального Закону;

4/ неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

Як на досудовому розслідуванні, так і в суді першої інстанції дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.3 ст.365 КК України, як перевищення влади та службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто як умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, та завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, супроводжувалися насильством, застосуванням вогнепальної зброї та спричинили тяжкі наслідки, в тому числі смерть потерпілого ОСОБА_5

Разом із тим, Законом України від 13 травня 2014 року № 1261-У11» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у звязку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України», який набрав чинності 04 червня 2016 року, внесено зміни до п.3 примітки до ст.364 КПК України, згідно з якими істотною шкодою при вчиненні злочину, передбаченого ст.365 КК України є така шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян

Згідно п.4 примітки до ст.365 КК України, із врахування внесених змін та доповнень, / останні зміни внесені Законом № 770-У11 від 10.11.2015 р./, тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті пятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

На підставі ст.5 КК України вказаний Закон має зворотню дію в часі, оскільки він покращує становище обвинуваченого, а подія злочину відбулась 07.10.2014 р. до набрання його чинності.

При цьому, відповідно до висновків, викладених у Поставові Верховного Суду України від 27 жовтня 2016 року, які є обовязковими для всіх судів України, диспозиція ст.365 КК України, якою передбачено відповідальність за тяжкі наслідки, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержувати майнове відшкодування, тобто якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру.

За конкретних обставин справи,наслідки нематеріального характеру, які піддаються грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягли встановленого розміру «тяжкі наслідки», із заподіюванням шкоди охоронюваним Конституцією України чи іншими Законами прав та свобод людини і громадянина / соціального, політичного, морального, організаційного чи, іншого характеру/,можуть бути завдані із : спричинення фізичної шкоди - витрати на лікування чи протезування потерпілої особи; порушення законних прав та інтересів громадян витрати на відновлення таких прав / виплати незаконно взятому під варту чи увязненого або незаконно звільненому з роботи чи навчання, відшкодування за невиконання судового рішення, компенсацію шкоди від поширення відомостей, які ганьблять особу тощо/ ; політичної шкоди / витрати на проведення нових виборів та заходів антитерористичного характеру тощо/; організаційної шкоди / витрати на відновлення роботи установи /.

При цьому, під час судового розгляду справи має бути встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру також має бути належним чином підтверджено / в т.ч. цивільним позовом, як підтвердження факту реальної майнової шкоди/ та не викликати сумніву.

Зазначені вимоги Закону судом першої інстанції в цій частині не виконані.

Так, в мотивувальній частині вироку суду зазначено, що потерпіла ОСОБА_10 на досудовому розслідуванні 28.01.2015 року заявила цивільний позов про відшкодування матеріальної в розмірі - 1 млн. 998 грн.51 коп. та моральної шкоди - 700000грн. , з обвинуваченого ОСОБА_1

В судовому засідання 25.03.2015 р. потерпілою ОСОБА_10 також заявлено цивільний позов до Держави України в особі Державної казначейської служби в Україні , на підставі ст.5 Закону України «Про міліцію», яка підписана представником потерпілої адвокатом ОСОБА_11

В своїй мотивувальній частині суд прийшов до висновку про необхідність залишення цивільного позову потерпілої без розгляду з мотивів, наведених в вироку, однак, в порушення вимог п.2 ч.4 ст.374 КПК України, в резолютивній частині суд не прийняв конкретного рішення щодо цивільного позову потерпілої.

Таким чином, судом фактично не встановлено наявну обовязкову ознаку кримінального правопорушення, а висновки суду, що дії обвинуваченого ОСОБА_12 спричинили тяжкі наслідки, являються поспішними , передчасними та недоведеними в суді першої інстанції.

Окрім того, як вбачається із обвинувального акту та із вироку суду, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що своїми умисними , протиправними діями та неналежним виконанням ним своїх обовязків працівника правоохоронного органу, він завдав потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, внаслідок яких останній помер в медичному закладі.

Однак, згідно із п.п.10,11,13,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» № 15 від 26 грудня 2003 року, із врахуванням внесених змін та доповнень, «тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень / ч.3 ст.365 / визнається заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян / п.4 примітки до ст.364 КК /, розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо.

Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікуються за сукупністю злочинів за ч.3 ст.365 КК України та однією з таких його статей : 112, 115, 121, 348,379,400, а вчинення таких дій через необережність охоплюється ч.3 ст.365 КК і додаткової кваліфікації за ст.119 чи ст.128 КК не потребує.

Розглядаючи справи, повязані з незаконним застосування зброї службовими особами, які мають право володіти нею, суди зобовязанні керуватися нормативними актами, що визначають підстави й порядок її застосування цими особами.

Питання про відповідальність службової особи, яка перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується з урахуванням вимог ст.41 КК».

Таким чином, в даному випадку, тяжкі наслідки ,зазначені в обвинувальному акті та вироку суду у виді умисного заподіяння обвинуваченим ОСОБА_1 смерті потерпілого ОСОБА_5, не охоплюються кваліфікацією ч.3 ст.365 КК України, а відповідне процесуальне рішення з цього приводу відсутнє.

В звязку із чим, висновки досудового розслідування та суду в цій частині також являються поспішними, передчасними та не ґрунтуються на вимогах Закону.

Разом із тим, враховуючи, що клопотання сторін щодо дослідження доказів по справі відсутні, окрім того, відповідно до вимог ч.4 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції та повторно досліджувати докази по справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вирок суду необхідно скасувати у звязку з неповнотою судового розгляду, яка не може бути усунута апеляційним судом, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального Закону та неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене, та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального та кримінального процесуального законів.

Під час нового судового розгляду належить врахувати та ретельно перевірити всі апеляційні доводи, зазначені в зміненій та доповненій апеляційній скарзі обвинуваченого та апеляційній скарзі захисника ОСОБА_3, в тому числі : чи є в діях ОСОБА_1О склад злочину, передбачений ч.3 ст.365 КК України, чи відповідають його дії Закону, в тому числі Закону України «Про міліцію» та іншим нормативним актам, якщо буде встановлено, що ним допущені порушення Закону, то необхідно встановити в чому конкретно вони полягають та які саме.

Судовий розгляд провести з неухильним дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального Законів , а за результатами судового розгляду прийняти законне та обґрунтоване рішення , із врахуванням порушень, допущених судом першої інстанції , які зазначені апеляційним судом в своїй ухвалі.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1, має місце лише один ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: його можливість переховуватись від органів досудового розслідування та/ або суду, інші ризики відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.419 КПК України, із врахуванням доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, в якому він обвинувачується, віку та стану здоровя, міцності його соціальних звязків в місці його постійного проживання, який одружений, на утриманні має неповнолітню доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5, не судимий та вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується як за місцем проживання так і за місцем проходження служби, що розмір майнової шкоди, у спричиненні якої обвинувачується ОСОБА_1 не доведено, колегія суддів вважає за необхідне змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобовязання, згідно ст.179 КПК України та з покладанням на нього обовязків, передбачених ст.194 КПК України, на строк два місяці з 09 лютого 2017 року по 09 квітня 2017 року, і вважає, що застосування до обвинуваченого більш мякого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зможе забезпечити виконання ним покладених процесуальних обовязків.

Доводи обвинуваченого та його захисника ОСОБА_2 що в діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч.3 ст.365 КК України, в звязку із чим, апеляційний суд повинен закрити кримінальне провадження відносно нього на підставі зазначених обставин, являються передчасними, оскільки вони будуть предметом перевірки при новому судовому розгляді в суді першої інстанції.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404,405, п.6 ч.1 ст. 407, 409, 410, 412,413, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області,-

У Х В А Л И Л А :

Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 06 липня 2015 року відносно ОСОБА_1, яким його визнано винним за ч.3 ст. 365 КК України, скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Змінену та доповнену апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 змінити з тримання під вартою на особисте зобовязання, з покладанням на нього обовязків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:

1/ прибувати за кожною вимогою до суду, прокурора;

2/ не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, прокурора;

3/ повідомляти суд, прокурора про зміну свого місця проживання та місця роботи;

4/ здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт / паспорти / для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і вїзд в Україну.

Обовязки, передбачені пунктами 2-4 покласти на обвинуваченого на строк два місяці, з 09 лютого 2017 року до 09 квітня 2017 року, включно.

Обвинуваченого ОСОБА_1 звільнити з-під варти в залі апеляційного суду негайно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С У Д Д І :

ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15

______ _______ ____