Рішення № 64682269, 08.02.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ 22-ц/781/142/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

08.02.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Кіселика С.А. секретар Яковлєва Ю.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг.

В обґрунтування позову зазначав, що 30 березня 2013 року о 19 годині 56 хв. та о 20 годині 02 хв. на його мобільний телефон надійшли смс-повідомлення з номеру «10060» ПАТ КБ «ПриватБанк» про списання з його кредитної картки № 4149605300662442 , випущеної у ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів в сумі 3902 грн. та комісії 117 грн.06 коп., а також 5202 грн. та комісії 156,06 грн.. Після першої транзакції, він одразу з домашнього телефону повідомив на «гарячу лінію» Банку за номером, який вказано на кредитній картці, про шахрайські дії невідомих осіб, які перерахували з його карткового рахунку кошти в сумі 3902 грн.. Друга транзакція була здійснена під час його розмови з працівником Банку, яка повідомила, що його рахунок заблоковано. Оскільки з його кредитної картки невідомою особою 30 березня 2013 року було переказано грошових коштів на загальну суму 9104,00 грн., то наступного дня він звернувся до правохоронних органів із заявою про вчинення злочину і за його заявою розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що в проміжок часу з 19 березня по 30 березня 2013 року невідома особа перерахувала кошти з картки невідомої мені жінки ОСОБА_3 та моєї картки на банківську карту ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1. Особа, яка здійснила ці перекази, володіла повною інформацією, що містить банківську таємницю, а саме щодо його прізвища імя, по-батькові, дата його народження, ідентифікаційний номер, дані паспорту, адреса реєстрації, кодове слово, залишок коштів на рахунку, дати та суми поповнення карткового рахунку. Вказане свідчить про те, що ця інформація банком не була захищена від доступу сторонніх осіб, банк після його повідомлення не зупинив завершення грошового переказу, внаслідок чого були порушені його права як споживача фінансових послуг, завдано матеріальної шкоди.

Просив суд визнати транзакції щодо переказу 30 березня 2013 року коштів з кредитної картки «Універсальна» ПАТ КБ «ПриватБанк» № 4149605300662442, виданої на імя ОСОБА_2 - нечинними. Скасувати відсотки, неустойку (штраф, пеня), нараховані Банком за опротестованими ним транзакціями (а.с.2-6,60).

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано транзакції щодо переказу 30 березня 2013 року коштів в сумах 4019,06 грн. та 5358,06 коп. з кредитної картки «Універсальна» ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої на імя ОСОБА_2 недійсними. Скасовано відсотки за користування кредитом, неустойку (штраф, пеня), комісії, нараховані Банком за опротестованими ОСОБА_2 транзакціями. Стягнуто з відповідача судовий збір на користь позивача в сумі 552 грн. (а.с.170-175).

В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову (а.с.183-186).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Банку підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечила проти них і просила рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 19 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір про відкриття карткового рахунку та його обслуговування. На виконання умов договору Банком відкрито картковий рахунок № 4149605300662442 у національній валюті України з сумою кредитного ліміту 10000 грн.. Банк оформив та видав позивачу кредитну картку «Універсальна» і ПІН-код до неї, здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки. Строк дії картки до травня 2013 року (а.с. 83,84).

30 березня 2013 року о 19 годині 56 хвилин на мобільний телефон позивача надійшло смс-повідомлення з інформацією про переказ з його рахунку коштів в сумі 3902 грн. та комісії в розмірі 117,06 грн..

Одразу після отримання вказаного смс-повідомлення, позивач зателефонував до відповідача із заявою про блокування його кредитної картки. Під час розмови з представником Банку, на мобільний телефон позивача надійшло о 20 годині 02 хвилини смс-повідомлення з номеру Банку «10060» з інформацією про переказ з його карткового рахунку коштів в сумі 5202 грн. та комісії 156,06 грн..

31 березня 2013 року позивач звернувся до Світловодського МВ УМВС України у Кіровоградській області із заявою про вчинене правопорушення, а саме про те, що 30 березня 2013 року близько 20 години невідома особа, шляхом обману та зловживання довірою з належної йому кредитної картки «ПриватБанку» заволоділа грошовими коштами всього в сумі 9104 грн..

Відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України внесено 31 березня 2013 року слідчим СВ Світловодського МВ УМВС України в Кіровоградській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120270000873 (а.с.9).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, що дає підстави для визнання транзакцій від 30 березня 2013 року нечинними та скасування нарахувань банком відсотків, комісії та неустойки по кредитному договорому.

Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи, до цих висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положеннями частини 1статті 179 ЦПК Українипредметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно дост. 1073 ЦК Україниу разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 17ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 14 ч. 1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовими вважаються банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно доЗакону України "Про банки і банківську діяльність".

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановленоЗаконом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до п. 14.12статті 14 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідност. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобовязаний переказати на разунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7,6.8 Положення «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», затвердженого постановою правління Національного Банку України від 30.04.2010 року № 223 (яка діяла на час виникнення правовідносин між сторонами і втратила чинність на підставі постанови НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року) банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного предявлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України у справі № 6-71цс15 від 13 травня 2015 року, зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що підписанням анкети-заяви на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, позивач уклав з відповідачем договір, який відповідно до ст.634 ЦК України є договором приєднання.

Відповідно до п.1.5.14 Умов та правил Клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації.

Згідно з п.п.1.2.10. Умов і правил надання банківських послуг, передбачено обовязки клієнта вживати заходи щодо запобігання втрати (Викрадення) ОСОБА_5, стікеру PayPass, ПІНу або інформації, нанесеної на ОСОБА_5 і магнітну смугу або їхнього незаконного використання.

Відповідно до п.п.2.5.2.7 Умов і правил власник картки зобовязаний вживати усіх можливих заходів для запобігання втраті Картки /ПіНа/ постійного пароля/ одноразових паролів.

Пунктом 1.5.5 Умов і правил передбачено, що Банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки клієнта, ОСОБА_5, контрольну інформацію клієнта, відправленому в SMS повідомленні ПІН-коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24, паролі MobileBanking або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхнього зберігання та використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах звязку під час використання цих каналів.

Згідно п.1.5.28 у разі якщо Держатель дає згоду на проведення операцій з Картками або нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання надалі. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНу.

Банк не несе відповідальності перед ОСОБА_5 за всі операції, у випадку передачі мобільного телефону, сім-карти, стікеру PayPass третім особам.

Як свідчить лист-відповідь Банку від 04 квітня 2013 року № 20.1.0.0.0/7-130401/3491 на запит позивача від 01 квітня 2013 року, Банком встановлено, що позивачем була розголошена особиста інформація, внаслідок чого здійснені несанкціоновані транзакції 30 березня 2013 року з карткового рахунку позивача (а.с.10).

Як пояснила представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції , яка є дружиною позивача, була домовленість, що сестра перерахує кошти в сумі 2000 грн. на кредитну картку позивача. 30 березня 2013 року на мобільний телефон позивача зателефонувала особа, яка представилась працівником Банку і запитала позивача про його прізвище, імя, по-батькові, дату його народження, ідентифікаційний код, дані паспорту, адресу реєстрації, кодове слово, рух коштів по рахунку, на які позивач надав підтверджуючі відповіді.

Вказані обставини підтверджені позивачем в його письмовій заяві від 23 квітня 2013 року, направленій ним на адресу відповідача (а.с.11) та в письмовій заяві до Світловодського МВ УМВС України в Кіровоградській області про вчинення кримінального правопорушення сторонніми особами, а саме заволодіння грошовими коштами, шляхом обману та зловживання його довірою (а.с.935,37,133,134).

Крім того ту обставину, що до моменту вчинення 30 березня 2013 року оспорюваних транзакцій, позивач мав розмову з невідомою йому особою, яку вважав працівником Банку та в ході розмови підтвердив свої особисті дані та відомості щодо карткового рахунку, про які його запитувала вказана особа, підтвердив сам позивач в ході його допиту в в якості свідка в суді першої інстанції.

Згідно службової записки Служби безпеки Банку про проведення службової перевірки за фактом зняття грошових коштів з картки № 4149605300662442 ОСОБА_2, встановлено, що з цієї картки були здійснені два списання грошових коштів в сумі 4019,06 грн. та 5358,06 грн. у звязку з переказом коштів на карту № 5167987206444487 клієнта ОСОБА_4. Підставою для списання коштів був дзвінок на телефон «3700» з метою проведення платежів служби підтримки банку. Факт звернення клієнта зафіксований, дзвінок було здійснено з номера +380970001965, який на момент здійснення платежів рахувався за позивачем, яка фінансовий. Цей телефон був підтягнутий під клієнта і встановлений ,як фінансовий 30 березня 2013 року в 19 годин 45 хвилин в банкоматі САКG3769 , розташованому в м. Світловодськ, вул.Леніна,110 (Райлікарня). Операція привязки телефона і проставлення ознаки фінансового в банкоматі здійснюється з фізичним використанням карти клієнта і вводом ПІНа.

За висновком службової перевірки транзакції з карти позивача були здійснені або при участі клієнта або з грубим порушенням правил безпеки, передбачених п.2.1.3 Умов і правил надання банківських послуг.

Сукупністю зібраних у справі доказів підтверджується, що мали місце шахрайські дії невстановленої особи щодо позивача з метою заволодіння грошовими коштами, що знаходились на його картковому рахунку.Вчинення транзакцій з перерахування грошових коштів з картки позивача на картку іншої особи мало місце після розмови позивача з невідомою йому особою, в якій він підтвердив (надав) свої персональні дані та дані щодо карткового рахунку, необхідні для здійснення операції переказу.

Вказане свідчить про те, що переказ грошових коштів 30 березня 2013 року було здійснено з використанням ідентифікуючих даних клієнта.

Цим обставинам суд першої інстанції всупереч вимог ст.212 ЦПК України не дав належної правової оцінки.

Проте ці обставини безспірно доводять, що користувач своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 30 березня 2013 року, отже банк за таких обставин не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, така відповідальність покладається на користувача (п.6.7,6.8 Положення № 223).

Оскільки, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст.309, ч.2 ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними транзакцій щодо переказу 30 березня 2013 року коштів та про скасування відсотків за користування кредитом, неустойки, комісії, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_6