Ухвала суду № 64695254, 14.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/954/16-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 39 Доповідач Кочетов Л. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Кочетова Л.Г.,

суддів: Микитюк О.Ю., Талько О.Б.,

за участю секретаря: Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Житомирської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом та в обґрунтування вимог зазначили, що вони після смерті матері ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом на належне їй домоволодіння № 36 по вулиці Білоруській в м. Житомирі. Спадкодавець зі згоди свого батька ОСОБА_4 на земельній ділянці останнього, у 1970 році збудувала житловий будинок. За наслідками інвентаризації будинку йому присвоєно адресу м. Житомир, вул. Кірова, 34-А. Під час оформлення ними спадщини нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний будинок у зв»язку із відсутністю правовстановлюючих документів. Просили визнати за ними право власності на вказане майно в порядку спадкування в рівних частках по ? частині.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати, постановити нове про задоволення позову, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначають, що суд першої інстанції не врахував те, що спірний будинок не є самочинним будівництвом, безпідставно вважав надані докази сплати податку на землю, комунальних платежів та документів БТІ неналежними та допустимими, не враховано, що у зв»язку із смертю спадкодавця втрачена можливість отримання правовстановлюючого документу на спадкове майно.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.03.1994 року померла ОСОБА_3 (а.с. 10).

25.05.1990 року на ім'я ОСОБА_3 Житомирським бюро технічної інвентаризації виготовлений технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду, в якому зазначено, що останній належить будинок по вул. Кірова, 34-а в м. Житомирі, 1970 року побудови. При цьому зазначено, що вказаний будинок самовільно побудований (а.с. 17-19).

З довідки Головного управління містобудування та архітектури Житомирської міської ради вбачається, що згідно із рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 22.04.1993 року № 246 будинку по вулиці Кірова, 34-А в м. Житомирі присвоєно нову адресу: м. Житомир, вул. Білоруська, 36 (а.с. 22).

Згідно з положеннями «Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затвердженої 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства Української РСР, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Реєстрація здійснюється на підставі документів, що встановлюють право власності.

Будинок був побудований в 1970 році, проте у відповідності до положень вказаної Інструкції реєстрація вказаного будинку проведена не була.

Стаття 105 ЦК України 1963 року передбачала, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними

відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Оскільки будинок зведено без відповідних дозволів, без належно затвердженого проекту на земельній ділянці, що неналежала спадкодавцю, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірний будинок з часу побудови був самочинним будівництвом.

У відповідності до положень ст. 376 ЦК України 2003 року, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зазначений будинок є самочинним будівництвом і на даний час.

При цьому не можуть бути взяті до уваги посилання апелянта на положення п.3.2. розділу 3 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, № 127 від 24.05.2001 року, поскільки вказані у ньому положення не можуть змінювати положення закону.

Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Разом з тим, суду не надано будь-яких доказів того, що земельна ділянка, на якій збудований спірний будинок надана під нього.

Крім того, суду не надано будь-яких доказів того, що вказаний будинок відповідає існуючим будівельним, технічним, пожежним, санітарним та іншим нормам.

Згідно з положеннями ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Вказаний будинок у встановленому законом порядку до експлуатації не приймався, право власності на нього не реєструвалося.

Оскільки спадкодавець у встановленому законом порядку право власності на спірне майно не набула, у відповідності до вимог ст. 1218 ЦК України вказаний будинок не може входити до складу спадщини, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

В Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» зазначається, що самочинне будівництво не є підставою для відмови у видачі документів техінвентаризації.

Вимоги чинного законодавства не забороняють укладення договорів щодо надання комунальних послуг в будинках, право власності на які не зареєстровано.

Таким чином посилання апелянта на документи БТІ та установ що здійснюють комунальні послуги не спростовують зазначених висновків суду.

Не впливає на статус нерухомості і стягнення податку за землю та реєстрація в ньому місця проживання.

Посилання апелянта на те, що втрачена можливість оформлення правовстановлюючих документів на зазначений будинок не відповідає дійсності, оскільки спадкоємці не позбавлені можливості вчинення дій, спрямованих на введення в експлуатацію вказаного будинку та подальшої його реєстрації.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому на підставіст. 308 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді