Ухвала суду № 64687925, 07.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1060/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2017 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

Калараш А.А.

при секретарі Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення шкодиза апеляційною скаргою ОСОБА_5 через представника адвокатське бюро «Федяєва Сергія Володимировича» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року,

встановила:

05 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення шкоди, заподіяної в наслідок дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки в сумі 52551,78 грн., витрат на правову допомогу у сумі 2000 грн., витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 1200 гривень та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що 02 травня 2016 року ОСОБА_4 керуючи автомобілем «Hyundai» держ. номер НОМЕР_1, на перехресті вул. Артилерійській - Люстдорфській дорозі в м. Одесі при віїзді з другорядної дороги на головну не зайняв відповідне крайнє положення, не дотримався безпеченої дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi» держ. номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого, автомобілі отримали механічні пошкодження.

В судовому засіданні:

- позивач та його представник підтримали позовні вимоги з викладених підстав та просили їх задовольнити;

- відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 52551 грн. 78 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму витрат, пов'язаних з проведенням експертного дослідження у розмірі 1200 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 551 грн. 21 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 через представника адвокатське бюро «Федяєва Сергія Володимировича» адвокат Федяєв С.В. (в інтересах ОСОБА_4)просить рішення Приморського районного суду м. Одеси скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Задовольняючи вищевказаний позов суд першої інстанції, на підставі матеріалів даної справи, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, роз яснень викладених в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», правильно виходив з наступного.

02 травня 2016 року ОСОБА_4 керуючи автомобілем «Hyundai» держ. номер НОМЕР_1, на перехресті вул. Артилерійські-Люстдорфській дорозі в м. Одесі при віїзді з другорядної дороги на головну не зайняв відповідне крайнє положення, не дотримався безпеченої дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi» держ. Номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого, автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні ДТП та було притягнуто до адміністративної відповідальності по 124 КУпАП та стягнено з нього в дохід держави 340 грн. (а.с. 06).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобілю «Mitsubishi» держ. номер НОМЕР_2 є ОСОБА_3 (а.с. 04).

Відповідно до висновку експерта №5710 від 23 червня 2016 року, вартість відновлюваного ремонту автомобілю «Mitsubishi» держ. номер НОМЕР_2 складає 52 551,78 грн.

За проведення вказаної експертизи позивачем було сплачено 1200 гривень (а.с. 26).

20 липня 2016 року позивачем було направлено на адресу ОСОБА_4 досудову вимогу, яку останній отримав 26 липня 2016 року.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відшкодування шкоди на підставі ст. 1187 ЦК України, суду необхідно визначити дві основні ознаки володільця транспортного засобу: юридичну та матеріальну (фактичну), тобто виявити того, хто фактично володіє цим транспортним засобом (а саме, здійснює його експлуатацію, використання, зберігання та утримання) та відповідні правові підстави такого володіння.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншої особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність завдання шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У зазначеній нормі права, яка встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках деліктних (позадоговірних) зобов'язань, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається в зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки завдана шкода (реальна шкода та упущена вигода) відшкодовується в повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, що встановлюється ст. 1192 ЦК України.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Позивач має право стягнути шкоду як зі страхової компанії та і з самого винуватця.

Суд першої інстанції вірно вказав, що що позивач не обґрунтував розмір витрат на правову допомогу з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 через представника адвокатське бюро «Федяєва Сергія Володимировича» - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення шкоди -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко

А.А. Калараш