Ухвала суду № 64655706, 08.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3067/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року про закриття провадження по справі за її позовом до Згурівського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Згурівського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття про:

поновлення на обліку в статусі безробітної у період з 31.12.201 і року по 01.10.2015 року;

припиненням реєстрації на обліку в статусі безробітної з 01.10.2015 року на підставі п.1, ч.1. ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та абз. 1 пп. 1 п. 1. ч 37 Порядку реєстрації перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198, про що внести відповідні відомості до трудової книжки;

провести виплату недоотриманої допомоги по безробіттю за період з 26.03.2015 року по 01.10.2015 року, нарахування якої здійснити у відповідності та в розмір визначеному п. 1. ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальні страхування на випадок безробіття».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року провадження по даній справі в частині припинення реєстрації ОСОБА_2 на обліку в статусі безробітної з 01.10.2015, а також виплати недоотриманої допомоги по безробіттю за період з 26.03.2015 по 01.10.2015 - закрито, оскільки є така, що набрала законної сили, постанова суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на її думку, ухвалу суду з направленням справи до того ж суду для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі посилається на неправомірність, незаконність та необ'єктивність оскаржуваного рішення, порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Київського окружного адміністративного від 09.12.2016 року у справі № 810/4853/15 вже вирішено зазначені вище вимоги (відмовлено у їх задоволенні).

Судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на такі обставини:

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Таким чином, вказана підстава може застосовуватися, якщо набрало законної сили судове рішення у тотожній адміністративній справі, тобто:

1) спір у такій справі виник між тими самими сторонами;

2) спір у справі стосується одного й того самого предмета;

3) позов у справі заявлений з тих самих підстав.

Однак, колегія суддів наголошує, що у справі № 810/4853/15 судом фактично не здійснювався розгляд вказаних вимог по суті, оскільки було вказано на їх передчасність з огляду на скасування у цій справі наказу про припинення реєстрації позивачки як безробітної. Суд зазначив, що не має права перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень, тобто надав можливість відповідачу вирішити питання припинення вказаної реєстрації та виплати допомоги по безробіттю в зв'язку з появою нових обставин - скасування наказів про повернення допомоги, припинення реєстрації ОСОБА_2 як безробітної та виплати їй допомоги.

Апеляційна інстанція зауважує, що у даному спорі обставини, які лягли в основу обґрунтування вимог про припиненням реєстрації на обліку в статусі безробітної з 01.10.2015 року та виплату недоотриманої допомоги по безробіттю, суттєво відрізняються від тих, що були вказані у справі № 810/4853/15. Зокрема, позивачка вказує на протиправність бездіяльності відповідача з огляду на встановлення у судовому порядку протиправності його наказів щодо повернення допомоги, припинення реєстрації ОСОБА_2 як безробітної та виплати їй допомоги. Дані обставини дали надію позивачці на законне сподівання поновлення порушених, на її думку, прав та законних інтересів.

Крім того, 17.05.2016 року (після набрання законної сили рішенням у справі № 810/4853/15) ОСОБА_2 було подано заяву про виконання рішення суду та виплати допомоги по безробіттю. Саме відмова у задоволенні вказаної заяви слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом по справі № 810/3067/16.

Більше того, закриття судом першої інстанції провадження у справі в даній ситуації фактично позбавляє позивачку права на судовий захист, що є неприпустимим, в тому числі, згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

З тексту ст. 6 Конвенції прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, хоча сам термін «доступність» у наведеній статті не вживається. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Згідно зі ст. 199 КАС України за наслідками апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду і постановити нову з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції про закриття провадження - скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись, ст.ст. 41, 195, 196, 199, 205, 206 КАС України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року про закриття провадження по справі в частині припинення реєстрації ОСОБА_2 на обліку в статусі безробітної з 01.10.2015, а також виплати недоотриманої допомоги по безробіттю за період з 26.03.2015 по 01.10.2015 - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню по справі.

Повний текст ухвали виготовлено 08.02.2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кучма А.Ю.