Рішення № 64662932, 07.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9329/15-ц

Провадження № 2/522/223/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Кічмаренка С.М.,

за участю секретаря Стогнієнко Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, по якому просив суд стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 5 000 (п'ять тисяч) доларів США що станом на дату ухвалення рішення складає 133 621 гривня 97 копійок; проценти за вказаним договором у сумі 25 доларів 50 центів США, що станом на дату ухвалення рішення складає 681 гривня 46 копійок; три проценти річних за порушення терміну повернення коштів за цим договором за період з 08 травня 2013 року по 08 вересня 2016 року у сумі 650 доларів 95 центів США що станом на дату ухвалення рішення складає 17 396 гривень 18 копійок; суму моральної шкоди у сумі 10 000 гривень; судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив суд його задовольнити посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання 07.02.2017р. не з'явились, сповіщались про місце, день і час розгляду справи належними чином. У попередніх судових засіданнях проти позову заперечували, надали відповідні письмові заперечення.

Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами справи, наданими доказами, вважає позов, таким що підлягає задоволенню частково, на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі договору позики від 07 травня 2012 року позивач передав у власність відповідача грошову суму в розмірі 39 900 гривень, що становить 5 000.00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладання договору. Кошти відповідачем отримані повністю до підписання договору (абз.1. п.1. договору позики). Відповідач зобов'язується повернути позивачу таку ж суму грошей в строк до 07.05.2013 року включно (абз.1. п.1. договору позики). Сторони також домовились, що договір є процентним, позивач мав одержувати від відповідача 0.01 (один сотий) відсоток від суми позики до дня повернення позики (п.2 договору позики). Договір позики від 07.05.2012 року між сторонами був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Ярош О.М., зареєстровано в реєстрі за №864. Оригінал договору оглянутий судом, копія долучена до матеріалів справи.

Позивач зазначає, що позичені кошти відповідач йому не повернув, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду з цим позовом.

Відповідач по справі надав письмові заперечення, в яких зазначив що дійсно позичив у позивача валюту, «саме 5 000 доларів» (заперечення від 30.06.2016р.), але стверджує, що повернув борг до 07 травня 2013 року. Також стверджує, що позивач склав розписку про повернення йому відповідачем коштів, але після цього - забрав цю розписку у відповідача. Крім цього, відповідачем були надані до суду заперечення від 02.08.2016 року, в яких він зазначив, що «повернув 5 000 доларів США за Договором позики». При цьому відповідач посилається на те, що 07.09.2012 року між ним та позивачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідач передав у власність позивачу квартиру АДРЕСА_1 При укладанні договору, як зазначає відповідач, він домовився з позивачем, що той передає відповідачу за купівлію квартири 26 000 доларів США та враховує, що відповідач повернув 5 000 доларів США за договором позики, а також 800 доларів США за користування грошовими коштами та відсотки за договором позики. Також, як зазначає відповідач, ним був складений з позивачем договір про взаєморозрахунок, пункт 4 якого передбачає прийняття ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 46 342 грн. за договором позики. Вказаний договір був наданий відповідачем до справи у копії, оригінал представлений не був.

Позивач та його представник зазначили, що позивач вказаний договір про взаєморозрахунок від 07.09.2012 року не підписував, підпис на ньому виконаний не позивачем. У зв'язку з цим, за клопотанням позивача, суд ухвалою від 12.02.2016р. призначив по справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання про те, чи виконаний підпис на договорі про взаєморозрахунок від 07.09.2012р. від імені позивача - ним самим. Клопотанням від 09.03.2016р. експертом було повідомлено суд про необхідність надати для проведення експертного дослідження оригінал зазначеного договору. Водночас, клопотанням від 15.02.2015р. відповідач повідомив про відсутність у нього оригіналу вказаного договору, оскільки він, за його твердженням, перебуває у позивача. У зв'язку з цим справа була повернута до суду з експертної установи без виконання (повідомлення № 1044/02), та ухвалою суду від 13.06.2016р. провадження у справі було відновлено.

Судом були встановлені наступні факти та відповідні їм правові норми.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Позивачем надано до суду копію та представлено оригінал договору позики від 07 травня 2012 року, що підтверджує факт передачі ним в борг відповідачу грошових коштів у сумі, еквівалентній 5 000 доларам США.

За ч.1 та 2 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Договір позики від 07.05.2012р. містить еквівалент зобов'язання в іноземній валюті - а саме - доларах США. Наведена в п.1 договору сума в розмірі 39 900 гривень еквівалентна 5 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладання цього договору. Відповідно до абз.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. У зв'язку з цим суд критично ставиться до доводів відповідача щодо наявності в нього зобов'язання з повернення лише 39 900 гривень. При цьому суд також враховує, що відповідач неодноразово письмово підтверджував факт отримання ним в борг саме 5 000 доларів США (заперечення від 30.06.2016р., заява від 08.07.2016р., заперечення на позовну заяву від 02.08.2016р., заперечення на заяву про зменшення розміру позовних вимог від 14.09.2016р.). У заяві від 08.07.2016р. відповідач також наводить розрахунок процентів за користування ним позикою, також виходячи з суми у 5 000 доларів США.

Суд не сприймає доводи відповідача щодо повернення ним позичених коштів, з наступних причин.

На підтвердження вказаного доводу відповідачем була надана до справи ксерокопія документу під назвою «договір про взаєморозрахунок» від 07.09.2012р. Відповідно до ч.2 ст.64 ЦПК України, письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Позивачем по справі та експертом заявлялись клопотання про надання оригіналу вказаного договору, які відповідачем не виконані, оригінал договору про взаєморозрахунок від 07.09.2012р. до суду не наданий. Доводи відповідача про те, що оригінал цього договору залишається у позивача, суд не сприймає зважаючи на приписи ч.1 ст.60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження доводу про знаходження оригіналу договору про взаєморозрахунок від 07.09.2012р. у позивача. При цьому суд також зауважує, що у запереченнях від 30.06.2016р. відповідач стверджував, що на підтвердження повернення ним коштів за договором позики, позивач нібито склав розписку, яку забрав у відповідача. Таким чином, у поясненнях відповідача маються суперечності, доказів наявності вказаної розписки відповідач до суду не надав. Зокрема, не надано даних щодо звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу подібних дій позивача.

З приводу посилань відповідача на договір купівлі-продажу від 07.09.2012р., суд зазначає наступне. Відповідно до умов вказаного договору, позивач придбав у відповідача квартиру під номером АДРЕСА_1 (п.1). Продаж квартири здійснено за 254 000 гривень, які передані покупцем (позивач) та отримані продавцем (відповідач) до підписання цього договору. Таким чином, розрахунки між сторонами за вказаним договором купівлі-продажу виконані до його підписання, жодного посилання на договір позики від 07.05.2012р. вказаний договір купівлі-продажу не містить. У зв'язку з цим суд вважає недоведеним будь-який правовий зв'язок між вказаними договорами, та не сприймає договір купівлі-продажу від 07.09.2012р. як доказ виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики від 07.05.2012р.

Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідачем не надано до матеріалів справи належних доказів повернення ним позики позивачу.

Суд не сприймає в якості доказу повернення коштів відповідачем пояснення свідка ОСОБА_4, оскільки вона, за власними поясненнями, не була присутня ані при укладанні договору позики від 07.05.2012р, ані при нібито поверненні коштів за цим договором. Крім того, суд зауважує, що вказаний свідок є одночасно представником відповідача на підставі довіреності, та згідно її пояснень - проживає з відповідачем на одній жилплощі. Як зазначив відповідач у запереченнях від 30.06.2016р. - свідок ОСОБА_4 є його «цивільною дружиною».

Ураховуючи викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення заборгованості за договором позики від 07.05.2012р. обґрунтованою. При цьому суд зауважує наступне. Як зазначалось, відповідно до абз.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р.№14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. При цьому, за приписами ч.1 ст.11 ЦПК України. суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, хоча курс гривні до долара США за даними НБУ на день ухвалення рішення по справі (27.26 гривень за долар США) є вищим за курс, визначений позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 07.09.2016р. (26.724306 гривні за долар США), суд має виходити саме з курсу, визначеного позивачем.

Таким чином, сума заборгованості (основного боргу) за договором позики від 07.05.2012р., яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача складає: 5 000 доларів США ? 26.724306 = 133 621 гривня 53 копійки.

Зважаючи на встановлені вище факти, суд також вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідача процентів за договором позики. Так, за ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до п.2 договору позики від 07.05.2012р. - цей договір є процентним. Сторони домовились про те, що позикодавець (позивач) одержує від позичальника (відповідач) щомісячно 0.01 (один сотий) відсоток від суми позики до дня повернення позики.

При обчисленні суми процентів, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача за договором позики від 07.05.2012р., суд також виходить з приписів ч.1 ст.11 ЦПК України та розглядає цю вимогу в заявлених позивачем межах. Розмір процентів складає: період користування позикою (місяці) - 51 місяць (з червня 2012 року по вересень 2016 року; процентна ставка - 0,01 (один сотий) відсотка; розрахунок суми процентів: 5 000 доларів США ? 0,01 ? 51 :100 = 25 доларів США 50 центів, що за курсом гривні до долара США за даними НБУ складає - 25.25 ? 26.724306 = 681 гривня 46 копійок.

Також, суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми три проценти річних за порушення терміну повернення коштів за договором позики від 07 травня 2012 року за період з 08 травня 2013 року по 08 вересня 2016 року. Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно абз.2 п.1 договору позики від 07.05.2012р., відповідач мав повернути позику не пізніше 07.05.2013р. Отже, з 08.05.2013р. розпочався період безпідставного користування коштами з боку відповідача, що дає позивачу право на стягнення три проценти річних за весь період користування грошима з цієї дати. З огляду на приписи ч.1 ст.11 ЦПК України, суд виходить з того, остаточно уточнивши вимоги (заява про зменшення розміру позовних вимог від 07.09.2016р.), позивач просив стягнути суми три проценти річних за період до 08.09.2016р. включно. Розрахунок суми три проценти річних є наступним: 5 000 ? 3 :100 : 365 ? 1584 = 650 доларів США 95 центів США (1584 - кількість днів незаконного користування грошима). За офіційним курсом гривні до долара США відповідно до даних НБУ, вказана сума дорівнює: 650.95 ? 26.724306 = 17 396 гривень 18 копійок.

При цьому суд погоджується з доводами позивача про те, що одночасне нарахування процентів за користування грошовими коштами за умовам Договору позики та 3 процентів річних за період користування грошима після спливу граничної дати її повернення - відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 02.09.2015р. №6-369цс15, від 01.04.2015р. по справі №6-37цс15.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10 000 (десять тисяч) гривень, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки діюче законодавство України та практика Верховного суду України не передбачає можливості стягнення моральної шкоди за порушення грошових зобов'язань.

Також, суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу, за наступних причин. Згідно ст.1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», витрати на правову допомогу не можуть перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу. Матеріали справи, зокрема, надані позивачем акти приймання виконаних робіт не містять даних щодо кількості витрачених на надання правової допомоги годин, що унеможливлює перевірку відповідності заявлених до стягнення сум вказаним вище граничним розмірам.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись п.1 ч.2 ст.11, ч.1 та 2 ст.524, ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1047 ЦК України,ст. ст. 15,174, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу»,- задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 07 травня 2012 року у сумі 5 000 (п'ять тисяч) доларів США що еквівалентно 133 621 гривня (сто тридцять три тисячі шістсот двадцять одна) гривня 97 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) проценти за договором позики від 07 травня 2012 року у сумі 25 доларів 50 центів США, що еквівалентно 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня 46 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) три проценти річних за порушення терміну повернення коштів за договором позики від 07 травня 2012 року за період з 08 травня 2013 року по 08 вересня 2016 року у сумі 650 доларів 95 центів США що еквівалентно 17 396 (сімнадцять тисяч триста дев'яносто шість) гривень 18 копійок.

В задоволенні решти вимог- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: С.М. Кічмаренко

07.02.2017