Рішення № 64671228, 11.01.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11156/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2017 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.

при секретарі Івашко О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАЖИТЛОСЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач в липні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 18.05.2010 року між ним та власником паркомісця НОМЕР_1, яким є ОСОБА_1, було укладено договір надання послуг з утримання паркінгу та прилеглої до нього території за адресою: місто Київ, вулиця Ю.Шумського,1-В. Відповідно до умов даного договору позивач забезпечує надання послуг з утримання паркінгу та прилеглої до нього території, а замовник забезпечує своєчасну оплату цих послуг. Вартість послуг відповідно до умов договору та наказу №14/1 від 31.06.2014 року складає 300 гривень. Відповідно до п.2.1 договору відповідач оплачує надані послуги до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. За період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року в результаті несплати за належним чином надані послуги, передбачені договором, за відповідачем утворився борг в розмірі 9070,67 грн. Крім цього, з урахуванням вимог ст.625 ЦК України, інфляційна складова боргу становить 2685,92 грн., розмір 3-х відсотків річних - 291,69 грн. Умовами договору передбачено право нараховувати пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Пеня становить 7719,27 грн. Тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість та сплачений судовий збір.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, проти заочного рішення не заперечує, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, а тому по справі необхідно постановити заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України через неявку відповідача в судове засідання.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватно власності належить машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу по вул. Юрія Шумського, 1-В, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.9)

18 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАЖИТЛОСЕРВІС» та ОСОБА_1 було укладено договір № 115-П2 про відшкодування витрат з утримання паркінгу (далі - Договір). (а.с.6)

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норм, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильного витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Стаття 208 ЦК України визначає правочини, які належить вчиняти у письмовій формі: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Однак, як вбачається з Договору, на ньому відсутні підписи сторін, внаслідок чого, суд позбавлений можливості оцінити дійсність даного правочину.

Також, слід зауважити, що Договір № 014-П2 від 18 травня 2010 року стосується паркінгу № 2 по вул. Шумського, 1, в м. Києві, в той час, як відповідач володіє машиномісцем № НОМЕР_1 по вул. Шумського, 1-В, в м. Києві. Тобто договір стосується іншого будинку, що свідчить про відсутність договору про відшкодування витрат з утримання паркінгу № 2 по вул. Шумського, 1-В, в м. Києві.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи вищевикладені обставини, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАЖИТЛОСЕВІС» задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат по сплаті судового збору, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 207, 208, 212 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 60, 88, 202, 213, 215, 218, 226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАЖИТЛОСЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його оголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н. О. Яровенко