Постанова № 6469285, 19.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2009                                                                                           № 42/229

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Григоровича О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача: Левченко О.Є., дов.від 26.12.08 № 193/10

відповідача: Матвеєва В.П., дов.від 06.11.08 № Д07/6361,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.07.2009

у справі № 42/229 (суддя

за позовом                               Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до                                                   Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

про                                                   стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (далі – відповідач) про стягнення 95080517,17 грн. боргу та неустойки за прострочення виконання боржником договірного зобов’язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.09 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 4516228 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 488033,14 грн. – 3% річних з простроченої суми, 3904265,12 грн. пені, 2389,21 грн. витрат по оплаті державного мита, 11,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем було сплачено вартість отриманого природного газу в повному обсязі до звернення позивача до суду з позовом; однак, відповідач прострочив оплату газу за спірним договором, в зв’язку з чим підлягає стягненню з нього збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3% проценти річних та пеня, передбачена умовами договору.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Доводи скарги аргументовано тим, що суд не взяв до уваги відсутність вини відповідача у простроченні зобов’язань за договором та вжиття всіх можливих заходів для виконання цих зобов’язань; в зв’язку з протиправним ухиленням позивача від отримання плати за поставлений відповідачеві природний газ у передбаченому законом порядку сумою 240000000 грн. відповідач був позбавлений можливості своєчасно провести розрахунки з позивачем; судом неправомірно стягнуто збитки від інфляції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.09 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 09.09.09. Пунктом 4 даної ухвали було зобов’язано відповідача доплатити державне мито в сумі 250,00 грн., докази чого надати в судове засідання.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу – без задоволення. У відзиві позивач зазначає, що, на його думку, рішення прийнято з виконанням всіх вимог процесуального законодавства, всебічною та вичерпною перевіркою обставин справи, вирішенням спору у відповідності з нормами матеріального права, а тому підстав для його скасування в частині задоволення позовних вимог немає.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 19.10.09.

19.10.09 представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві. Вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 25.08.09 щодо доплати державного мита в сумі 250грн. відповідачем не виконано.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

16.10.08 між позивачем (за текстом договору “постачальник”) та відповідачем (за текстом договору “покупець”) був укладений договір № 06/08-2048БО-41 поставки природного газу Тепловим мережам Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання (далі – договір).

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до п.п.1.1, 2.1 договору постачальник зобов’язався передати у власність покупця природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов’язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі до 59651,0 тис.куб.м в період з 01.10.08 по 31.12.08 (в жовтні – 10203 тис.куб.м, в листопаді – 21825 тис.куб.м, в грудні – 27623 тис.куб.м).

В п. 4.4 договору сторони узгодили, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.

Факт постачання позивачем відповідачеві природного газу підтверджується наданими до матеріалів справи актами передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів від 31.10.08 на суму 10840400,18 грн., від 30.11.08 на суму 34842797,01 грн., від 31.12.08 на суму 48320776,22 грн. Зазначені акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток підприємств.

Представниками сторін, присутніми в судовому засіданні, не заперечується факт постачання та отримання природного газу згідно з умовами спірного договору.

Статтею 6 договору визначено порядок проведення розрахунків. Так, згідно з п. 6.1 договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

-          перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

-          подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

У платіжних дорученнях покупець повинен обов’язково зазначати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у покупця за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця як погашення заборгованості за газ та витрат на його транспортування територією України, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (п.6.4 договору).

В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог. В даній заяві позивачем зазначено, що під час підготовки позовної заяви ДК “Газ України” не було враховано, що АЕК “Київенерго” сплачено суму основного боргу в сумі 84198688,05 грн.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто, з огляду на відсутність основного боргу місцевим господарським судом правомірно відмовлено в позові в цій частині.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов’язання за договором у встановлені договором строки не виконував, за отриманий природний газ розраховувався невчасно.

В п.1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем оплата поставленого природного газу відбувалася з порушенням встановлених у договорі строків, позивач просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення позову в цій частині.

Можливість стягнення пені передбачено умовами спірного договору.

Пунктом 7.1 договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством.

У разі невиконання покупцем умов договору щодо проведення розрахунків покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.7.2 договору).

Що стосується стягнення інфляційних втрат та 3% річних, то право на їх стягнення надається позивачеві нормами ст. 625 ЦК України.

Так, в частині 2 згаданої статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що судом неправомірно стягнуто збитки від інфляції.

Листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р “Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” визначено порядок розрахунку індексів інфляції. Так, в листі зазначено, що при нарахуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

На думку колегії суддів, поданий позивачем розрахунок є обґрунтованим і таким, що виходить з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, які діють в умовах інфляції.

Одночасно колегією суддів взято до уваги, що контррозрахунку стягнутої суми втрат від інфляції ні при розгляді справи судом першої інстанції, ні при розгляді апеляційною інстанцією відповідачем надано не було.

Основним доводом апеляційної скарги відповідач вказує, що місцевим господарським судом не враховано відсутність вини відповідача у простроченні зобов’язання. При цьому він посилається на ту обставину, що судом першої інстанції у справі № 6/38 встановлено факт прострочення позивача, оскільки в рішенні у даній справі зазначено про безпідставне ухилення ДК “Газ України” від укладення договору про організацію взаєморозрахунків, який є обов’язковим для ДК “Газ України” в силу закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.09 у справі № 6/38 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” до ДК “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, Головного фінансового управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління палива, енергетики та енергозбереження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеними договорів, яке долучено до матеріалів справи (арк.69-74), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Дійсно, в наведеному рішенні судом зроблено висновок, що укладення договору про організацію взаєморозрахунків є обов’язковим на підставі закону (ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.08 № 440 “Про реалізацію статті 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”).

Однак, при розгляді даної справи місцевим господарським судом не встановлено вини відповідача 1 (Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”) в неукладенні договору організації взаєморозрахунків, з чого слідує, що прострочення позивача даної справи не мало місця.

Відповідно до частини першої ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд суду і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом спірного договору позивач зобов’язаний передати у власність відповідача природний газ, а останній зобов’язаний його прийняти та оплатити.

Таким чином, посилання відповідача на прострочення виконання зобов’язань позивачем за договором про організацію взаєморозрахунків як на підставу звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язань по оплаті отриманого газу є необґрунтованим.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про зменшення стягнення розміру штрафних та фінансових санкцій з посиланням на п. 3 ст. 83 ГПК України, оскільки відповідно до неї господарський суд має право, але не зобов’язаний, зменшувати та лише у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення у даній справі прийнято відповідно до норм чинного законодавства та положень спірного договору, відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи.

При прийнятті апеляційної скарги до провадження колегією суддів було зобов’язано відповідача доплатити державне мито в сумі 250,00 грн. за подання апеляційної скарги. Відповідач дану вимогу не виконав. В зв’язку з цим, відповідно до ст.49 ГПК України, зазначена сума підлягає примусовому стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.09 у справі № 42/229 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” – без задоволення.

2.          Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 250,00 (двісті п’ятдесят) гривень за подання апеляційної скарги.

3.          Господарському суду міста Києва видати наказ відповідно до п.2 резолютивної частини даної постанови.

4.          Матеріали справи № 42/229 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

26.10.09 (відправлено)