Рішення № 6465011, 17.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/316 17.09.09 За позовомЗакритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Раритет» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «ПІК-2»

простягнення 265000 грн.

СуддяСташків Р.Б.

Представники від позивача:Трегубов С.В. (довіреність № 36 від 25.06.2009); Правдивий В.І. (довіреність № 48 від 19.08.2009);

від відповідача: Супроткіна О.М. (довіреність № 129 від 17.08.2009);

Кас’янова О.О. (довіреність № 129 від 17.08.2009). СУТЬ СПОРУ: У червні 2009 року Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Раритет»(далі –Страхова компанія або Банк) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «ПІК-2»(далі –Юридична фірма або відповідач) про стягнення 265000 грн. заборгованості за наданою позикою згідно з договором позики № б/н, укладеного 01.06.2006 між Страховою компанією та Юридичною фірмою (далі –Договір позики). Позовні вимоги обґрунтовувались невиконанням відповідачем умов Договору позики щодо повернення у встановлений строк суми позики.

Страхова компанія керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) 11.09.2009 звернулась до суду із заявою про уточнення (зменшення розміру) позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути з відповідача 160720 грн. заборгованості за Договором позики.

Вказана заява мотивована тим, що після подання позову було встановлено, що відповідачем протягом березня 2007 року –лютого 2008 року було частково повернуто суму позики, всього на 104280 грн.

Позивач також просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Юридичної фірми, а саме –приміщення, яке належить відповідачеві та знаходиться у місті Києві за адресою вул. Велика Житомирська,15, літ. Б.

Суд зазначене клопотання відхилив з тих підстав, що позивачем у порушення статті 66 ГПК України не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Юридична фірма позов не визнала, мотивувавши свої заперечення проти позову тим, що:

- з боку відповідача Договір позики було підписано директором Супроткіною О.М., проте дана особа на момент підписання цього договору перебувала в черговій відпустці, а отже не могла його підписувати;

- на час перебування Супроткіної О.М. у відпустці виконуючою обов’язків директора Юридичної фірми було призначено Альферук Т.О. (одного із засновників), яка була відповідальною за зберігання круглої печатки відповідача;

- позивач не мав право надавати фінансові послуги, у тому числі й позику;

- на загальних зборах відповідача ніколи не розглядалось питання щодо отримання безпроцентної фінансової позики на суму 265000 грн. від позивача.

Враховуючи зазначене, відповідач просив суд припинити провадження у справі у зв’язку із відсутністю предмету спору.

У наданих запереченнях на відзив Страхова компанія, зокрема, пояснила, що:

- відповідачем не спростовано факт того, що Договір позики було підписано не директором відповідача Супроткіною О.М., а якоюсь іншою особою (чи Альферук Т.О., як натякає відповідач, або іншою);

- при підписанні Договору позики Голова правління позивача діяв відповідно до наданих йому повноважень, передбачених підпунктом 9.4.3.12 та пунктом 9.4.5 Статуту Страхової компанії;

- сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору позики, що підтверджується: підписанням цього договору як представниками позивача так і відповідача, і скріплення його їхніми печатками; фактом отримання відповідачем суми позики та часткової її погашення.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 17.09.2009 за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2006 між Страховою компанією (надалі також Позикодавець) та Юридичною фірмою (надалі також Позичальник) було укладено Договір позики, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у сумі 265000 грн. (надалі –позика), а Позичальник зобов’язується повернути позику протягом 12 місяців з моменту набрання чинності цим Договором (пункти 1.1, 2.1, 4.1).

Розділом 5 Договору позики передбачено, що: після закінчення строку, визначеного в пункті 4.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом 5 календарних днів повернути Позикодавцеві позику (пункт 5.1); позика повертається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця (пункт 5.2); позика вважається повернутою Позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок (пункт 5.3).

Відповідно до пункту 6.1 Договору позики цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передачі позики Позичальникові.

На виконання умов Договору позики Страхова компанія 05.06.2006 перерахувала на вказаний у цьому договорі рахунок Юридичної фірми всього 265000 грн., про що свідчать платіжні доручення № 8 та № 2293 від 05.06.2006 (копії яких містяться у матеріалах справи). Дані платіжні доручення були виконані банками у день їх подачі, що підтверджується відбитками штемпелів на вказаних платіжних дорученнях.

Як убачається із цих платіжних доручень, одержувачем зазначених у них коштів є відповідач, призначення платежу: «безвідсоткова позика згідно до дог. б/н від 01.06.06».

Пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976) передбачено, що реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Факт отримання коштів у сумі 265000 грн. від позивача на підставі вищевказаних платіжних доручень відповідачем в судових засіданнях не оспорювався.

З доданих до матеріалів справи банківських виписок вбачається, що Юридична фірма 15.03.2007, 25.04.2007, 30.01.2008 та 28.02.2008 перерахувала на рахунок позивача 15000 грн., 12000 грн., 65280 грн. та 12 000 грн. Як зазначено у графах призначення платежу, ці кошти є «повернення позики по дог. від 01.06.2006».

Сторонами не надано суду доказів того, що між ними 01.06.2006 були укладені ще якісь договори позики, крім наявного у матеріалах справи Договору позики.

Отже, відповідачем позика була повернута частково в сумі 104280 грн.

За таких обставин позов, з урахуванням уточнюючих позовних вимог, підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Посилання відповідача на неукладеність Договору позики, підписання його особами з перевищенням повноважень суд не бере до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Вказані норми ЦК України кореспондуються із положеннями частин 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (далі –ГК України), відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З юридичного змісту (правової природи) досліджуваного договору вбачається, що він належить до договорів позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Факт передання грошей відповідачу на підставі Договору позики був встановлений у судовому засіданні.

Як убачається з Договору позики, він оформлений у формі єдиного документу, підписаний керівниками Страхової компанії та Юридичної фірми та скріплений печатками цих юридичних осіб. З його змісту вбачається, що сторони досягли усіх істотних умов, що вимагаються до договорів даного виду.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідачем не надано суду належних доказів того, що спірний договір підписаний не тими особами, які зазначені у ньому.

Крім того, статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (частина 2).

Про схвалення Договору позики сторонами свідчать ті факти, що позивачем позика була надана, відповідачем прийнята та частково повернута.

Сторонами не надано суду жодних доказів того, що вище досліджений рух коштів щодо надання позики та її часткового повернення відбувався не на підставі Договору позики. Жодного правового та економічного обґрунтування руху цих коштів на якихось інших підставах сторонами у судовому засіданні наведено не було.

Судом також враховано, що відповідачем кошти, які ним були отримані 05.06.2006 згідно з платіжними дорученнями № 8 та № 2293 повернуті станом на дату судового засідання як помилково отримані не були.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач погодився із призначенням цих коштів. Окрім цього, повертаючи частково суму безвідсоткової позики відповідач також вказував у призначені платежу, що це є повернення позики за Договором позики.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не доведено суду того, що недійсність Договору позики прямо встановлена законом (цей правочин є нікчемним) або останній визнаний недійсним у судовому порядку (як фіктивний, удаваний чи з інших підстав).

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач у порушення зазначених норм та умов Договору позики своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення позики згідно умовами цього договору в повному обсязі не виконав.

Факт наявності у Юридичної фірми заборгованості за неповернутою позикою у сумі 160720 грн. грн. Страховою компанією належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Оскільки після уточнення позовних вимог змінилася ціна позову, то на підставі пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» надмірно сплачене державне мито у сумі 1042,8 грн. підлягає поверненню позивачеві.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «ПІК-2»(01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 15, літ. Б, ідентифікаційний код 22971336, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Раритет»(01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, літера А, ідентифікаційний код 30407332) 160720 (сто шістдесят тисяч сімсот двадцять) грн. боргу, а також 1607 (одну тисячу шістсот сім) грн. 20 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Повернути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Раритет»(01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, літера А, ідентифікаційний код 30407332) зайве сплачене державне мито у сумі 1042 (одна тисяча сорок дві) грн. 80 коп., перераховане платіжним дорученням № 592 від 12 травня 2009 року, яке знаходиться у справі № 33/316.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 22.10.2009