Ухвала суду № 64676816, 07.02.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 2218/13457/2012

Провадження № 22-ц/792/417/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Федорової Н.О.,

суддів - Пастощука М.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря - Шевчук Ю.Г.,

з участю: ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2,

державного виконавця - Жиловського Т.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 грудня 2016 року у справі за поданням головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України,

в с т а н о в и л а:

23 листопада 2016 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Перший ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 В його обґрунтування зазначав, що 26 лютого 2014 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області видано виконавчий лист № 686/13457/2012 про стягнення боргу в сумі 2 443 473 грн. 98 коп. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Боржник рішення суду в добровільному порядку не виконав, тому державним виконавцем відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» розпочато його примусове виконання та відкрито виконавче провадження № 51250271.

ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з іншими суб'єктами, як отримувач пенсії не зареєстрований, транспортних засобів на праві власності не має.

Разом з тим, останній активно перетинає кордон України.

Враховуючи багаторазові виїзди боржника за межі України, останній маючи кошти для цього, умисно не виконує рішення суду. Вважає, що захист прав та інтересів стягувача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду.

________________

Доповідач у першій інстанції Демінська А.А. Провадження № 22-ц/792/417/17

Суддя-доповідач Федорова Н.О. Категорія: ухвала

А тому, просив суд обмежити ОСОБА_1 право виїзду за межі України до моменту виконання зобов'язань за виконавчим листом № 686/13457/2012 від 26 лютого 2014 року, без вилучення паспортного документа.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 грудня 2016 року подання задоволено. Встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у виїзді за межі України до виконання ним зобов'язань, покладених на нього рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі № 2218/13457/2012 від 20.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 і ТОВ «ОСОБА_1» солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції 209 890 доларів США 22 центи (еквівалент - 1 677 547 грн. 58 коп.) боргу за кредитом та відсотками за користування ним, а також 762 688 грн. 86 коп. штрафних санкцій - за кредитним договором від 08.02.2008 року № 014/02-07/1-2-46, судового збору в розмірі 3 393 грн. 80 коп.

Непогоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її та постановити нову про відмову в задоволенні подання.

Ухвалу вважає такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

На думку апелянта, державним виконавцем не доведено факту навмисного ухилення ним від виконання зобов'язань за виконавчим листом № 686/13457/2012 від 26 лютого 2014 року. Так, відсутні докази про його обізнаність з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання, а також про наявність у нього значного доходу. Суд не врахував, що протягом 2015-2016 років він вчиняв дії щодо виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду у справі № 2218/13457/2012 від 20.12.2013 року.

Посилаючись в оскаржуваній ухвалі на Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну», суд першої інстанції не врахував, що даним законом не передбачено обмеження у праві виїзду за кордон боржника до виконання зобов'язань за рішенням суду на підставі ухвали суду.

Зазначає, що обмеження у праві виїзду за межі України позбавляє його можливості пошуку роботи за кордоном та заробітку грошей для погашення заборгованості перед банком.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з мотивів, які в ній зазначені.

Державний виконавець Жиловський Т.Я. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції обґрунтованою та законною. Пояснив, що лише таким заходом, як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, буде досягнуте реальне виконання рішення суду, від виконання якого ухиляється ОСОБА_1

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1, ТОВ «ОСОБА_1» солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції 209 890 доларів США 22 центи (еквівалент - 1 677 547 грн. 58 коп.) боргу за кредитом та відсотками за користування ним, а також 762 688 грн. 86 коп. штрафних санкцій - за кредитним договором від 8.02.2008 року № 014/02-07/1-2-46, та 3 393 грн. 80 коп. судового збору (Т. 1, а.с. 169-170).

27 травня 2016 року державним виконавцем Першого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Жиловським Т.Я. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 51250271) з виконання виконавчого листа № 686/13457/2012, виданого 26.02.2014 року (Т. 2, а.с. 17). Запропоновано відповідачу добровільно виконати рішення суду у семиденний строк.

Копію даної постанови ОСОБА_1 отримав 8 червня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (Т. 2, а.с. 68).

Однак, рішення добровільно виконане не було.

В управліннях соціального захисту населення області на обліку, як одержувач різних видів державної допомоги та на обліку в органах доходів і зборів ОСОБА_1 не перебуває. Вказане підтверджується інформацією, наданою Департаментом соціального захисту населення Хмельницької облдержадміністрації і Хмельницькою митницею ДФС (Т. 2, а.с. 76-77). Останній не отримує пенсії, не працює за трудовими чи цивільно-правовими договорами (Т. 2, а.с. 7-8). Транспортних засобів за ним не зареєстровано (Т. 2, а.с. 6).

На праві власності боржника зареєстровано житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка по АДРЕСА_1 (Т. 2, а.с. 69-71).

9 серпня 2016 року державний виконавець на адресу ОСОБА_1 надіслав виклик, яким зобов'язав останнього з'явитись до державної виконавчої служби 28 серпня 2016 року (Т. 2, а.с. 78).

Лише 1 вересня 2016 року ОСОБА_1 надав державному виконавцю пояснення про те, що рухомого майна на праві власності не має, рахунки в банківських установах відсутні, підприємницькою діяльністю на території України не займається. Збирає кошти та частково погашає борг. Поїздки за кордон пов'язанні із заробітком коштів для погашення боргу. Окрім того, за кордоном йому необхідно пройти планове обстеження та лікування (Т. 2, а.с. 16).

3 листопада 2016 року державним виконавцем складено акт про те, що прибувши за місцем проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_1, з метою опису майна, ворота прибудинкової території були замкнені, на дзвінок ніхто не відповів, а боржник у телефонному режимі відмовився надати доступ до майна (Т. 2, а.с. 23).

8 листопада 2016 року державний виконавець направив на адресу останнього вимогу № 41183/9, якою зобов'язав з'явитись до державної виконавчої служби 18 листопада 2016 року та заповнити декларацію про доходи (Т. 2, а.с. 79).

14 листопада 2016 року державним виконавцем направлено ОСОБА_1 вимогу № 41827 про надання 1 грудня 2016 року доступу до будинку по АДРЕСА_1 з метою опису майна, належному останньому на праві власності (Т. 2, а.с. 22).

Цього ж дня державний виконавець направив ОСОБА_1 вимогу № 41828/06-27, згідно якої зобов'язав його з'явитись до державної виконавчої служби 2 грудня 2016 року та заповнити декларацію про доходи (Т. 2, а.с. 22 зворот).

Однак, усі вимоги державного виконавця залишились невиконаними зі сторони боржника.

1 грудня 2016 року державний виконавець прибув за адресою: АДРЕСА_1 з метою проведення опису майна боржника, доступ до якого мав бути наданий на його вимогу, однак описати майна не представилось за можливе, оскільки ворота прибудинкової території були замкнені, на дзвінок ніхто не вийшов (Т. 2, а.с. 23 зворот).

Згідно з обліками УДМС України в Хмельницькій області ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 2 квітня 2012 року та НОМЕР_2 від 27 березня 2014 року (Т. 2, а.с. 10).

За період з 26 лютого 2014 року (дата видачі виконавчого листа) по 7 червня 2016 року ОСОБА_1 перетинав державний кордон в пунктах Устилуг, Шегині, Рава-Руська, Краківець, Бориспіль, Грушів 125 разів, що підтверджується даними Державної прикордонної служби України від 1 липня 2016 року (Т. 1, а.с. 11).

За весь період виконавчого провадження останній погасив лише 156 грн. 12 коп. із загальної суми заборгованості по виконавчому листу. На даний момент заборгованість ОСОБА_1 перед банком складає 2 443 473 грн. 98 коп. (Т. 2, а.с. 18, 24).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Реалізація цих прав здійснюється шляхом звернення до суду в порядку ст. 3771 ЦПК з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яка також визначає, що суб'єктом звернення до суду є державний виконавець.

З погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Отже, встановлено, що ОСОБА_1, маючи великі обсяги взятих на себе зобов'язань, добровільно їх не виконав; на виклики до державного виконавця не з'являвся; перешкоджав виконавцю у вчиненні виконавчих дій щодо опису майна; маючи загальних борг у розмірі 2 443 630 грн. 10 коп., сплатив лише 156 грн. 12 коп., що становить 0,006 % від вказаної суми боргу. При цьому, за період з 26 лютого 2014 року по 7 червня 2016 року перетинав 125 разів державний кордон.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про те, що такі свідомі дії боржника та одночасний перетин протягом короткого проміжку часу державного кордону України, фактично свідчать про реальну матеріальну можливість виконання ним рішення суду, а отже про ухилення його від виконання зобов'язання та необхідності задоволення подання державного виконавця.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту навмисного ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за виконавчим листом № 686/13457/2012 від 26 лютого 2014 року, спростовуються вищевикладеними обставинами справи, зокрема великою кількість викликів та вимог державного виконавця, які залишились невиконаними боржником, перешкоджання останнього виконавцю в описі майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не знав про наявність відкритого виконавчого провадження та про строки його добровільного виконання, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними у справі доказами.

Так, 30 травня 2016 року державним виконавцем Першого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Жиловським Т.Я. на адресу ОСОБА_1 направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП № 51250271), у якій запропоновано останньому добровільно виконати рішення суду у семиденний строк. Копію даної постанови ОСОБА_1 отримав 8 червня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (Т. 2, а.с. 68).

Твердження про неврахування судом вчинення ОСОБА_1 дій протягом 2015-2016 років, спрямованих на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду у справі № 2218/13457/2012 від 20.12.2013 року, апеляційним судом до уваги не беруться, оскільки такі суперечать матеріалам справи.

Згідно довідки № 43615/06-27/9 від 2 грудня 2016 року в ході примусового виконання виконавчого листа № 2218/13457/2012 від 26.02.2014 року боржником не здійснювалось погашення заборгованості за виконавчим документом. Станом на вказану дату залишок боргу становить 2 443 630 грн. 10 коп. (Т. 2, а.с. 24). При цьому, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд врахував суму боргу, яка погашена, а саме - 156 грн. 12 коп. (Т. 2, а.с. 26 зворот).

Що стосується пропозицій ОСОБА_1 у 2016 році, адресованих банку мирним шляхом врегулювати спір (Т. 2, а.с. 58, 60, 62, 63), з якими погодився банк, при умові внесення позичальником на погашення кредиту коштів у сумі 892 000 грн. (Т. 2, а.с. 61), то доказів на підтвердження вчинення боржником реальних дій, зокрема внесення вказаної суми коштів, надано не було.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну» не передбачає обмеження у праві виїзду за кордон боржника до виконання зобов'язань за рішенням суду на підставі ухвали суду, то такі не ґрунтуються на законі.

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань;

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням (п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Отже, вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України здійснюється тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну»).

Твердження апелянта про те, що обмеження у праві виїзду за межі України позбавляє ОСОБА_1 можливості пошуку роботи за кордоном та заробітку грошей для погашення заборгованості перед банком не заслуговують на увагу, оскільки регулярне перетинання кордону у період з 26 лютого 2014 року по 7 червня 2016 року у кількості 125 разів, не свідчить про активне погашення заборгованості боржником перед банком.

Пояснення ОСОБА_1 про те, що велика кількість поїздок за кордон була викликана його лікуванням, матеріалами справи не підтверджена. Так, згідно довідки, виданої лікарем із м. Перемишль, Польща, ОСОБА_1 було визначено кардіологічну діагностику у травні і листопаді 2016 року. Доказів на підтвердження його лікування в інші періоди, в тому числі, з 26 лютого 2014 року по 7 червня 2016 року, надано не було. Окрім того, вказана обставина не є доводом апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлена в справі ухвала є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають і його висновки не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.О. Федорова