Рішення № 6464667, 19.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/253 19.10.09 За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Верхнячка - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" про стягнення 95752,76 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача: Строкань Ф.С. (довіреність № 1 від 27.08.2009 р.)

Грушовенко Г.П. - генеральний директор

Від відповідача: Остапенко Д.О. - директор

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Верхнячка - Агро" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" (відповідача) про стягнення заборгованості за поставлений товар (велику рогату худобу, коней, свиней) у розмірі 95 752,76 грн., з яких 60 854,68 грн. –основний борг, 31 091,75 грн. інфляційні нарахування, 3 806,33 грн. –3% річних. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до квитанцій та довіреностей відповідача, проте, останній зобов‘язання по оплаті поставленої продукції не виконав в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2009 р. порушено провадження у справі № 39/253 та призначено справу до розгляду на 07.09.2009 р. о 12:40 год.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.09.2009 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.09.2009 р. о 12:40 год. у зв’язку з неявкою представників сторін у судове засідання та неподання ними витребуваних судом доказів по справі.

Ухвалою Заступника голови Господарського суду міста Києва від 07.09.2009 р., відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору у справі № 39/253 продовжено на один місяць.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.09.2009 р. долучив до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвал суду від 22.07.2009 р. та від 07.09.2009 р., а також відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував повністю.

Представник позивача в судове засідання 21.09.2009 р. не зЧявився, документи на виконання вимог ухвал суду від 22.07.2009 р. та від 07.09.2009 р. не подав та не надіслав.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.09.2009 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.10.2009 р. о 12:00 год.

01.10.2009 р. через відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Факт ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи зафіксований записом останнього на третій сторінці обкладинки справи у відповідності з п. 3.7. Інструкції з діловодства в господарських судах України (затв. Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75).

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2009 р. залучив до матеріалів справи документи на виконання вимог попередніх ухвал суду, у т.ч. довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців щодо позивача (серія АА № 117688) та відповідача (серія АА № 117692) станом на 04.09.2009 р.

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2009 р. подав клопотання про продовження термінів розгляду справи. Представник відповідача клопотання підтримав. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.10.2009 р., відповідно до ч. 4 ст. 69, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору у справі № 39/253 продовжено, розгляд справи відкладено на 19.10.2009 р. о 12:00 год.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2009 р. подав Клопотання про проведення експертизи з огляду на те, що у приймальних квитанціях № 227 від 17.07.2006 р. та № 230 від 27.07.2009 р. відсутні підписи приймаючої сторони, а щодо приймальних квитанцій № 000089 від 02.11.2005 р., № 000115 від 03.11.2005 р., № 000117 від 03.11.2005 р., № 000124 від 22.11.2005 р., № 000126 від 01.12.2005 р., то в останніх підпис уповноваженої особи директора Остапенка Д.О. не відповідає оригіналу.

Подане відповідачем клопотання про проведення експертизи судом розглянуте і задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз», а саме те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на подання позивачем у судовому засіданні оригіналів доданих до позовної заяви документів, у т.ч. і квитанцій та довіреностей на отримання спірного товару, суд не вбачає потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування (отримання спірного товару уповноваженою особою відповідача).

Подане відповідачем клопотання має на меті знайти можливість аргументації на підтвердження своїх суб’єктивних тверджень викладених у цьому клопотанні. Враховуючи, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у відповідача відповідні докази відсутні, його клопотання на стадії розгляду справи буде порушенням прав позивача та рівності сторін в судовому процесі.

Представник позивача в судовому засіданні подав Заяву про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача (відповідача 2) (надалі - Заява про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача ).Відповідно до наведеної заяви представник позивача зазначив, що в період 2005 –2007 років здійснював продаж великої рогатої худоби, свиней та коней згідно усної домовленості на загальну суму, визначену у позовній заяві, як Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" (відповідач 1), так і Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно –виробничий дім «Еліт Продукт»(відповідач 2). А тому просив залучити останнє до участі у справі у якості відповідача 2 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" (відповідача 1) 32804,74 грн. (21036,00 грн. –основний борг; 2154,31 грн. –3% річних за період з 21.04.2006 р. по 30.09.2009 р. та 9614,43 грн. –інфляційні за період травень 2006 р. – вересень 2009 р., а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно –виробничий дім «Еліт Продукт»(відповідача 2) - 54853,20 грн. (39818,68 грн. –основний борг, 2889,84 3% річних за період з 01.05.2007 р. по вересень 2009 р. та 12144,68 грн. - інфляційні за період травень 2006 р. –вересень 2009 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Згідно п. 1.3 розЧяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»зазначається, що ГПК не зобов’язує господарський суд задовольнити клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. При вирішенні питання про залучення до участі у справі іншого відповідача слід виходити з підстав клопотання та їх обґрунтованості.

Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії про залучення до участі у справі іншого відповідача вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з’ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення (п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути обЧєднано кілька вимог, звЧязаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

При цьому, під вимогою слід розуміти матеріально - правову вимогу позову, яка складає його предмет.

Підставою позову є фактичні обставини, на яких грунтується вимога позивача.

Отже, обЧєднані вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких грунтується позов в цілому.

Доказами відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визнаються будь - які фактичні дані, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких обгрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відтак, допускається можливість обЧєднати в одній позовній заяві кілька вимог, якщо обставини, на яких вони грунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Фактично вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно – виробничий дім «Еліт Продукт»грунтуються на різних усних домовленностях, виконання кожної з яких сторонами підтверджується різними фактичними обставинами, а саме обставини, на яких грунтуються вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт", не підтверджуються тими ж самими доказами, що й обставини, на яких грунтуються вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно –виробничий дім «Еліт Продукт», а рівно і навпаки.

З урахуванням наведеного, а також всіх обставин та матеріалів справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про залучення до участі у справі відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно –виробничий дім «Еліт Продукт».

З огляду на відмову суду у задоволенні вищенаведеного клопотання, представник позивача подав Заяву про уточнення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" 32804,74 грн. (з яких 21036,00 грн. –основний борг; 2154,31 грн. –3% річних та 9614,43 грн. –інфляційні), а отже, фактично про зменшення позовних вимог.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України и визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає до розгляду у судовому засіданні 19.10.2009 р. вищезазначену заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його Заяві про уточнення позовних вимог, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 32804,74 грн., з яких 21036,00 грн. – основний борг; 2154,31 грн. –3% річних та 9614,43 грн. –інфляційні.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував частково, надав контррозрахунок позовних вимог (акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період з 08.02.2005 р. по 21.11.2007 р.), відповідно до якого основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 20490,41 грн., крім того, представник відповідача залучив до матеріалів справи копії банківських виписок, платіжних доручень та квитанцій на підтвердження здійснення розрахунків з позивачем.

В судовому засіданні 19.10.2009 р., за згодою представника сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На твердження позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Верхнячка - Агро", ним було поставлено відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" у 2005 –2006 роках велику рогату худобу, коней, свиней (надалі –Товар) на загальну суму 119476,52 грн., зокрема, у 2005 році –на суму 66209,11 грн. та у 2006 році –на суму 53267,41 грн. (з урахуванням Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача). Поставка Товару позивачем відповідачу підтверджується квитанціями, підписаними уповноваженими представниками сторін, та засвідчені печаткою відповідача, а також довіреностями відповідача на отримання Товару, згідно переліку, наведеному у додатку № 1 (2005 рік) та додатку № 3 (2006 рік) до Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача (копії квитанцій та довіреностей відповідача знаходяться в матеріалах справи).

Зібрані у справі докази свідчать, що розрахунок за отриманий Товар був здійснений відповідачем частково та на загальну суму 98440,52 грн., що підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями та квитанціями, згідно переліку, наведеному у додатку № 2 (2005 рік) та додатку № 4 (2006 рік) до Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача (копії яких знаходяться в матеріалах справи).

У зв’язку з вищенаведеним у відповідача виникла заборгованість за поставлений Товар у розмірі 21036,00 грн. (119476,52 грн., загальна сума поставленого Товару –98440,52 грн., сума часткових розрахунків за поставлений Товар = 21036,00 грн.).

На твердження позивача, оскільки Товар був поставлений відповідачу до 21.04.2006 р., то саме 21.04.2006 р. у відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) слід вважати датою виникнення заборгованості відповідача за спірний Товар, а рівно датою початку періоду для нарахування 3 % річних та індексу інфляції у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Позивач зазначив, що на неодноразові листи з вимогою до відповідача провести розрахунок за отриманий Товар, відповідач не надав відповіді і тільки листом № 13 від 21.08.2008 р. (оригінал і копія знаходяться в матеріалах справи) визнав заборгованість станом на 01.08.2008 р. у сумі 23827,82 грн. та додав акт звірки. При цьому, позивачем до матеріалів справи залучена лише Претензія від 28.07.2008 р. з вимогою до відповідача про сплату заборгованості за спірний Товар у сумі 62725,00 грн. (знаходиться в матеріалах справи).

Проте, станом на час подання позову до суду сторони акт звірки взаємних розрахунків не підписали, відповідач заборгованість у сумі 21036,00 грн. (основний борг) не сплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Зібрані у справі докази, а саме: квитанції та відповідні довіреності на отримання Товару, згідно переліку, наведеному у додатку № 1 (2005 рік) та додатку № 3 (2006 рік) до Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача, свідчать про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

По матеріалам справи встановлено, що на момент подачі позову до господарського суду, відповідач відповідно до квитанцій та довіреностей до них, згідно переліку, наведеному у додатку № 2 (2005 рік) та додатку № 4 (2006 рік) до Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача, отримав спірний Товар на загальну суму 119476,52 грн., тоді як зобов‘язання по оплаті поставленого Товару відповідач виконав лише частково, сплативши позивачу суму у розмірі 98440,52 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 21036,00 грн.

Квитанції та відповідні довіреності до них, згідно переліку, наведеному у додатку № 2 (2005 рік) та додатку № 4 (2006 рік) до Заяви позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача, містять підписи уповноважених представників сторін та скріплені печатками відповідача, а тому приймаються судом у якості належних доказів поставки позивачем Товару та прийняття його відповідачем, а рівно, у якості доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем саме у розмірі 21036,00 грн. за поставлений у 2005 –2006 роках Товар (велику рогату худобу, коней, свиней). З наведених підстав, контррозрахунок позовних вимог відповідача (акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період з 08.02.2005 р. по 21.11.2007 р.) на суму 20490,41 грн. судом не приймається до уваги.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки договір у письмовій формі на поставку Товару між сторонами не укладався та фактично між сторонами існувала усна домовленість про поставку цього Товару (шляхом підтвердження до виконання замовлення стосовно продажу, зокрема, великої рогатої худоби, коней, свиней), а у квитанціях на поставку Товару строк (термін) його оплати сторонами не був встановлений, у такому випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обов’язку щодо оплати отриманого Товару слід застосовувати норми цивільного законодавства, зокрема, приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З огляду на наведене, визначення позивачем відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України 21.04.2006 р. датою виникнення заборгованості відповідача за спірний Товар, а рівно датою початку періоду для нарахування 3 % річних та індексу інфляції у відповідності до ст. 625 ЦК України, суд вважає помилковим.

При цьому суд при визначенні строку (терміну) виконання зобов’язання щодо оплати Товару згідно спірних квитанцій, а рівно початку прострочення грошового зобов’язання відповідача, виходив з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Фактично в матеріалах справи міститься тільки Претензія від 28.07.2008 р. з вимогою позивача до відповідача про сплату заборгованості за спірний Товар у сумі 62725,00 грн. Проте, докази пред’явлення останньої відповідачу у розумінні п. 36 Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1155), позивачем не названі та до матеріалів справи не додані. Так, відповідно до п. 36 названих Правил про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

В той же час, в матеріалах справи у якості відповіді на «неодноразові листи»позивача з вимогою провести розрахунок за спірний Товар наявний лист № 13 від 21.08.2008 р., яким відповідач визнав заборгованість станом на 01.08.2008 р. у сумі 23827,82 грн. Складання та направлення позивачу названого листа відповідач в судовому засіданні не заперечував (надалі –Лист № 13).

А тому суд приходить до висновку, що дату складання Листа № 13 –21.08.2008 р. слід вважати датою пред’явлення позивачем вимоги про виконання боржником обов’язку у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач по справі повинен був виконати обов‘язок по оплаті поставленого Товару у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги позивачем, а, отже, відповідно до матеріалів справи, у 7- денний строк з 21.08.2008 р. та до 28.08.2008 р.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати Товару згідно спірних квитанцій станом на час вирішення спору є таким, що настав. При цьому, днем настання прострочки виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача вважається 29.08.2008 р.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 21036,00 грн. заборгованості за поставлений у 2005 –2006 роках згідно спірних квитанцій Товар визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті Товару, позивач просить суд стягнути з останнього 2154,31 грн. –3% річних за період з 21.04.2006 р. по 30.09.2009 р. та 9614,43 грн. –інфляційні за період травень 2006 р. –вересень 2009 р. згідно розрахунку, наведеному у Заяві позивача про уточнення сум позовних вимог та про залучення по справі другого відповідача,

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вище було встановлено, позивач помилково визначив початок прострочення зобов’язання у спірних правовідносинах з 21.04.2006 р., тоді як судом його визначено з 29.08.2008 р., а тому суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2154,31 грн. 3% річних за період з 21.04.2006 р. по 30.09.2009 р. та 9614,43 грн. індексу інфляції за період травень 2006 р. –вересень 2009 р. обґрунтовані та підлягають лише частковому задоволенню у сумі 686,26 грн. трьох відсотків річних за період з 29.08.2008 р. по 30.09.2009 р. та у сумі 3296,34 грн. індексу інфляції за період з 29.08.2009 р. по 30.09.2009 р.

В іншій частині вимог щодо сплати трьох відсотків річних в сумі 1468,05 грн. (2154,31 грн. –686,26 грн. = 1468,05 грн.) та індексу інфляції в сумі 6317,09 грн. (9613,43 грн. –3296,34 грн. = 6317,09 грн.) позивачу належить відмовити.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 84 ГПК України у резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума позовних вимог була визначена позивачем у позовній заяві в сумі 95752,76 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 957,53 грн. Платіжним дорученням № 2334 від 13.05,2009 р. позивач перерахував державне мито на загальну суму 1618,63 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 661,10 грн. (1618,63 грн. –957, 53 грн. = 661,10 грн.).

Крім того, відповідно абзацу 7 пункту 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15) при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Згідно положення пункту 13 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»(затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258), повернення коштів, внесених для оплати вищевказаних витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

А тому, сплачене позивачем державне мито, а рівно і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині зменшення ним на 62948,02 грн. позовних вимог, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають (95752,76 грн., загальна сума позовних вимог за позовною заявою –32804,74 грн., загальна сума позовних вимог за згідно Заявою про уточнення позовних вимог = 62948,02 грн.).

Стосовно витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем у сумі 312,50 грн. платіжним дорученням № 2335 від 13.05.2009 р. суд враховує наступне:

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 361 від 14.04.2009 року "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ", яка вступила в законну силу з 27.04.2009 року, було передбачено, що розмір витрат на інформаційне –технічне забезпечення судового процесу, пов’язаних з розглядом господарських справ для всіх позивачів складає 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.          

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становить - 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 грудня 2009 року - 669 гривень на місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року № 693 "Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 р. № 361", яка набула чинності з дня її опублікування (з 14.07.2009 р.), відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно - технічного забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розміром" у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 р. № 361, т.т. розмір витрат з інформаційно - технічного забезпечення судового процесу, пов"язаного з розглядом господарських справ, з 14.07.2009 р. становить 118,00 грн.

Таким чином, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язаних з розглядом господарських справ щодо позовних заяв, поданих з 01.07.2009 року до 14.07.2009 року складав 315, 00 грн., з 14.07.2009 р. по 12.08.2009 р. –118,00 грн.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.08.2009 № 01-08/479 “Про постанову Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258" сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається на день подання позовної заяви.

Фактично позовна заява подана до Господарського суду міста Києва 21.07.2009 р. згідно реєстраційного штампу суду.

Позивачем як доказ сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу додано до позовної заяви платіжне доручення № 2335 від 13.05.2009 р. на суму 312,50 грн., тобто у більшому розмірі розмірі, ніж встановлено законодавством станом на визначається на день подання позовної заяви до суду.

Відповідно до п. 13 Порядку оплати витрат з інформаційно –технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ (затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 р.) повернення оплати витрат з інформаційно –технічного забезпечення судових процесів здійснюється в порядку, передбаченому для повернення державного мита.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про повернення позивачеві зайво сплачених витрат з інформаційно –технічного забезпечення судового процесу в розмірі 194,50 грн. (312,50 грн. –118,00 грн. = 194,50 грн.).

Отже, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита у сумі 250,19 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 30,83 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 181, 265 ГК України, ст.ст. 22, 24, 32, 33, 34, 41, 44, 47, 49, 69, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Еліт Продукт" (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 100/2; ідентифікаційний код 30856544; р/р 26006010549841 в КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Верхнячка - Агро" (20022, Черкаська область, Христинівський район, смт Верхнячка, вул. Свердлова, 1; ідентифікаційний код 32230836; рахунок № 26009051501077 в ЧГДУ «Приватбанк», МФО 354347), 21036,00 грн. (двадцять одну тисячу тридцять шість гривень 00 коп.) основного боргу, 686,26 грн. (шістсот вісімдесят шість гривень 26 коп.) трьох процентів річних, 3296,34 грн. (три тисячі двісті дев’яносто шість гривень 34 коп.) індексу інфляції, 250,19 грн. (двісті пЧятдеят гривень 50 коп.) держмита та 30,83 грн. (тридцять гривень 83 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Верхнячка - Агро" (20022, Черкаська область, Христинівський район, смт Верхнячка, вул. Свердлова, 1; ідентифікаційний код 32230836; рахунок № 26009051501077 в ЧГДУ «Приватбанк», МФО 354347) з Доходу державного бюджету 661,10 грн. (шістсот шістдесят одну гривню 10 коп.) державного мита, перерахованих платіжним дорученням № 2334 від 13.05.2009 р., та 194,50 грн. (сто дев’яносто чотири гривні 50 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перерахованих платіжним дорученням № 2335 від 13.05.2009 р., оригінали платіжних доручень № 2334 від 13.05.2009 р. та № 2335 від 13.05.2009 р. залишити в матеріалах справи № 39/253.

5. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 23.10.2009 р.