Ухвала суду № 64691498, 13.02.2017, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4608/16-ц

Провадження № 2/209/391/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року м. Кам′янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді Маслова Д.В., за участі:

позивача ОСОБА_1

відповідач не з'явився

секретар судового засідання Кулік О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири, як частку в спільному сумісному майні подружжя, про усунення перешкод в користуванні власністю і вселення, -

встановив:

В грудні 2016 року позивач звернулась до суду із позовом про визнання права власності на 1/2 частку квартири, як частку в спільному сумісному майні подружжя, про усунення перешкод в користуванні власністю і вселення.

Позов мотивований тим, що перебуваючи у шлюбі із відповідачем вони придбали нерухоме майно квартиру № 23, розташовану в будинку №38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське, загальною площею 46,6 кв.м., житловою - 28,8 кв.м. Право власності було оформлено на Відповідача. Проте, у звязку із тим, що квартира була придбана під час спільного проживання позивача і відповідача, під час перебування у зареєстрованому шлюбі і за спільні кошти, то на придбане нерухоме майно розповсюджується режим спільної сумісної власності. Проте відповідач перешкоджає користуванню зазначеним нерухомим майном. У зв'язку із цим, позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири, усунути перешкоди в користуванні нею квартирою № 23, розташованою в будинку № 38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське, вселивши її та малолітнього сина ОСОБА_3, стягнути з відповідача понесені судові витрати - судовий збір та витрати за надання правової допомоги при складанні позову.

Нормативним обгрунтуванням позову стали зазначені в позові правові норми ЦК України, Сімейного кодексу України та Житлового кодексу України, які регулюють питання спільної сумісної власності, прав власників та право користування нерухомим майном.

В судовому засіданні Позивач позов підтримала та просила задовольнити його на підставах викладених в позові.

В судове засідання 13.02.2017 року Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового розгляду - не зявився. Про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду до суду не надходило. Письмового відзиву чи заперечень суду не надав.

За результатами повного зясування обставин справи та перевірки їх доказами, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд прийшов до наступних висновків.

З 04 листопада 2006 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 04.11.2006 року (а.с. 6). Мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження від 23.06.2010 року (а.с. 8).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26.08.2016 року, що набрало чинності, шлюб було розірвано (а.с. 7).

23 липня 2013 року відповідачем було придбано квартиру № 23, розташовану в будинку №38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське загальною площею 46,6 кв.м., житловою - 28,8 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 23.07.2013 р. приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1051, де покупцем квартири є відповідач ОСОБА_2 (а.с. 9-10). Відповідно до п.4.3. зазначеного договору, правочин здійснено за нотаріально посвідченої згоди позивача.

Згідно Інформаційної довідки №74932468 від 06.12.2016 року (а.с. 15-16) право власності на зазначену квартиру зареєстровано за відповідачем на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

На придбання спірної квартири подружжям були витрачені грошові кошти, які позивач отримала за три дні до купівлі спірної квартири, а саме 20 липня 2013 року, від продажу трикімнатної квартири № 7, розташованої в будинку № 4 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янському, яка теж належала їх подружжю на праві спільної сумісної власності та була оформлена на ім'я позивача. Окрім пояснень позивача, дана обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 20.07.2013 року долученого до матеріалів справи разом із позовом (а.с. 11-12). Відповідач доказів, які б це спростовували, суду не надав.

Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, обставину придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя та в інтересах сімї позивача і відповідача суд вважає доведеною.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сторони не надали суду відомостей стосовно поділу спільного сумісного нажитого майна.

Отже, суд приходить до висновку, що квартира № 23, розташована в будинку № 38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янському, є об'єктом спільної сумісної власності позивача і відповідача.

При цьому, позивачем в першій позовній вимогі зазначено прохання до суду - визнати спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності в рівних частках.

Суд звертає увагу, що правовий зміст поняття «спільна сумісна власність» наведено в ч.1 ст.368 ЦК України, а саме: «Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.»

Отже, знаходження обєкта у спільній сумісній власності двох або більше осіб, виключає можливість визначення часток кожного із них.

Тому, перша позовна вимога позивача може бути задоволена в частині визнання їх права спільної сумісної власності із відповідачем, але без визначення часток.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема змісту позовної заяви, позивач не ставив питання поділу майна позовною вимогою.

Судом в судовому засіданні зясовано, що позивач не бажав змінювати предмет або підстави позову і наполягав на задоволенні позову в існуючий редакції.

Також, в своїх поясненнях, на запитання суду, позивач зазначила, що станом на дату розгляду даної справи не існує, домовленості, договору та/або іншого правочину щодо поділу спірної квартири та/або спільного сумісно нажитого із відповідачем майна. Також пояснила, що не має будь-якого рішення суду щодо поділу спільного сумісного майна між позивачем та відповідачем.

Таким чином, на сьогоднішній день не існує визначення часток позивача і відповідача у праві власності на спірну квартиру.

З огляду на викладене, не підлягає задоволенню друга вимога Позивача про визнання права власності на 1/2 частку квартири № 23, розташованої в будинку № 38 по вулиці Енергетиків м. Кам'янське, загальною площею 46,6 кв.м., житловою - 28,8 кв.м.

Позивачем в судовому засіданні зазначено, що вона, внаслідок конфлікту із Відповідачем, була вимушена разом із малолітнім сином тимчасово залишити квартиру № 23, розташовану в будинку № 38 по вулиці Енергетиків м. Кам'янське, загальною площею 46,6 кв.м., житловою - 28,8 кв.м. і переїхати до сестри.

Обставина не проживання позивача у квартирі № 23, розташованій в будинку № 38 по вулиці Енергетиків м. Кам'янське, станом на дату звернення до суду із позовом підтверджено доказами по справі, а саме: Акт про не проживання від 14.12.2016 року (а.с. 20), висновком від 15.12.2016 року (а.с. 37).

Матеріалами справи підтверджено, що перешкодою в користуванні для відповідача квартирою № 23, розташованої в будинку № 38 по вулиці Енергетиків м. Кам'янське стала зміна замків на вхідних дверях відповідачем без погодження із позивачем та ненадання ключів останній. Про це свідчать пояснення позивача, та висновок від 15.12.2016 року складений інспектором сектору реагування патрульної поліції №3 Дніпровського ВП лейтенантом поліції ОСОБА_5 (а.с. 37). Також, цю обставину не спростував відповідач, хоча мав всі умови для реалізації його процесуальних прав.

Отже, вбачається наявність перешкод в користуванні спірною квартирою позивачем з боку відповідача.

Також, суд зазначає, що в формулюванні наведеному позивачем в позовній заяві не значиться з боку кого має бути усунуті перешкоди в користуванні спірною квартирою. При цьому, суд приймає до уваги, що відповідачем у справі є ОСОБА_2, з матеріалів справи вбачається що існують перешкоди з його боку для користування квартирою відповідачем, а тому суд вважає за можливим задоволення третьої позовної вимоги позивача із формулюванням способу захисту порушеного права на користування квартирою - шляхом зобов'язання ОСОБА_2 усунути будь-які перешкоди з його боку в користуванні квартирою № 23, розташованою в будинку № 38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське для ОСОБА_1.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушених прав може бути достатнім та ефективним для відновлення порушених прав позивача, він відповідає за сутністю способу захисту свого порушеного права, обраного позивачем при поданні позовної заяви. При цьому, суд не виходить за межі позовної вимоги.

Щодо питання вселення у квартиру, суд зазначає, що ця частина вимоги в такій редакції задоволенню не підлягає, оскільки, як пояснила позивач вона самостійно, хоча і внаслідок конфлікту із Відповідачем, залишила квартиру.

В разі виконання відповідачем рішення суду в частині усунення перешкод в користуванні майном, не має необхідності у примусовому вселені позивача - це було б передчасним.

Щодо усунення перешкод з боку відповідача в користуванні майном та вселення малолітньої особи - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, місце проживання дитини не встановлено рішенням суду чи домовленістю між позивачем та відповідачем.

Відповідно до довідки про склад сімї від 06.12.2016 року (а.с. 17), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в спірній квартирі.

Будь-яких доказів, щодо перешкоджання малолітній особі ОСОБА_3 з боку відповідача в користуванні спірною квартирою, з огляду на подані сторонами докази, судом не встановлено.

Адже, сам по собі факт знаходження дитини із матірю, при відсутності рішення про визначення того із ким проживає дитина, не свідчить про перешкоди з боку відповідача для користування дитиною квартирою.

При вирішені питання про розподіл судових витрат, суд керується главою 8 розділу І ЦПК України.

Так, ч. 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи, що суд прийшов до висновку про те, що дві з трьох позовних вимог позивача підлягають задоволенню, то відповідним чином мають бути розподілені і судові витрати.

При цьому, не підлягають стягненню із відповідача витрати на правову допомогу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, 3 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на правову допомогу.

За ч.1, 2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-VI, та не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Абзацом 4 п.48 постанови Пленуму Верховного Суду України від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем надано суду квитанцію адвоката ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_1 500 гривень. З наданого позивачем документу не вбачається розрахунку витрат на правову допомогу, тому це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 60, 61, 88, 158, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири як частку в спільному сумісному майні подружжя, про усунення перешкод в користуванні власністю і вселення - задовольнити частково.

Визнати квартиру № 23, розташовану в будинку № 38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Зобов'язати ОСОБА_2 усунути будь-які перешкоди з його боку в користуванні квартирою № 23, розташованою в будинку № 38 по вулиці Енергетиків в м. Кам'янське для ОСОБА_1.

В решті позову - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат, що складаються із частини судового збору - в сумі 1102(одна тисяча сто дві гривні), 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.В. Маслов