Рішення № 64669701, 07.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц/790/1686/17 Головуючий 1 інстанції - Шевченко Г.С.

Справа № 645/36/16-ц Доповідач Хорошевський О.М.

Категорія: трудові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Кокоші В.В.,

ОСОБА_1

за участю секретаря - Сватенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2016 рокупо справі за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова про зміну формулювання причини звільнення, стягнення грошової допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому після остаточного уточнення просила: змінити формулювання причини та дату звільнення її з роботи з Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова із «звільнити ОСОБА_2 09 січня 2016 року за п.2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку» на «звільнити ОСОБА_2 31 грудня 2015 року за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію, ст. 39 ч. І, ст. 38 ч. І КЗпП України»; стягнути з відповідача на її користь 55000 гривень в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди; стягнути з відповідача на її користь 43200 гривень грошової допомоги у розмірі шести місячних посадових окладів з урахуванням надбавок і доплат при виході на пенсію.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 03 липня 2001 року її прийняли на роботу на посаду доцента кафедри економіки підприємств міського господарства Харківської державної академії міського господарства. У наступному її звільняли та знову приймали на роботу до цієї академії без переривання трудового (наукового) стажу. З вересня 2003 року і по червень 2011 року з позивачем відповідач, як правонаступник Харківської державної академії міського господарства, декілька разів продовжував дію контракту як науково-педагогічним працівником, останній раз по 30 червня 2016 року включно.

21 грудня 2015 року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 31 грудня 2015 року у звязку з виходом на пенсію як науково-педагогічний працівник з виплатою грошової допомоги в розмірі 6 місячних посадових окладів з відповідними доплатами.

24 грудня 2015 року вона була ознайомлена з наказом відповідача від 18 грудня 2015 року № 1210-02 «З особового складу», згідно з підпунктом 1.2. якого ОСОБА_2 звільнено з посади професора кафедри основ архітектурного проектування та рисунку з 09 січня 2016 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку із закінченням строку дії контракту (строкового трудового договору). При ознайомленні із вказаним документом позивач письмово висловила категоричну незгоду з таким рішенням відповідача, звернувши увагу на те, що нею вже порушено питання про звільнення за зовсім іншою підставою.

Тобто заява про звільнення була подана позивачем раніше від ознайомлення її із наказом роботодавця про звільнення із зовсім іншої підстави і відповідно рішення по її заяві роботодавець повинен прийняти раніше від рішення про звільнення з причини, яка не є для неї поважною, оскільки без доведення до відома виданого роботодавцем наказу про її звільнення з роботи та внесення запису про звільнення до трудової книжки звільнення юридично вважається незавершеним.

Про фактичну наявність у позивача поважної причини у виді виходу на пенсію свідчать ті обставини, що вона досягла необхідного віку для виходу на пенсію і має більш ніж 20-річний стаж педагогічної роботи й більш ніж 30 років науково-педагогічної роботи, працювала до написання заяви про звільнення на посаді, яка віднесена відповідним Переліком, до науково-педагогічної посади, і до цього вона не звільнялася з роботи у звязку із виходом на пенсію взагалі, що підтверджується записами в трудовій книжці.

З урахуванням вищевикладеного, вважає формулювання причини звільнення її з роботи, викладене у наказі відповідача від 18 грудня 2015 року № 1210-02, неправильним.

Також позивач вказує, що внаслідок незаконного звільнення з роботи, їй завдано моральну шкоду, яка полягає у істотних вимушених змінах у її житті. Крім того, із часу, що передував звільненню (з вересня по грудень 2015 року), і який минув від 24 грудня 2015 року, вона постійно переживала моральні страждання, викликані дією низки психотравмуючих факторів у виді: нервових потрясінь, погіршення психоемоційного стану, порушення звичайного способу життя.

Крім того, питання про виплату грошової допомоги у розмірі шести місячних посадових окладів нею порушувалось вперше перед відповідачем лише 21 грудня 2015 року та її виплата позивачу не проводилась по досягненню 55-річного віку, а вона з березня 2007 року продовжила роботу на науково-педагогічній посаді на підставі конкурсу, а потім контрактів. Проте відповідач подану нею заяву в цій частині залишив без відповіді і без фактичного виконання.

Позивач вважає, що має право на виплату вищевказаної допомоги, тому просить суд стягнути з відповідача 43200 грн. грошової допомоги.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване.

Посилається на ті ж самі доводи, що були викладені у позовній заяві.

Вказує, що її було безпідставно звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України за закінченням строку дії контракту у той час як вона зверталась з заявою про звільнення її за власним бажанням.

Вважає, що безпідставно не стягнута сума у розмірі шести місячних посадових окладів з урахуванням надбавок і доплат при виході на пенсію та моральну шкоду.

Просить ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 з 09.01.2016 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку із закінченням строку дії контракту, відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому суд виходив з того, що підписуючи контракт ОСОБА_2 знала про те, що контракт є особливою формою трудового договору, який укладається на певний термін і закінчується після закінчення такого терміну. Такий контракт був підписаний позивачем добровільно, його умови влаштовували її під час підписання.

29.10.2015 року ОСОБА_2 була письмово повідомлена про те, що 09.01.2016 року закінчується строк її роботи на посаді професора кафедри основ архітектурного проектування та рисунку, у звязку з закінченням дії контракту про що свідчить її підпис.

Наказом № 1210-02 від 18.12.2015 року ОСОБА_2 була звільнена у звязку з закінченням строку роботи з 09.01.2016 року.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не відповідає матеріалам справи та вимогам законом.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2011 року між сторонами було укладено контракт за умовами якого позивача призначено професором кафедри інженерної та компютерної графіки на період з 01.09.2011 року до 30.06.2016 року (а.с. 26-29).

За умовами додаткової угоди № 608/2015 від 01.09.2015 року ОСОБА_2 переведено з 01.09.2015 року до 09.01.2016 року на посаду професора кафедри основ архітектурного проектування та рисунку, зі збереженням раніше встановленої системи оплати (а.с. 24).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк дії контракту, укладеного з позивачем, закінчився 09.01.2016 року, оскільки у додатковій угоді від 01.09.2016 року йдеться про тимчасове переведення працівника на іншу роботу не обумовлену трудовим договором. Ця обставина підтверджується і записом у трудовій книжці позивача (а.с. 7).

Будь-яких посилань на зміну строку дії контракту, укладеного 01.09.2016 року додаткова угода від 01.09.2016 року не містить.

Тому підстав вважати, що звільнення позивача 09.01.2016 року у звязку з закінченням строку дії контракту проведено у відповідності до вимог закону не має.

За правилами ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (п.п. 2, 3 ст. 23) підлягає розірванню достроково на вимоги працівника між іншим і у випадках передбачених ч. 1 ст. 38 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 38 КЗпП України наведений перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Вихід на пенсію - одна з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що 21.12.2015 року ОСОБА_2 звернулася до ректора ХНУМГ ім. О.М. Бекетова з заявою про звільнення за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію з 31.12.2015 року (а.с. 9).

Ця заява позивача розглянута адміністрацією відповідача. За результатами розгляду позивачу надано відповідь про звільнення ОСОБА_2 з 09.01.2016 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Таку відповідь підготовлено 30.12.2015 року (а.с. 10).

Враховуючи наведене вище такий результат розгляду заяви ОСОБА_2 не можна вважати обґрунтованим.

З огляду на зазначене вимоги позивача про зміну формулювання звільнення підлягають задоволенню.

Заява ОСОБА_2 від 21.12.2015 року містить і вимогу про сплату грошової допомоги.

Статтею 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачена виплата грошової допомоги, в розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і виплат за наявності стажу роботи на посадах, зазначених у переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників у разі виходу на пенсію таких працівників.

Представник відповідача не заперечував, що на ОСОБА_2 розповсюджується дія ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Про це свідчать і надані позивачем докази.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на 31.12.2015 року досягла пенсійного віку.

Згідно витягу з трудової книжки позивача на 30.08.2012 року педагогічний стан ОСОБА_2 становить 16 років 10 місяців (а.с. 5-6).

Після цієї дати ОСОБА_2 працювала у відповідача на посаді наукового працівника до 31.12.2015 року ще 3 роки 4 місяці.

Звільнена з науково-педагогічної посади.

Науково-педагогічному працівникові при виході на пенсію видається грошова допомога у розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і доплат за наявності викладених вище умов.

Згідно довідки виданої відповідачем заробітна плата ОСОБА_2 на дату звільнення складала: посадовий оклад 4051,00 грн., доплата за звання доцента (25%) 1012,75 грн., доплата за науковий ступень кандидата наук (15%) 607,65 грн., надбавка за вислугу років (30%) 1215,30 грн., а всього 6886,70 грн. (а.с. 99).

А за шість місяців: 6886,70 * 6 = 41320,20 грн.

За правилами ст. 237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушено його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди позивач зазначила, що у звязку з неправильним звільненням погіршився стан її здоровя, порушився звичайний спосіб життя, вона не отримала грошової суми на яку розраховувала.

Надаючи оцінку таким поясненням та перевіривши їх відповідність наданим доказам судова колегія вважає що такі вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивачем не доведено погіршення стану здоровя у звязку з діями відповідача.

Разом з тим порушення прав працівника, повязане з неправильним звільненням, потягло за собою негативні наслідки для позивача, у вигляді душевних страждань.

Позивач не отримала грошову допомогу на яку розраховувала при звільненні.

Крім того судова колегія бере до уваги, що помилкове зазначення причини звільнення стало перешкодою позивачу у своєчасному оформленні і отриманні спеціальної пенсії.

За таких обставин судова колегія вважає достатньою компенсацією немайнової шкоди спричиненою позивачу у розмірі 5000,00 грн.

Також необхідно зазначити, що судом першої інстанції було неправильно встановлено характер заявлених позивачем вимог і визначено що вимоги про відшкодування моральної шкоди не мають відношення до захисту порушених трудових прав.

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що вимоги про відшкодування моральної шкоди повязані з захистом порушених трудових прав, а тому в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору.

Розмір судових витрат необхідно визначити з урахуванням ст. 88 ЦПК України.

З огляду на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а норми матеріального права застосовані неправильно оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2016 рокускасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_2 на: «Звільнена за власним бажанням з 31 грудня 2015 року у звязку з виходом на пенсію».

Стягнути з Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова, розташованого: м. Харків, вул. Революції, 12; р/р 35228011000094, УДК у Харківській області, код 02071151, МФО 851011 на користь ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі 6 місячних посадових окладів з відповідними доплатами в сумі 41320 (сорок одна тисяча триста двадцять) гривень 20 копійок та на відшкодування моральної шкоди 5000 (пять тисяч) гривень, а усього 46320, 20 (сорок шість тисяч триста двадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1653, 60 гривень та на користь ОСОБА_2 за апеляційний розгляд справи у розмірі 200, 00 гривень.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - В.В. Кокоша

ОСОБА_1