Рішення № 64657181, 07.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р.Справа № 922/4433/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення 11122,17 грн. та звільнення приміщення за участю представників сторін:

позивача - Мельник Т.В. (довіреність № 368 від 10.01.2017 р.);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд:

1) стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків (далі за текстом - відповідач) заборгованість по орендній платі за укладеним між сторонами договором оренди № 4987 від 24.07.2009 р. та додаткових угод № 1, 2, 3, 4, 5 у сумі 10123,96 грн., та заборгованість по пені у сумі 998,21 грн.;

3) виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з нежитлових приміщень підвальної частини № 23, 24, 25, 25-а, 25-б, 26, 27 загальною площею 86,8 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-3" та передати позивачу.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4987 від 24.07.2009 р. та додаткових угод до нього № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів, та не звільнення останнім орендованих приміщень після закінчення строку дії договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.01.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.01.2017 р. розгляд справи відкладено на 07.02.2017 р.

В процесі розгляду справи позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 3611 від 03.02.2017 р.), в яких обґрунтовує вимогу щодо стягнення пені в розмірі 998,21 грн. за період з 16.12.2015 р. по 24.07.2016 р. з посиланням на умови укладеного між сторонами договору.

На судове засідання 07.02.2017 р. прибув представник позивача, який підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач на судове засідання 17.01.2017 р. не прибув, свого уповноваженого представника не направив, про причини неприбуття не повідомив, відзиву на позов не надав, вимоги ухвал господарського суду Харківської області від 22.12.2016 р. та від 17.01.2017 р. не виконав.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема, позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, судом засобами поштового зв'язку направлялася копія ухвали від 22.12.2016 р. на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, та яка зазначена як адреса реєстрації відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначена копія ухвали повернулась на адресу суду з відміткою пошти "за спливом терміну зберігання" (а.с. 38-40).

На ту ж адресу суд направляв копію іншої ухвали а саме від 17.01.2017 р.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення. відповідача, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.

Оскільки неявка на судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справи за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4987 від 24.07.2009 р. (далі за текстом - договір; а.с. 22-25), до якого сторонами неодноразово вносилися певні зміни шляхом укладання додаткових угод.

Додатковою угодою № 2 від 24.07.2012 р. до договору сторони домовилися викласти договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4987 від 24.07.2009 р. в іншій редакції.

Згідно з п. 1.1. договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу № № 23-:27; 25а, 25б загальною площею 86,8 м2 (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», інвентарний № 57379 від 25.05.2009 року), далі «Майно», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літера «А-3» та знаходяться на балансі КП «Жилкомсервіс». Право на оренду цих приміщень отримано орендарем на підставі Розпорядження управління комунального майна та приватизації № 966 від 16 липня 2009 року «Про переукладання договорів оренди № 4552 від 08.04.2002р. та № 4511 від 23.01.2002р. на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літера «А-3».

Пунктом 1.2 договору оренди передбачено, що майно передається в оренду з метою використання: під виробничу діяльність суб'єкта малого підприємництва.

Відповідно до п. 3.3. договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі.

Згідно з п. 3.1. договору, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 82140 грн. без ПДВ станом на 24.09.2012 р.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 556/11 від 23.12.2011 р. Базова орендна плата становить за липень 2012 р. 718,73 грн. Ставка орендної плати становить 15% за рік.

Згідно з п. 3.5 та п. 3.10 договору та врахуванням додаткової угоди № 2 від 24.07.2012 р. орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше15 числа наступного місяця.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця та на користь міського бюджету відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен ден прострочення (включаючи день проплати).

Пунктом 4.14 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі в оренду.

За змістом п. 10.1. договору, він діє з 24.07.2012 р. до 24.07.2013 р.

Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його стоку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Додатковою угодою № 5 до договору оренди сторони узгодили, що даний договір діє по 24.07.2016 р.

На виконання умов договору позивач актом приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 24.07.2012 р. передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення, визначені умовами договору (а. с. 21).

Листом № 13123 від 15.08.2016 р. позивач повідомив відповідача про те, що він не надає свою згоду на пролонгацію договору оренди і просить вважати його розірваним у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Проте, відповідач після сплину строку дії договору орендованих приміщень позивачу за відповідним актом не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про виселення відповідача з займаних приміщень.

Крім того, відповідач на протязі дії договору не повністю сплачував орендні платежі, визначені умовами цього договору, з 01.01.2016 р. взагалі припинив їх оплату, в зв'язку з чим, станом на момент сплину терміну дії договору його заборгованість перед позивачем становить 10123,96 грн.

Крім того, в зв'язку з прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати, позивачем нараховано йому пеню в сумі 998,21 грн. за загальний період прострочення з 16.12.2015 р. по 24.07.2016 р.

Обставини щодо стягнення заборгованості та пені також стали підставами для звернення до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості з орендної плати за договором оренди в сумі 10123,96 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростований.

Строк виконання відповідачем зобов'язань з її оплати є таким, що настав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення зазначеного боргу з відповідача на користь позивача підлягають задоволенню.

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, який є додатком до позовної заяви (а.с. 28-31), останній просить суд стягнути з відповідача пені в загальній сумі 998,21 грн. за загальний період прострочення з 16.12.2015 р. по 24.07.2016 р.

Перевіривши зазначений розрахунок, суд приходить до висновку, що його складено з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок, суд зазначає наступне.Оскільки згідно з вимогами ст. 83 ГПК України суд при прийнятті рішення позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання до суду не надходило, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 998,21 грн. пені.

Щодо вимоги позивача про повернення орендованого майна суд зазначає наступне:

Як вже було зазначено вище, укладений між сторонами договір оренди сплинув 24.07.2016 р. З моменту сплину терміну дії цього договору відповідач не має правових підстав займати орендовані приміщення. Позивач в процесі розгляду даної справи стверджує, що відповідач не звільнив орендовані приміщення.

Оскільки матеріали справи не містять доказів звільнення відповідачем орендованих приміщень, зокрема відповідних актів складених на виконання умов договору за якими відповідач передав, а позивач прийняв ці приміщення, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині виселення відповідача з орендованих приміщень.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 2756,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції; 16, код ЄДРПОУ 37999649) 10123,96 грн. заборгованість з орендної плати, 998,21 грн. пені, 2756,00 грн. судового збору.

Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) з нежитлових приміщень підвальної частини № 23, 24, 25, 25-а, 25-б, 26, 27 загальною площею 86,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-3" та передати Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (адреса 61003, м. Харків, м-н. Конституції; 16, код ЄДРПОУ 37999649) .

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.02.2017 р.

Суддя О.І. Байбак