Постанова № 6469197, 15.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2009                                                                                           № 40/132

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі           

за участю представників:

від прокурора          Коряжміна Г.М.,

від позивача           Тарасова К.А.,

від відповідача 1          Конта М.П.,

від відповідача 2           не з’явився (представник Хімка М.І. був присутній у судовому           засіданні 13.10.2009),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Київської транспортної прокуратури

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.06.2009

у справі № 40/132 (суддя

за позовом                               Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до                                                   1. Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві

                                                  2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана”

про                                                   визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна,

Постанова прийнята 15.10.2009 у зв’язку з оголошенням перерви у судовому засіданні 13.10.2009 у відповідності до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Київська транспортна прокуратура звернулась з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана” про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.11.2003 про внесення змін і доповнень до договору оренди № 339 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.09.2001, а також про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана” звільнити нерухоме майно, а саме пасажирські причали № 1 та № 2, протяжність причального фронту яких складає 69,5 м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 у справі № 40/132 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, прокурор звернувся із апеляційним поданням до Київського апеляційного господарського суду, в якому просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Підставами для скасування рішення прокурор вважає порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Прокурор просить визнати недійсною вказану додаткову угоду № 1 від 20.11.2003 на підставі ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 р.) як таку, що укладена з порушенням ч. 2 ст. 10, ч. 3 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та п. 10.1. розділу 10 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за № 931/5152.

Так, прокурор зазначає, що при визначенні однієї із істотних умов договору оренди нерухомого майна - терміну дії договору, необхідно в обов’язковому порядку вказувати в договорі строк дії договору (певний період в часі визначений, зокрема, роками, місяцями) та термін дії договору (момент у часі визначений календарною датою і пов’язаний з настанням та припиненням цивільних прав і обов’язків), проте строк дії у додатковій угоді не визначено.

Крім того, суть порушення Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, на думку прокурора, полягає в тому, що частина 3 статті 17 даного Закону передбачає виключний порядок продовження договору оренди, а саме, що лише після закінчення терміну договору оренди орендар має право на продовження договору оренди на новий термін.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана” надав відзив на апеляційне подання, в якому просить апеляційне подання залишити без задоволення, а рішення – без змін. Представник відповідача-2 зазначає, що вимога про відповідність істотних умов договору типовому договору оренди відповідного майна була встановлена Законом України від 29.06.2004 № 1905-ІV, тобто після укладання додаткової угоди № 1 від 20.11.2003; Закон України „Про оренду державного та комунального майна” в імперативному порядку визначає істотною умовою договору оренди термін його дії, тому у додатковій угоді сторони визначили саме термін дії договору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційного подання, відзив на апеляційне подання, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників, встановив наступне:

29.09.2001 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „АЛЬТАНА” як орендарем було укладено договір оренди №339 нерухомого майна, що належить до державної власності.

Договір укладено саме 29 вересня 2001 року, а не 29 жовтня 2001 року як помилково зазначено в рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1.1 цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 490,65 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 39,5 м. в районі пасажирського причалу №1 Київського річкового вокзалу, що знаходиться на балансі ВАТ „Київський річковий порт”. Майно передається в оренду під швартування ресторанного комплексу на плаву „Хуторець”.

Згідно п. 2.1 договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

У пункті 10.1 договору встановлено: „Договір укладено строком на 3 роки, що діє з 29.09.2001 до 29.09.2004 включно”.

Акт приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, причал № 1 підписано між сторонами договору 29.09.2001.

20.11.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю „АЛЬТАНА” укладено додаткову угоду №1 про внесення змін і доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 339 від 29.09.2001, якою до пункту 10.1 розділу 10 договору внесено наступні зміни: „Термін дії договору продовжено до 29.09.2014”, а абзац другий пункту 1.1 розділу 1 викладено в такій редакції: „Майно передається в оренду під швартування та стоянку несамохідного судна (ресторану) „Хуторець”.

Вказану додаткову угоду № 1 від 20.11.2003 прокурор просить визнати недійсною на підставі ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (далі по тексту – ЦК УРСР).

Враховуючи те, що оспорювана додаткова угода укладена 20.11.2003, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК УРСР та інших законодавчих актів, в редакції, чинній на момент її укладання.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

На підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п. 10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”).

Відповідно до статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону від 07.02.2002 № 3065-III), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Термін, на який укладається договір оренди, згідно з частиною першою статті 10 Закону, є істотною умовою договору оренди.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив висновок, що договір оренди № 339 від 29.09.2001 та додаткова угода до нього № 1 від 20.11.2003 містять істотні умови, визначені як необхідні на час їх укладення, тому відсутні підстави для визнання правочину недійсним.

Проте, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено вище, прокурор посилався на порушення не лише ч. 2 ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а й пункту 10.1. розділу 10 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за №931/5152.

Так, дійсно частина друга статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, яка передбачає, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна, була встановлена Законом України від 29.06.2004 №1905-IV, тобто після укладання спірної додаткової угоди №1 від 20.11.2003. Однак, відсутність у зазначеному Законі такої норми, не звільняло сторони від обов’язку укласти договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності у відповідності до умов типового договору, оскільки такий обов’язок був встановлений іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пунктів 1 та 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII, із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховної Ради України від 21.05.1997 № 279/97-ВР, Фонд державного майна України (Фонд) є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю; Фонд має право видавати в межах своєї компетенції нормативні документи, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, іншими юридичними особами.

Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за №931/5152. В подальшому, до цього Типового договору було внесено зміни наказом Фонду державного майна України від 09.08.2007 № 1329 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.08.2007 за № 980/14247.

Суд першої інстанції зробив висновок, що норма, яка зобов’язувала брати за основу вказаний типовий договір була встановлена наказом Фонду державного майна України від 09.08.2007 № 1329.

Але, у пункті другому наказу Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774, тобто на момент укладення як договору, так і додаткової угоди до нього, вже містилась вимога Департаменту управління державним майном і регіональним відділенням Фонду державного майна України та Фонду майна Автономної Республіки Крим при підготовці договорів оренди брати за основу типові документи, зазначені у пункті 1, в т.ч. і Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства).

Відповідно до Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, пункт 10.1. розділу 10, який передбачає строк чинності, умови зміни та припинення договору, викладено в наступній редакції: „Цей Договір укладено строком на _, що діє з „___” __ 200_ р. до „___” __ 20__ р. включно”.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами прокурора, що відповідно до вказаного Типового договору при визначенні однієї із істотних умов договору оренди нерухомого майна, а саме терміну дії договору, необхідно вказувати в договорі як строк його дії, що визначається, зокрема, роками та місяцями, так і термін дії договору, що визначається календарною датою.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Сторони, встановивши у п.10.1 договору, що його укладено строком на 3 роки, і він діє з 29.09.2001 до 29.09.2004 включно, діяли у відповідності до вимог Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.

Проте, додатковою угодою №1 від 20.11.2003 до пункту 10.1 розділу 10 договору № 339 від 29.09.2001 внесено зміни, що термін дії договору продовжено до 29.09.2014. При цьому, сторони не визначили строк, на який укладено договір оренди з урахуванням умов додаткової угоди, та не внесли зміни до п. 10.1 договору оренди, якою встановлено трирічний строк дії договору, адже строк з моменту укладення додаткової угоди та до дати, визначеної додатковою угодою, тобто з 20.11.2003 до 29.09.2014, склав 10 років 10 місяців 9 днів.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни і доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Отже, на виконання вимог пункту 10.3 договору Товариство з обмеженою відповідальністю „АЛЬТАНА” повинно було звернутись до Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву із листом про внесення змін до договору.

Однак, в матеріалах справи міститься лист ТОВ „АЛЬТАНА” від 13.11.2003 вих. №204/3, в якому відповідач-2 просить Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву надати згоду не на внесення змін до договору, а на продовження терміну дії договору оренди державного нерухомого майна – частини пасажирської набережної в районі пасажирського причалу №1 Київського річкового вокзалу протяжністю 39,5 м. на 10 років.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2009 було зобов’язано Регіональне відділення Фонду державного майна України в м. Києві надати оригінал для огляду та належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи: книги реєстрації вхідної кореспонденції за період листопад-грудень 2003 року та книги реєстрації договорів та додаткових угод за вказаний період.

На виконання вимог ухвали Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Києві надано лише письмові пояснення, в яких зазначено, що книг реєстрації вхідної кореспонденції не існує, оскільки в РВ ФДМУ по м. Києву реєстрація всієї кореспонденції (вхідної, вихідної) здійснюється в електронному вигляді, а саме за допомогою спеціальної бази даних „система автоматизації діловодства та документообігу (САДДФДМУ) „OPTiMA-WopkFlow”; журнали реєстрації договорів почали вестись з 2005 року, а облік договорів та додаткових угод ведеться за допомогою інформаційно-пошукової системи „ЕТАП-ОРЕНДА”.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції чинній на моменту укладення спірної додаткової угоди) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Як слідує із змісту ч. 2, ч. 3 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та п. 10.5 договору оренди, продовження дії договору можливе лише після закінчення строку його чинності.

Вказаний висновок підтверджується також тим, що у листі ТОВ „АЛЬТАНА” від 13.11.2003 вих. №204/3 просило продовжити строк дії договору на 10 років, який би з дня закінчення дії договору 29.09.2004 припинив свою дію 29.09.2014.

Однак, як встановлено вище, оспорювану додаткову угоду про продовження терміну дії договору укладено 20.11.2003, тобто раніше, ніж закінчився строк дії договору, а саме до 29.09.2004.

Згідно з умовами пункту 10.5 договору оренди при продовженні договору повинні бути враховані зміни в законодавстві на дату продовження договору.

Станом на 29.09.2004 діяла норма, встановлена частиною другою статті 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону України від 29.06.2004 № 1905-IV), згідно якої не можуть бути об’єктами оренди – об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”. Так, відповідно до абзацу вісімнадцятого частини другої статті 5 цього закону загальнодержавне значення, зокрема, мають причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога прокурора про визнання недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР додаткової угоди № 1 від 20.11.2003 про внесення змін і доповнень до договору оренди № 339 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.09.2001, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, прокурором заявлено вимогу про зобов’язання відповідача-2 звільнити нерухоме майно, а саме пасажирські причали № 1 та № 2, протяжність причального фронту яких складає 69,5 м.

Оскільки додаткова угода визнана недійсною, договір оренди № 339 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.09.2001 припинив свою дію 29.09.2004 у зв’язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п. 2.4 договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю або балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, обов’язок по складанню якого покладається пунктом 2.5 договору на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Отже, позовна вимога прокурора про зобов’язання відповідача-2 звільнити орендоване за договором оренди № 339 від 29.09.2001 нерухоме майно також є обґрунтованою та підлягає задоволенню в частині звільнення державного нерухомого майна, площею 490,65 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 39,5 м. в районі пасажирського причалу №1, що зазначено у договорі № 339 від 29.09.2001.

За таких обставин, апеляційне подання Київської транспортної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 у справі № 40/132 – скасуванню.

У відповідності до частини 3 статті 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Оскільки відповідно до п. 30 та п. 35 Декрету Кабінету Міністрів „Про державне мито” органи прокуратури та органи державної приватизації звільнені від сплати державного мита, судові витрати покладаються на відповідача-2.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п.2 ст. 103, п. 3, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційне подання Київської транспортної прокуратури задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 у справі № 40/132 скасувати.

3.          Позов задовольнити частково.

4.          Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.11.2003 про внесення змін і доповнень до договору оренди № 339 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.09.2001, укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Києві та Товариством з обмеженою відповідальністю „Альтана”.

5.          Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Альтана” звільнити державне нерухоме майно, площею 490,65 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 39,5 м. в районі пасажирського причалу №1.

6.          В частині позову про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана” звільнити причал № 2 відмовити.

7.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Альтана” (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, 10-а, п/р 26005501024748 у „Райфайзен Банк Аваль”, МФО 322904, код 25410153), а у випадку відсутності коштів- з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України 85 грн. державного мита за подання позову, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. державного мита за внесення апеляційного подання.

8.          Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9.          Матеріали справи № 40/132 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді