Постанова № 64657220, 09.02.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.02.2017 справа №908/3595/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю представників сторін:

від позивача: від відповідача: від держвиконавця:ОСОБА_5 довір. не прибув ОСОБА_6 довір. розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Запорізької областівід23 листопада 2016 р. у справі№ 908/3595/14 (суддя Дроздова С.С.) за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми Колбіко, м.Макіївка Донецької області про за скаргою на діїстягнення 107 214 074,21 грн. Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, м. Київ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.11.2016р. по справі №908/3595/14:

- задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження у справі № 908/ 3595/14.

- визнано дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого документа - наказу Господарського суду Запорізької області від 19.06.2015 року про примусове виконання судового рішення на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14 стягувачеві та постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2016 року ВП № 48659482, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними;

- зобовязано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 19.06.2015 року про примусове виконання судового рішення на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 23.11.2016р. по справі №908/3595/14, а скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Скаржник вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що у звязку з відсутністю майна та здійсненими заходами його розшуку, які виявилися безрезультатними, а також знаходженням боржника на території м. Донецьк, на території якого проводиться антитерористична операція, що виключає можливість провести перевірку майнового стану боржника за адресою його реєстрації та здійснення заходів примусового характеру щодо арешту та опису виявленого майна, державним виконавцем правомірно було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП 48659482.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.01.2017р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Будко Н.В., судді Ушенко Л.В., Склярук О.І.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2017р. у звязку із перебуванням судді Будко Н.В. у відпустці було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Дучал Н.М., Геза Т.Д.

Позивач у судовому засіданні 09.02.2017р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та такою, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач у судове засідання 09.02.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Держвиконавець у судовому засіданні 09.02.2017р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Крім того, надав клопотання, в якому зазначив, що ним помилково було недоплачене судовий збір за подання апеляційної скарги, у звязку із чим просив суд продовжити строк для його сплати. Розглянувши вказане клопотання, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку щодо залишення останнього без задоволення, враховуючи закінчення процесуальних строків розгляду справи та можливістю стягнення недоплаченої суми судового збору в примусовому порядку за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14 (суддя Місюра Л.С.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми Колбіко на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк заборгованість по тілу кредиту в сумі 100 350 000 (сто мільйонів триста пятдесят тисяч) грн., заборгованість по процентам в сумі 6 591 429 (шість мільйонів пятсот девяносто одна тисяча чотириста двадцять девять) грн. 13 коп., пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 8 120 (вісім тисяч сто двадцять) грн. 54 коп., пеню за прострочення сплати процентів в сумі 20 557 (двадцять тисяч пятсот пятдесят сім) грн. 23 коп., та судовий збір в сумі 72 911 (сімдесят дві тисячі девятсот одинадцять) грн. 91 коп., про що було видано відповідний наказ від 19.06.2015р.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.09.2015 р. ВП №48659482 щодо примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області № 908/3595/14 від 19.06.2015 р.

Відповідно до вимог чинного законодавства державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 27.11.2015 р. винесено постанову про розшук майна боржника, в якій зазначається, що у строк наданий на самостійне виконання рішення суду боржником не виконано, у звязку з чим відповідно до ст. 28 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем відділу 24.11.2015 р. винесено постанову ВП № 48659482 про стягнення з боржника виконавчого збору, у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню.

Крім того, в зазначеній постанові про розшук майна вказано, що згідно інформації, наданої листом Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України у Донецькій області від 26.10.2015 р. № 9/5003 та листом ВРЕВ-9 УДАЇ у м. Києві від 30.09.2015 р. № 9-8648АР за боржником зареєстровано транспорті засоби. З метою повного та своєчасного виконання даного судового рішення необхідно оголосити розшук транспортних з засобів.

За таких обставин, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було оголошено розшук майна боржника від 27.11.2015р., а саме транспортних засобів в кількості 93 одиниць згідно переліку.

В подальшому, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.10.2016 р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погодившись із фактом винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2016 р., Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якій просило:

- визнати дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого документа - наказу Господарського суду Запорізької області від 19.06.2015 року про примусове виконання судового рішення на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14 стягувачеві та постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2016 року ВП № 48659482, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними;

- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служ би Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 19.06.2015 року про примусове виконання судового рішення на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14.

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі: Закону) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За приписами ст. 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст.17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Із матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваній постанові від 04.10.2016р. державний виконавець нормативною підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження зазначив п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2016р., державний виконавець також послався на те, що організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної фіскальної служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Регіональних сервісних центрів МВС України, Державної казначейської служби України, Департаменту земельних ресурсів, Державної інспекції сільського господарства України, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

У зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області та відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", Постанови Верховної Ради України Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями від 17 березня 2015 року № 254-VIII, Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях, розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, здійснення перевірки майнового стану боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Колбіко" за відомою адресою у м. Макіївка і здійснення заходів примусового виконання щодо арешту та опису виявленого майна боржників на даний час є неможливим.

Будь-яке інше рухоме та нерухоме майно за боржником не зареєстровано.

З рахунків боржника стягнуто та перераховано на користь стягувана 1 660,13 грн. інші кошти на виявлених рахунках боржника у банках чи фінансових установах відсутні. Всі здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника або його майна виявилися безрезультатними.

Тобто, в обґрунтування повернення виконавчого документа державний виконавець зазначив про неможливість здійснення перевірки майнового стану боржника за відомою адресою у м. Макіївка і здійснення заходів примусового виконання щодо арешту та опису виявленого майна боржника. Будь-яке інше рухоме та нерухоме майно на думку державного виконавця за боржником не зареєстровано та нібито всі здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника або його майна виявились безрезультатними.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, зазначена норма закону чітко передбачає повернення виконавчого документу в наступних випадках:

- якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника;

- якщо у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно ч. 8 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись із висновком державного виконавця щодо відсутності у боржника майна станом на момент прийняття оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2015р. ВП №48659482, враховуючи наступне.

Як вже зазначалось вище, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 27.11.2015р. було винесено постанову про розшук майна боржника, а саме транспортних засобів в кількості 93 одиниць згідно переліку.

Таким чином, самим державним виконавцем було виявлено рухоме майно боржника, яке на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа перебувало у розшуку, що свідчить про безпідставність висновку державного виконавця щодо відсутності у боржника майна на яке можливо звернути стягнення.

До того ж, державним виконавцем не доведено відсутність у боржника грошових коштів або нерухомого майна, наявність встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Навпаки, постановою державного виконавця від 07.09.2015р. про арешт коштів було накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках в банківських установах згідно з переліком в межах суми звернення стягнення в розмірі 117747320,69 грн., а згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, боржнику на праві приватної власності належать будівлі та споруди мясопереробного підприємства та господарсько-побутові і виробничі приміщення загальною площею 8435,5 кв.м., які знаходяться в м. Макіївка, вул. Лебедєва,78.

Додатково судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що проведення на території м. Макіївка антитерористичної операції не є тією виключною обставиною, яка передбачає повернення виконавчого документа, або завершення виконавчого провадження іншим чином.

Крім того, зазначення державним виконавцем в оскаржуваній постанові, що здійснення перевірки майнового стану боржника за відомою адресою у м. Макіївка і здійснення заходів примусового виконання щодо арешту та опису виявленого майна боржників на даний час є неможливим, ще не свідчить про відсутність у боржника майна, та як наслідок позбавляє державного виконавця права повертати виконавчий документ стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про безпідставність зазначення в тексті постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 04.10.2015р. абзацу 5 мотивувальної частини постанови, в якому зазначено наступне: «Пунктом 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, зясувати місцезнаходження боржника юридичної особи, місце проживання, перебування боржника фізичної особи та, проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення», враховуючи той факт, що п.9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено зовсім інші підстави для повернення виконавчого документа.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі Півень проти України суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обовязкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невідємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_8 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

З огляду на вищезазначене, обовязковість виконання судових рішень, практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачеві.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно зобов'язав відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 19.06.2015 року про примусове виконання судового рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015 р. у справі № 908/3595/14.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Запорізької області від 23.11.2016р. по справі №908/3595/14 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, із доданого до апеляційної скарги платіжного доручення про сплату судового збору за подання останньої вбачається, що скаржник сплатив 1378 грн. судового збору. В той же час, з 01.01.2017р. змінились ставки судового збору для звернення до суду, так за подання апеляційної скарги на ухвалу суду сплаті підлягає судовий збір в розмірі 1600 грн. За таких обставин, несплачена сума судового збору в розмірі 222 грн. підлягає стягненню з апелянта на користь Державного бюджету України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Запорізької області від 23.11.2016р. по справі №908/3595/14 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 23.11.2016р. по справі №908/3595/14 залишити без змін.

Стягнути з Департаменту державної виконавчої служби (боржник: Міністерство юстиції України (01001, м.Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 222 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді:Н.М. Дучал

ОСОБА_3