Ухвала суду № 64656446, 30.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2017 року м. Київ К/800/30457/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Олендера І.Я.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016

у справі № 826/19948/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі по тексту - відповідач, Міжрегіональне ГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2015 №0000183710 у частинні зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за лютий 2015 року у розмірі 2692115,18 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1346057,59 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2015 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2015 №548/28-10-37-10/31076956.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення у розмірі 2719697,00 грн. за січень 2015 року; пп.14.1.18 п. 14.1 ст.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування (р. 30) у розмірі 2719697,00 грн. за лютий 2015 року.

На підставі вказаного акта контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2015 №0000183710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ за лютий 2015 року у розмірі 2719697,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1359848,50 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження в порядку ст.56 Кодексу рішенням Державної фіскальної служби України від 18.08.2015 №17530/6/99-99-10-01-04-25 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару (послуг), до податкового кредиту виникає у платника податків в разі підтвердження вказаної суми податку на додану вартість податковою накладною, належним чином оформленої відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, таке право виникає у платника податку в звітному періоді в момент придбання товару (послуг) та виписування постачальником податкової накладної, а не в момент відображення суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту у податковій звітності.

Фактичною підставою для відображення в акті перевірки порушень і прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок про те, що позивач включив у звітному податковому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі виписаних податкових накладних у 2014 році, оскільки новою редакцією пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, яка діє з 01.01.2015, право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту на підставі податкової накладної в іншому періоді, ніж така податкова накладна виписана, на думку контролюючого органу, не передбачено.

При цьому, вказані податкові накладні були належним чином та вчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру податкових накладних щодо податкових накладних, та така обставина не заперечується відповідачем.

З 01.01.2015 Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ внесено зміни до Податкового кодексу України та викладено у пункті 198.6 статті 198 у новій редакції: «Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше, ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної: для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно».

Отже, наведена норма не може бути застосована до позивача, оскільки податкові накладні виписані в грудні 2014 року, належним чином оформлені відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України та в установленому законом порядку зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 01.01.2015, тобто на час, коли у позивача виникло право на податковий кредит за спірними податковими накладними) передбачалося, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Зокрема, спірні правовідносини у позивача виникли саме в грудні 2014 року, тому суми податку на додану вартість на підставі таких податкових накладних можуть бути включені до складу податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Також судами вірно зазначено, що у зв'язку з тим, що Законом №71-VIII вилучено спеціальну норму, яка встановлювала строк, протягом якого зберігається право на включення до податкового кредиту суми ПДВ на підставі належним чином отриманих податкових накладних та за відсутності інших законодавчих обмежень в часі для платника податків на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, не позбавляє платника податку на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в межах загальних граничних строків, встановлених нормами Податкового кодексу України.

Крім того, посилання відповідача на лист Державної фіскальної служби України від 17.02.2015 №5292/7/99-99-19-03-02-17, в якому висловлена позиція ДФС України з приводу даного питання, судами попередніх інстанцій вірно не взято до уваги, оскільки такий лист не є нормативно-правовим актом та не є актом індивідуальної дії, він носить роз'яснювальний характер, та відповідно, не може встановлювати загальнообов'язкових норм.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно було включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкових накладних.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.Я. Олендер (підпис)С.Е. Острович