Постанова № 64677699, 07.02.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

07 лютого 2017 р. Справа № 820/5560/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Король Д.О.,

за участю: представника позивача - Гапон Ю.О.,

представника відповідача - Полухіна А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вільне", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 4 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, 3 зернометів, заточувального верстату; пункти 7 та 15 припису №02-25/143 від 13.09.2016 року виданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що п. 4 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, 3 зернометів, заточувального верстату; п. 7 та 15 припису №02-25/143 від 12.09.2016 року виданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити посилаючись на письмові заперечення.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що фахівцями Державної екологічної інспекції у Харківській області на підставі наказу від 05.08.2016 року №475/01-04 та направлення на перевірку від 05.08.2016 року №475/01-04 проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт №475/01-04/02-09.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, ст. 11, 17 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та ст. 17 Закону України «Про відходи».

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем було подано зауваження на акт перевірки вих. №15/09 від 15.09.2016 року.

За результатами розгляду зауважень відповідачем надано відповідь директору СТОВ "Вільне"(а.с.53-55).

На підставі вказаного вище акту Державною екологічною інспекцію у Харківській області від 12.09.2016 р. прийнято припис №02-25/143, яким зобов'язано СТОВ "Вільне", зокрема:

- п. 4 отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 зернометів, заточувального верстату, 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, від ЗАВ-20;

- п. 7 провести контроль токсичності та димності у відпрацьованих газах автомобілів;

- п. 15 забезпечити подання статистичної звітності щодо поводження з відходами.

Суд зазначає, що у приписі відповідачем також вказано термін виконання кожного з пунктів.

Не погоджуючись із приписом Державної екологічної інспекції у Харківській області від 12.09.2016 р. в частині пунктів 4, 7, 15 позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Положенням Про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 454/2011визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України (далі - Міністр). Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Держекоінспекція України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України і Міністра, а також цим Положенням.

Основними завданнями Держекоінспекції України зокрема є реалізація державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року № 464 (надалі - Порядок №464) визначено, що цей Порядок визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів.

Так, згідно пункту 4.22. Порядку встановлено, що на підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно пункту 4.25. Порядку строк виконання припису встановлює державний інспектор залежно від виявлених порушень природоохоронного законодавства, але не більше ніж 6 місяців. У разі неможливості виконання приписів у встановлені в них строки суб'єкт господарювання, що перевірявся, може звернутись до органу Держекоінспекції для їх продовження з обґрунтуванням та підтверджуючими документами, оформленими належним чином.

Таким чином, суд зазначає, що припис органу державного нагляду (контролю) - Державної екологічної інспекції - виноситься лише у випадку виявлення під час перевірки порушень вимог природоохоронного законодавства та повинен містити вимогу щодо усунення цих порушень в термін, що не повинен перевищувати строк шість місяців.

Судом встановлено, що п. 4 припису позивача зобов'язано до 20.11.2016 року отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: З зернометів, заточувального верстату, З ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна.

За змістом статті 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Під забруднюючою речовиною розуміється речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища. При цьому, викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин.

Таким чином, викидами забруднюючих речовин вважається надходження в атмосферне повітря речовин хімічного або біологічного походження, що справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами необхідно суб'єктам господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, які справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлює Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302.

Відповідно до даного Порядку, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Отже, законодавець встановив обов'язок отримувати даний дозвіл тим підприємствам, які експлуатують об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1780 затверджено Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, у якому зазначено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

На виконання вказаного Порядку Міністерством охорони навколишнього природного середовища України було видано наказ від 16.08.2004 року № 317, яким затверджено Перелік типів устаткування для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Перелік є вичерпним, до якого зерномети, заточувальні верстати, ангари для зберігання зерна, відкриті майданчики для зберігання зерна не віднесено.

Відносно посилання представника відповідача на розділу XI Збірника показників емісії (питомих викидів) забруднюючих речовин в атмосферне повітря різними виробництва том №3, в якому міститься характеристика основних забруднюючих речовин, які надходять в атмосферу від технологічного та транспортного обладнання зерноперероблюючих підприємств та елеваторів. Від складу для зберігання зерна при здійсненні діяльності з прийому, переміщенню, очистки та відпускання зерна виділяється забруднююча речовина пил зернова, з цього приводу суд зазначає наступне.

Збірник на який посилається відповідач не є нормативно-правовим актом, яким визначається перелік забруднюючих речовин, викиди яких потребують регулювання шляхом отримання дозволу.

При цьому, суд зазначає, що Збірник не є джерелом права, не створений для регулювання суспільних відносин, не створює для позивача будь-яких обов'язків.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що п. 4 припису є неправомірним, оскільки відповідачем не доведено, що СТОВ «Вільне» здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Щодо п. 7 припису, яким позивача зобов'язано до 10.10.2016 року провести контроль токсичності та димності у відпрацьованих газах автомобілів, судом встановлено наступне.

В нормативне обґрунтування вказаного пункту припису відповідач вказав ст. 9, 17 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Згідно з ст. 9 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.

Приписами ст. 56 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, скидів забруднюючих речовин та впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" з метою відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами і установками та впливу пов'язаних з ними фізичних факторів здійснюються:

розроблення та виконання комплексу заходів щодо зниження викидів, знешкодження шкідливих речовин і зменшення фізичного впливу під час проектування, виробництва, експлуатації та ремонту транспортних та інших пересувних засобів і установок;

переведення транспортних та інших пересувних засобів і установок на менш токсичні види палива;

раціональне планування та забудова населених пунктів з дотриманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів;

виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста транспортних підприємств, вантажного транзитного автомобільного транспорту;

обмеження в'їзду автомобільного транспорту та інших транспортних засобів та установок у селищні, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та природно-заповідні зони, місця масового відпочинку та туризму;

поліпшення стану утримання транспортних шляхів і вуличного покриття;

впровадження в містах автоматизованих систем регулювання дорожнього руху;

удосконалення технологій транспортування і зберігання палива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафтопереробних підприємствах та автозаправних станціях;

впровадження та вдосконалення діяльності контрольно-регулювальних і діагностичних пунктів та комплексних систем перевірки нормативів екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок.

Проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються.

Судом з аналізу акту перевірки встановлено, що перевіряючими зафіксовано на підставі листа СТОВ "Вільне" від 01.09.2016 року №125, що на балансі підприємства знаходиться автотранспорт в кількості 14 одиниць. Автотранспорт працює на дизельному пальному, а зберігання автотранспорту здійснюється на відкритому майданчику.

При цьому суд зазначає, що факт перевищення нормативів димності і токсичності у відпрацьованих газах автомобілів під час перевірки встановлений не був та не відображався в Акті перевірки.

На підставі вказаного вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування п. 7 припису.

Відносно п. 15 припису, яким позивача зобов'язано в термін встановлений держкомстатом забезпечити подання статистичної звітності щодо поводження з відходами, судом встановлено наступне.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначає Закон України «Про відходи».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Згідно ст. 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Всупереч Указу Президента України від 03.10.1992 р. №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" наказ Державного комітету статистики України від 14.06.2013 р. №182, яким затверджено форму державного статистичного спостереження №1-відходи не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України і тому вимога його виконання є протиправною.

На підставі вказаного вище, суд приходить до висновку про неправомірність п. 4 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, 3 зернометів, заточувального верстату; п. 7 та 15 припису №02-25/143 від 12.09.2016 року виданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.

Скасувати пункт 4 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, 3 зернометів, заточувального верстату; пункти 7 та 15 припису №02-25/143 від 12.09.2016 року виданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області.

Стягнути на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" (код ЄДРПОУ 30763770) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Харківській області (код ЄДРПОУ - 37999518).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 13 лютого 2017 року.

Суддя І.С. Нуруллаєв