Ухвала суду № 64667338, 08.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/463/13-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д.В.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання договорів поруки припиненими

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів 1 534 891,69 грн. заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 17.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ML-010/040/2007/l, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 143 760,00 доларів США із встановленням плаваючої процентної ставки у розмірі 4,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, 17.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 були укладені договори поруки. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, станом на 20.01.2014 року утворилася заборгованість в сумі 1 534 891,69 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів.

У березні 2014 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», у якому просили суд визнати припиненими договори поруки №№ SR-ML-010/040/2007/1/1 та SR-ML-010/040/2007/1, укладеними 17 вересня 2007 року між ними та ЗАТ «ОТП Банк» у зв'язку зі зміною грошового зобов'язання без їх згоди як поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2016 року позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №ML-010/040/2007/1 від 17 вересня 2007 року у розмірі 1 534 891,69 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3654 грн., а також 26424 грн. судових витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договором поруки № SR-ML-010/040/2007/1/1, укладеним 17 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк».

Визнано припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №SR-ML-010/040/2007/1, укладеним 17 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк».

В задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ухваливши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити, а також скасувати рішення в частині задоволення зустрічного позову, ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що п. 1.4.1.5 Кредитного договору в редакції станом на 17.09.2007 року передбачено можливість підвищення процентної ставки на 4 % в разі порушення умов договору. Однак, Банком вказані санкції не застосовувались, а тому фактичного збільшення обсягу відповідальності поручителів саме з цих підстав не відбулось. Зазначає, що зміна умов розрахунку процентів за користування кредитом відбулася внаслідок зміни розміру FIDR у зв'язку зі зміною вартості кредитних ресурсів в порядку, передбаченому умовами первісного Договору.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-010/040/2007/l, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 143 760,00 швейцарських франків на купівлю нерухомого майна з першочерговим внеском 25,23% вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу з остаточною датою повернення кредиту 17.09.2027 року/т.1 а.с.9-10/.

Із пункту 3 частини 1 кредитного договору вбачається, що за домовленістю сторін для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, а саме фіксований відсоток у розмірі 4,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) /т. 1 а.с.9-16/.

Судом також встановлено, що в подальшому до зазначеного кредитного договору вносились зміни та доповнення, зокрема щодо розміру і валюти кредиту, розміру плаваючої (фіксованої) процентної ставки, внаслідок укладення його сторонами Додаткового договору №1 від 16.01.2009, Додаткового договору №2 від 11.02.2010, Додаткового договору №3 від 04.08.2010, Додаткового договору №4 від 20.07.2011 та Додаткового договору №5 від 27.01.2012 /т. 1 а.с.17-35, т. 4 а.с. 78-81/.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 17.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 (прізвище змінено на «ОСОБА_2» відповідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1), були укладені договори поруки №SR-ML-010/040/2007/1, № SR-ML-010/040/2007/1/1, та № SR-ML-010/040/2007/1/2 відповідно, за умовами яких поручителі зобов'язалися відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань як солідарні боржники /т. 1 а.с. 58-59, 62-63, 66-67/.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 належним чином умов кредитного договору, а саме невиконання зобов'язань по сплаті щомісячних платежів згідно з Графіком платежів відповідачам були направлені досудові вимоги від 06.11.2012 про погашення заборгованості за кредитним договором /т. 1 а.с. 56, 60, 65, 69/.

Встановивши, що позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов'язання за кредитним договором №ML-010/040/2007/1 від 17 вересня 2007 року, суд першої інстанції на підставі положень ст.ст. 526,530,610,ч.1 ст.1054 ЦК України дійшов висновку про стягнення з нього заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 20.01.2014 року в сумі 1 534 891,69 грн., з них: заборгованість за кредитом 1213185, 53 грн.; заборгованість за відсотками 321706,16 грн.

У цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається (ст. 303 ЦПК України, п.п. 14,15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення поруки з поручителями, оскільки суд дійшов їх з правильним застосуванням норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи та належним чином оцінивши докази.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.02.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 було укладено Додатковий договір №1 до Договору поруки №SR-ML-010/040/2007/l/l, а між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 Додатковий договір №1 до Договору поруки №SR-ML-010/040/2007/1 /т. 2 а.с. 122, 126/.

Пунктом 2.2.1 зазначених Додаткових договорів №1 передбачено забезпечення зобов'язань порукою в їх повному розмірі без укладання будь-яких Додаткових договорів до цього Договору, а підписання поручителем цього Договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов Кредитного договору у разі зміни, в тому числі збільшенні розміру боргових зобов'язань та/чи інших зобов'язань боржника за Кредитним договором після укладення цього Договору.

Тобто зазначеними Додатковими договорами до Договорів поруки чітко передбачено висловлену згоду поручителів на зміну, в тому числі і на збільшення розміру боргових зобов'язань боржника, без укладання будь-яких додаткових договорів.

Водночас судом встановлено, що 16.01.2009 між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» був підписаний Додатковий договір №1 до Кредитного договору №ML-010/040/2007/l від 17.09.2007, у п. 2.1.4 якого зазначалось, що у випадку порушення Позичальником будь-яких своїх зобов'язань встановлених умовами Кредитного договору та/чи цього Додаткового договору, Фіксована процентна станка чи Фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується за Кредитним договором (Плаваюча чи Фіксована процентна ставка) підвищується на 4% (чотири відсотки) річних, в порядку передбаченому цим Додатковим договором /т.1 а.с.17/.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони Додаткового договору №1 до Кредитного договору домовились внести ряд змін та доповнень до Кредитного договору №ML-010/040/2007/l, одне з яких передбачало підвищення на 4% річних фіксованої процентної станки чи фіксованого відсотку у разі порушення позичальником будь-якого зобов'язання за договором і така домовленість мала місце ще до 11.02.2010 року, коли позивачі за зустрічним позовом уклали Додаткові договори №1 до Договорів поруки, у яких погодились на забезпечення порукою збільшеного розміру боргових зобов'язань.

На підставі аналізу правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 (справа № 6-97цс13) та від 20.04.2016 (справа№6-2662цс15), суд першої інстанції, встановивши факт збільшення обсягу відповідальності поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки, оскільки збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки.

Суд першої інстанції надав належну оцінку запереченням представника ПАТ «ОТП Банк» про те, що банк не скористався умовою п. 2.1.4 Додаткового договору №1 від 16.01.2009 року до Кредитного договору №ML-010/040/2007/l від 17.09.2007 року та не підвищив процентну ставку (відсоток) на 4% річних, у зв'язку із чим фактично не відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителів, а тому порука не є припиненою.

В апеляційній скарзі банк також вказує, що порука не є припиненою, оскільки не відбулось фактичного збільшення обсягу відповідальності поручителів.

Такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Таким чином, аналіз норми ч.1 ст.559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому обставини подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчить про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання).

Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Наведена правова позиція викладена у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, яка в силу положень ст. 360-7 має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи банку про наявність згоди поручителів на зміну зобов'язань.

Так, банк посилається на те, що пунктом 1.4.1.5.1. Кредитного договору від 17 вересня 2007 року було передбачено можливість підвищення процентної ставки на 4% в разі порушення умов договору.

Згідно з п. 2.1 Договору поруки за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі.

У п.2.2. Договору поруки встановлено, що на дату укладення цього договору розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою, становить 143 760 дол. США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання, в разі зміни їх суми, відповідно до п.2.1 цього договору.

При цьому, укладаючи договори поруки поручителі підтвердили, що вони ознайомились з положеннями кредитного договору, цілком розуміють його зміст (п.2.3.Договору поруки).

Відтак, банк вважав, що підписавши договір поруки, поручителі дали свою згоду на підвищення процентної ставки на 4 % у разі порушення умов кредитного договору.

Проте, і в суді першої інстанції і в апеляційній скарзі банк зазначав, що пункт кредитного договору, який передбачає підвищення відсоткової ставки на 4% за порушення зобов'язань, визначених Договором не застосовувався, банк до позичальника вимоги про збільшення процентної ставки не заявляв, тобто фактичного збільшення обсягу відповідальності саме з цих підстав не відбулось. А зміна умов розрахунку за користування кредитом відбулася внаслідок зміни розміру FIDR у зв'язку зі зміною вартості кредитних ресурсів.

Таким чином із аналізу змісту наведених позивачем умов кредитного договору та договорів поруки та підстав підвищення процентної ставки можна дійти висновку, що поручителі не брали на себе зобов'язань за підвищення процентної ставки внаслідок зміни розміру FIDR у зв'язку зі зміною вартості кредитних ресурсів, а оскільки така зміна відбулась без їх згоди, то порука вважається припиненою.

Окрім того, згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Проте, із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, вбачається, що докази того, що поручителі давали згоду на зміну забезпеченого зобов'язання, що призвело до збільшення їх обсягу відповідальності в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді