Рішення № 6465977, 23.10.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.09                                                                                 Справа № 15/248пн.

за позовом

Державного підприємства Національна енергетична компанія “Укренерго”, м. Київ

до 1. Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації”, м. Красний Луч Луганської області 2. Краснолуцької міської ради, м. Красний Луч Луганської області

про визнання права власності, реєстрацію та передачу земельної ділянки

Суддя Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Гурова Г.В., юрисконсульт ІІ категорії, довіреність № 696 від 20.03.09;

від 1-го відповідача: не прибув.

від 2-го відповідача: не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги: «Визнати право власником на офіс за адресою: м. Красний Луч по вул. Карла Маркса №24 загальною площею 48,20 кв.м. з ганком площею 3,0 кв.м Державне підприємство Національна енергетична компанія «Укренерго». А також, зобов’язати реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому у оформленні права власності та передачу земельної ділянки за адресою: м Красний Луч по вул. Карла Маркса №24».

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Від КП «БТІ Краснолуцької міської ради»надійшов лист № 2670/1 від 14.09.09, де вказано, що за позивачем на підставі договору купівлі-продажу було зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: м. Красний Луч, вул. Карла Маркса, 24/2. Краснолуцька міська рада відзив на позовну заяву та інші витребувані судом документи не представила, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечила, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Ухвали суду направлялися за адресами, яка є офіційним місцезнаходженням сторін.

Явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов’язковою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Позовні вимоги мотивовані позивачем наступними доводами:

Державне підприємство Національна енергетична компанія «Укренерго»з дозволу виконкому Краснолуцької міської ради від 02.10.04 №510 реконструювало належну йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Краснолуцькою державною нотаріальною конторою 10 лютого 2004 року реєстровий № 1-412 квартиру №2 у м. Красний Луч по вул. Карла Маркса №24 під офіс та збудувало ґанок. Земельна ділянка під улаштування ґанку не надавалась. Рішенням виконкому Краснолуцької міської Ради від 21 червня 2007 року №34/2 офіс загальною площею 48,20 кв.м. з ґанком прийнято до експлуатації.

Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2004 р. придбав квартиру у м. Красний Луч по вул. К. Маркса, б. 24.

Позовна вимога заявлена щодо визнання права власності на офіс з ганком.

Положення ст. 7 Житлового кодексу Української РСР регламентують питання виключення з житлового фонду жилих будинків і жилих приміщень, які визнані в установленому чинним законодавством порядку непридатними для проживання. При цьому, непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Відповідно до вищевказаної статті постановою РМ УРСР від 26 квітня 1984 р. N 189 було затверджено порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання (далі - Порядок). Згідно зазначеного Порядку обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту.

В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. Для обстеження стану таких жилих будинків, виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію.

Комісія виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів:

а) розглядає подані житлово-експлуатаційною організацією документи;

б) обстежує стан жилого будинку (жилого приміщення) та складає акт за формою, що встановлюється Міністерством житлово-комунального господарства УРСР;

в) перевіряє обґрунтованість висновків про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення). При визнанні жилого будинку (жилого приміщення) непридатним для проживання вносить виконавчому комітетові місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення.

Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.

При цьому додаються такі документи:

а) рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про визнання жилого будинку (жилого приміщення) невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання;

б) проект рішення виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів про дальше використання жилого будинку (жилого приміщення) або про знесення будинку.

Виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.

Відповідно до ст. 8 Житлового кодексу Української РСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Згідно чинного на даний час законодавства, що визначає структуру органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вказане повноваження належить до обласних державних адміністрацій, які утворені замість виконавчих комітетів обласних рад.

Так, згідно п. 3 Указу Президента України від 24.07.1995 р. №640 установлено, що державні адміністрації є правонаступниками виконавчих комітетів відповідних рад щодо їх зобов’язань, прав та обов’язків.

Отже, на даний час питання переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням обласних державних адміністрацій.

З системного аналізу ст. ст. 7, 8 ЖК УРСР можна зробити висновок, що по-перше, переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі здійснюється не в будь-якому випадку. Кожний випадок зміни функціонального призначення жилого будинку (жилого приміщення) має розглядатися окремо. Переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися лише у виняткових випадках за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу, тобто у даному випадку за рішенням Луганської обласної державної адміністрації.

На даний час не доведено належними засобами доказування, що спірне жиле приміщення було визнано непридатним для проживання в установленому порядку.

На виконання ухвали від 01.09.09 від Луганської обласної державної адміністрації надійшов лист № 3/13-4793 від 17.09.09, де зазначено, що дозвіл про переобладнання житлового приміщення за адресою: м. Красний Луч, вул. Карла Маркса, 24/2 в нежитлове приміщення не надавався.

До того ж таке переведення є не обов'язком, а правом уповноваженого органу. Зазначеної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, яка наведена, зокрема, у постанові від 17.03.2005 по справі № 41/242.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. З цього права випливає обов'язок власника використовувати житло лише за цільовим призначенням, тобто законодавець передбачає неможливість використання житла для промислового виробництва та інших цілей, не сумісних з нормальними умовами життя людини.

Таким чином, позовна вимога про визнання права власності на приміщення офісу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Крім того, слід зазначити наступне.

За поясненнями сторін земельна ділянка, на якій розташовано спірне майно (у тому числі прибудований ганок), позивачу не надавалась.

Відповідно до положень ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України «Про оренду землі»орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Вказане нерухоме майно побудовано самочинно.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, спірне майно є самочинним будівництвом, оскільки побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для його будівництва.

Згідно ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»( 1699-14 ) здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Цією нормою також визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування; документа про призначення відповідальних виконавців робіт та відомостей про здійснення авторського та технічного нагляду.

Оскільки спірне майно є самочинним будівництвом, то до даного спору про визнання на нього права власності застосовуються положення ст. 376 Цивільного кодексу України. Положення даної статті (зокрема ч. 3) є спеціальними нормами, що регламентують визнання права власності на самочинно збудоване майно та підлягають обов’язковому застосуванню при вирішення спору у даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Норма ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України застосовується лише в тому випадку, коли особа, яка здійснила самочинне будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку саме під вже збудований нерухомий об'єкт, тобто для цієї мети.

У даному випадку під вже збудований спірний об’єкт нерухомості земельна ділянка не надавалася.

Зазначена правова позиція щодо тлумачення норми ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України застосовується Вищим господарським судом України та наведена зокрема у постановах від 18 березня 2009 р. по справі № 9/324/08, від 17 березня 2009 року по справі № 10/306-пн-08, та інших.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Виходячи з положень ст.ст. 29, 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій»та Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»позовні вимоги про визнання права власності на новозбудоване позивачем майно стосується прав і обов'язків інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка за позовною заявою не була визначена відповідачем у справі. Заміна ж чи залучення іншого відповідача є правом, а не обов’язком суду. Право пред’явлення позову до відповідної особи належить позивачу.

Така ж правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України 11 березня 2009 р. № 2-1/2874-2008.

Крім того, стосовно подання позову про визнання права власності на все визначене у позовній заяві майно до Краснолуцької міської ради та комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Краснолуцької міської ради»слід зазначити наступне.

Позивачем не надано доказів звернення до Краснолуцької міської ради за вирішенням питань про оформлення права власності на спірне майно.

Не надано і доказів відмови вказаного органу у вчиненні дій, пов’язаних з оформленням права власності на спірне майно.

Отже, позивачем не доведено наявність спору між ним і відповідачами про право власності на майно, щодо якого заявлено позов.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи із змісту наведеної норми закону, право особи на звернення до суду з позовом пов'язано із порушенням або оспорюванням прав позивача.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідачі не оспорюють і не стверджують, що вони не визнають право власності позивача на майно.

Перший відповідач - бюро технічної інвентаризації, згідно Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, здійснює лише державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна, отже, воно взагалі не може бути відповідачем за позовами про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Така ж правова позиція наведена в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України від 04.07.2006р.

Отже, позивач всупереч положень ст. 392 Цивільного кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України пред’явив позов до особи, яка не оспорює право власності позивача та є неналежним відповідачем у спорі.

Також слід зазначити, що за першою позовною вимогою позивач просить: «Визнати право власником на офіс за адресою: м. Красний Луч по вул. Карла Маркса №24 загальною площею 48,20 кв.м. з ганком площею 3,0 кв.м. Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Нерухоме майно не може належати державному підприємству позивача на праві власності.

Так, згідно п. 4.2. статуту Державного підприємства Національна енергетична компанія «Укренерго»майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Отже, квартира є державною власністю, а за позивачем вона закріплена на праві повного господарського відання, а не на праві власності.

Тому, визнання за позивачем права власності на спірне майно є неправильним.

Позивач вправі звертатися з позовом про визнання за ним права повного господарського відання на майно, або з позовом про визнання права державної власності із зазначенням себе як балансоутримувача.

Позовні вимоги про передачу земельної ділянки теж є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Позивач не довів наявність свого звернення до 2-го відповідача з заявою про передачу земельної ділянки та відмови у вирішення даного питання.

При цьому, є недоведеним факт наявності спору за вказаною вимогою.

Слід зазначити також і те, що позовна вимога визначена неналежним чином, адже не визначає конкретних дій відповідача, про спонукання вчинення яких просить позивач.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Частиною 2 цієї статті визначено, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, з урахуванням положень ст. 124 та ч. 15 ст. 151 даного Кодексу особа, яка бажає одержати в оренду земельну ділянку має звернутися до уповноваженого органу з відповідним клопотанням, додавши до нього викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

В частині вимог, пред’явлених до першого відповідача, про зобов’язання оформити право власності, заявлених в порядку господарського судочинства, провадження у справі слід припинити на підставі п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з тим, що справа в цій частині не підлягає розглядові в господарському суді за правилами Господарського процесуального кодексу України, а може розглядатися в адміністративному суді за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції визнається публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Реєстрацію прав власності згідно з п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 28 січня 2003 року N 6/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 28 січня 2003 року N 66/7387, здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

Вказане свідчить, що БТІ на основі законодавства виконують делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Тому, виходячи з суб’єктного складу сторін, предмету судового розгляду в частині спонукання БТІ провести реєстрацію права власності та з урахуванням практики Верховного суду України, провадження у справі за даною вимогою може здійснюватися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, дана справа порушена за позовною заявою, поданою за правилами Господарського процесуального кодексу України, в частині вимог про спонукання відповідача вчинити дії по реєстрації права власності на нерухоме майно не підлягає розглядові в господарському суді за правилами Господарського процесуального кодексу України та відповідно провадження у даній господарській справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку з цим суд роз’яснює, що позивач має право на звернення з даною позовною вимогою за адміністративним позовом в порядку Кодексу адміністративного судочинства України до Луганського окружного адміністративного суду.

На підставі вищевикладеного, у задоволенні позову слід відмовити частково.

Відповідно до ст. ст. 22, 44, 49 ГПК України державне мито у сумі 194 грн. 50 коп. (за вимогою майнового характеру –про визнання права власності) та 85грн. 00 коп. (за вимогою немайнового характеру –про передачу земельної ділянки) і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. відносяться на позивача.

Зайве сплачене державне мито у сумі 738 грн. 80 коп., перераховане платіжним дорученням від 17.07.09 №001017 підлягає поверненню позивачу.

Зайве сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 76 грн. 50 коп., перераховані платіжним дорученням від 28.05.09 № 000604 підлягають поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В частині позовних вимог до першого відповідача - Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»по зобов’язанню реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому у оформленні права власності на майно за адресою: м Красний Луч по вул. Карла Маркса №24, провадження у справі припинити.

2. У задоволенні решти позовних вимог до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації” та до Краснолуцької міської ради відмовити.

3. Судові витрати у складі: державного мита у сумі 279 грн. 50 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. покласти на позивача.

4. Повернути Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ, вул. Комінтерну, б. 25, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00100227: державне мито у сумі 738 грн. 80 коп., перераховане платіжним дорученням від 17.07.09 №001017 та зайве сплачені за платіжним дорученням від 28.05.09 № 000604 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 76 грн. 50 коп.. Підставою для повернення вказаних сум є дане рішення, засвідчене печаткою суду.

В судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 26.10.2009р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Є.Ю. Пономаренко