Ухвала суду № 64683502, 08.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Хилевича С.В., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Мельник С.Ю.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області про скасування дисциплінарних стягнень, виплату надбавки та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2016 року позов ОСОБА_1 до Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області про скасування дисциплінарних стягнень, виплату надбавки та стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 194 від 24 липня 2015 року «Про покарання ОСОБА_1».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині відмови в задоволенні її позовних вимог.

Вказувала, що 12.05.2016 року вона збільшила позовні вимоги і просила визнати незаконними та скасувати накази № 45 о/с від 29.04.2016 року та № 40 о/с від 27.07.2015 року, протокол №16 від 27.07.2015 року, зобов'язати відповідача виплатити їй надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 40%, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 15 тис. грн. Однак суд неповно з'ясував обставини справи, не розглянув її позов в повному обсязі, зокрема позовна вимога про визнання незаконним, скасування наказу № 45 о/с від 29.04.2015 року «Про покарання ОСОБА_1.» залишена судом без уваги, без дослідження, без обґрунтування такого рішення. В описовій частині оскаржуваного рішення взагалі судом не вказано цей наказ як частину позовних вимог.

Зазначала, що судом першої інстанції відмовлено у скасуванні наказу № 40 о/с від 27.07.2015 року, оскільки наявні факти порушення позивачем трудової дисципліни, а оспорюваний наказ винесений правомірно та у відповідності до чинного законодавства. Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаному наказу, висновки суду є поверховими, не основаними на конкретних фактах як і власне оскаржуваний наказ. Так в оскаржуваному наказі № 40 о/с не вказано за які конкретно порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 скасовано надбавку.

Звертала увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у скасуванні наказу № 196 від 27.07.2015 року за порушення функціональних обов'язків, а саме безпідставну реєстрацію договорів установи. Зазначала, що вона реєструє в канцелярії вхідну кореспонденцію, а не договори. Крім того з цього приводу судом першої інстанції не було взято до уваги, порушення строку для застосування дисциплінарного стягнення. Суд прийшов до помилкового висновку, що реєстрація нею договорів суперечить вимогам Типової інструкції з діловодства і обґрунтував свої висновки посиланнями на пп.3.1.2, 3.5, 3.4.5, додаток №9 до інструкції, де в переліку документів, що не підлягають реєстрації службою діловодства, віднесено договори, оскільки такий висновок суперечить іншим пунктам інструкції, що в свою чергу призвело до неправильного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того у доповідній записці юрисконсульта ОСОБА_4 від 25.06.2015 року не вказані конкретні факти реєстрації.

Вказувала що в оскаржуваному наказі № 196 не вказано до яких конкретно серйозних порушень роботи установи можуть призвести дії ОСОБА_1 в реєстрації. Звертала увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги копію листа підписаного начальником установи на адресу начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області ОСОБА_5 в якому повідомлено вищестоящу організацію про те, що в службовій діяльності відділ канцелярії Городищенської виправної колонії дотримується вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах…та Типової інструкції з діловодства в органах, установах виконання покарань, повідомлялось також про належну організацію виконання функціональних обов'язків працівниками канцелярії. Вказаний лист спростовує звинувачення відповідача проти ОСОБА_1 викладених в оспорюваних наказах та спростовує висновки суду першої інстанції.

Зазначала також, що судом першої інстанції не було враховано, норми права, які регулюють стягнення моральної шкоди в цьому випадку, а саме ст..237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя В даному випадку доказом порушення прав ОСОБА_1 є ряд незаконних наказів про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Доводила, що не дивлячись на явні порушення прав ОСОБА_1 та її інтересів відповідачем, суд першої інстанції розглянув справу упереджено, однобоко, в інтересах відповідача, штучно створив пропуск строку на апеляційне оскарження незаконного судового рішення.

З цих підстав просила рішення Рівненського міського суду від 09 червня 2016 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Від відповідача надійшло письмове заперечення проти апеляційної скарги ОСОБА_1 в якому зазначено, що станом на 08.12.2016 року позивач - ОСОБА_1 не є працівником Городищенської ВК (№96), так як наказом №71/ОС-16 від 10.08.2016 року була звільнена з роботи згідно п.3 ст.40 КЗПП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Зазначав, що позивач навмисно вводить суд в оману, щодо не ознайомлення та неотримання нею копії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09.06.2016 року, оскільки позивач та її представник були присутні під час проголошення вступної та резолютивною частини оскаржуваного рішення від 09.06.2016 року і в апеляційній скарзі не порушує питання про поновлення пропущеного нею строку на апеляційне оскарження

Крім того вказував, що в апеляційній скарзі не було наведено достатніх підстав для скасування рішення Рівненського міського суду від 06.06.2016 року.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представники Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що нею вчинені дисциплінарні проступки та при застосуванні до неї дисциплінарних стягнень відповідачем дотримано вимог трудового законодавства.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що наказом № 196 від 27 липня 2015 року позивачу оголошено догану за порушення функціональних обов'язків, а саме - безпідставної реєстрації договорів установи. (а.с.12).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що реєстрація позивачем договорів суперечить вимогам затвердженим Типовою інструкцією з діловодства в органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і навчальних закладах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, затвердженої наказом Державної пенітенціарної служби України № 109 від 29 лютого 2012 року.

Відповідно до п.1.4 Інструкції за організацію діловодства та зберігання документів у структурних підрозділах органів ( установ ) відповідають їх керівники.

Реєстрації документів в установі, порядок якої регулюється п.3.5 Інструкції, передують два етапи, які проходять документи, а саме - приймання та первинне опрацювання документів, що надходять до органу ( установи ) ( п.3.3 ) та попередній розгляд документів ( п.3.4 ).

Відповідно до п.3.4.5 Інструкції на стадії попереднього розгляду здійснюється відбір документів, що не підлягають реєстрації службою діловодства ( додаток 9 ), а також таких, що передаються для реєстрації структурним підрозділам.

В додатку 9 до Інструкції до переліку документів, що не підлягають реєстрації службою діловодства, віднесено договори ( п.12 додатку ).

Таким чином, реєстрація позивачем договорів суперечить вимогам вказаної Інструкції.

Не заслуговує на увагу твердження позивача про порушення відповідачем строку для застосування дисциплінарного стягнення. Доповідна записка про порушення ОСОБА_1 інструкції з діловодства щодо реєстрації договорів надійшла до відділу по роботі з персоналом 25 червня 2015 року, а дисциплінарне стягнення до позивача застосовано 27 липня 2015 року. Однак згідно наказу № 29 о/с від 15 червня 2015 року позивач з 30 червня 2015 року по 3 липня 2015 року перебувала у щорічній відпустці. Отже, оспорюваний наказ № 196 від 27 липня 2015 року виданий у відповідності до вимог ст.148 КЗпП, тобто не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу перебування у відпустці.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного наказу № 40 о/с від 27 липня 2015 року став протокол № 16 від 27 липня 2015 року балансової комісії, до повноважень якої згідно із положенням про балансову комісію, затвердженого наказом начальника Городищенської виправної колонії № 76 від 16 березня 2015 року, входить, серед іншого, надання пропозицій щодо преміювання (депреміювання) керівників та інших посадових осіб установи.

З його змісту вбачається, що балансова комісія вирішила позбавити надбавки за високі досягнення у праці завідувача канцелярії ОСОБА_1, оскільки вона має непогашені стягнення за прорахунки в роботі та неналежне виконання функціональних обов'язків.

Умови оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, встановлені наказом Міністерства юстиції України № 957/5 від 17 червня 2014 року.

Відповідно до пп.2 п.6 вказаного наказу керівник установи та організації має право встановлювати працівникам у межах затвердженого в кошторисах фонду заробітної плати надбавки у розмірі до 50 відсотків посадового окладу ( ставки заробітної плати, тарифної ставки ) за високі досягнення у праці. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначені надбавки скасовуються або зменшуються. Аналогічна надбавка встановлена в додатку до колективного договору між уповноваженим органом та первинною профспілковою організацією Городищенської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області ( № 96 ) на 2013-2015 роки.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний позивачем наказ про зняття надбавки за високі досягнення у праці винесений відповідачем правомірно та у відповідності до чинного законодавства, оскільки наявні факти порушення позивачем трудової дисципліни та в його скасуванні відмовлено за безпідставністю вимог, а тому підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду немає.

Місцевий суд також зробив вірний висновок, що позовна вимога про скасування протоколу балансової комісії до задоволення не підлягає, оскільки протокол не породжує правових наслідків для позивача, а є лише пропозицією для прийняття відповідного рішення керівником установи.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції було зазначено, що законодавець покладає на позивача у даній справі обов'язок довести, що зазначені ним втрати немайнового характеру не є абстрактними, а дійсно були понесені позивачем, з обґрунтуванням розміру компенсації. Однак, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди та обґрунтування розміру компенсації такої шкоди.

Посилання апелянта на невірне застосування місцевим судом норм закону, що регулює відшкодування моральної шкоди, зокрема ст. 1167 ЦК України, а не ст.237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу. Моральна шкода не відшкодовувалась, оскільки, як зазначив суд першої інстанції, вона є недоведеною, а тому посилання на зазначену норму не призвело до невірного вирішення справи.

Не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1, що вона 12.05.2016 року збільшила позовні вимоги і просила визнати незаконними та скасувати накази № 45 о/с від 29.04.2016 року та № 40 о/с від 27.07.2015 року, протокол №16 від 27.07.2015 року, зобов'язати відповідача виплатити їй надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 40%, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 15 тис. грн., а суд не розглянув її позов в повному обсязі, зокрема позовна вимога про визнання незаконним, скасування наказу № 45 о/с від 29.04.2015 року, а в описовій частині оскаржуваного рішення взагалі судом не вказано цей наказ як частину позовних вимог.

Заява про збільшення позовних вимог від 12 травня 2016 року не була прийнята судом першої інстанції та й не могла бути прийнята, оскільки до початку розгляду справи по суті позивач може змінити предмет або підстави позову, а на той час вже відбувався розгляд справи по суті. Крім того, заявлена позовна вимога щодо скасування наказу № 45 о/с від 29.04.2016 року не є збільшенням позовних вимог в розумінні ст.31 ЦПК України, а є новою вимогою, яка виникла під час розгляду даної справи та мала заявлятись в іншому позові.

Інші вимоги викладені в заяві від 12 травня 2016 року (а.с.209) були ОСОБА_1 заявлені при поданні позову, тому вони й були розглянуті. Вимога про скасування наказу № 40 о/с від 27.07.2015 року при поданні позову не заявлялась, однак вона випливає з первісної вимоги про зобов'язання виплатити їй 40% надбавку за високі досягнення в праці, якої вона була позбавлена цим наказом, тому суд обґрунтовано розглядав цю вимогу, яка була заявлена ще 28 березня 2016 року (а.с.187) та досліджував цей наказ без скасування якого не могла бути вирішена вимога про виплату надбавки в разі задоволення вимог позивачки.

В решті рішення місцевого суду не оскаржувалось та відповідно не було предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, місцевий суд вирішив питання про судові витрати в справі.

За таких обставин рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 324,325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.В. Хилевич

А.М. Шеремет