Рішення № 6463667, 14.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/450 14.09.09 За позовомДержавної іпотечної установи доАкціонерного комерційного банку «Трансбанк»

прозобов’язання перерахувати заборгованість, яка складає 125 513,93 грн. та сплатити пеню в сумі 4 518,50 грн. СуддяСташків Р.Б. Представники: від позивача Король Д.В., представник за дов. №3947-1 від 03.09.2009; від відповідачаГонопольський Д.С., представник за дов. №115 від 28.08.2009. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У червні 2009 року Державна іпотечна установа (далі –позивач, або Установа) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(далі –відповідач, або Банк) про зобов’язання перерахувати на розрахунковий рахунок №26506301869 у ВАТ «Державний ощадний банк України»заборгованість за зворотне відступлення права вимоги у сумі 125513,93 грн. та сплатити пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі 4518,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2009 у зв’язку з настанням обставини, передбаченої п.2.3.1 договору про відступлення права вимоги №642 від 20.08.2007 (далі –Договір), позивач на адресу відповідача листом №1776-5 направив повідомлення (вимогу) про зворотне відступлення права вимоги, відповідно до якого Банк повідомлявся про те, що з 17 квітня 2009 вважаються відступленими права вимоги за іпотечним кредитом, набуті Установою відповідно до Договору та вказувався рахунок і сума заборгованості за відступлені права –122871,75 грн., яку Банк повинен перерахувати Установі не пізніше 23 квітня 2009 року.

Однак, Банк всупереч наведеному, станом на 18 червня 2009 року не сплатив суму заборгованості за відступлені права.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що на підставі постанови Правління Національного банку України №97 від 28.02.2009 з 02.03.2009 в АКБ «Трансбанк»введено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців –з 02.03.2009 до 01.09.2009.

Відповідач посилаючись на ст.ст. 2, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(далі –Закон) зазначив, що вимоги позивача підпадають під дію мораторію, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача по сплаті пені за прострочення перерахування грошових сум, які вимагає до сплати позивач від відповідача, відповідач пояснив, що мораторій розповсюджується в тому числі і на нарахування неустойки (штраф, пені), і ці санкції відповідно до ч. 4 ст. 85 Закону протягом дії мораторію не нараховуються.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2007 між Установою та Банком укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Банк передає, а Установа приймає всі права вимоги за:

- договором про іпотечний кредит між Банком і Патокою Тетяною Павлівною (далі –Позичальник) №ПК-168/2007 від 12.04.2007 (далі –Кредитний договір);

- іпотечним договором між Банком і Патокою Тетяною Павлівною (далі –Іпотекодавець) №168/2007 від 12.04.2007, посвідчений Тиханською С.Я., приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області зареєстрованого в реєстрі №575 від 12.04.2007 (далі –Договір іпотеки), який виступає в якості забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з Кредитного договору.

Відповідно до п.1.2 Договору вартість права вимоги за Кредитним договором на момент передачі прав вимоги у відповідності до п.1.1 цього Договору, включає заборгованість за основним боргом по кредиту та складає 122871,75 грн.

Згідно з п.1.3 Договору Установа передає, а Банк приймає всі права за договорами, вказаними у п.1.1 цього Договору та у Вимозі зворотного відступлення прав вимоги (далі –Вимога).

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що п.1.3 Договору набирає чинності на наступний робочий день з дня отримання від Установи вимоги.

У відповідності до п.2.3 Договору Установа має право надіслати Банку Вимогу, зокрема на наступний робочий день з дня прострочення Позичальником сплати чергового платежу за іпотечним кредитом та відсотків, згідно умов Кредитного договору, протягом двох місяців.

17.04.2009 у зв’язку з настанням обставини, передбаченої п.2.3.1 Договору, Установа на адресу Банку листом №1776-5 направила повідомлення (вимогу) про зворотне відступлення права вимоги, відповідно до якого Банк повідомлявся про те, що з 17 квітня 2009 вважаються відступленими права вимоги за іпотечним кредитом, набуті Установою у відповідності до Договору та вказувався рахунок і сума заборгованості за відступлені права –125513,93 грн., яку Банк повинен перерахувати Установі не пізніше 23 квітня 2009 року. Установа попередила Банк про те, що починаючи з 24 квітня 2009 року (наступний робочий день від дати, визначеної у п.2 цього повідомлення) остання має право нарахувати пеню на суму несплаченої заборгованості, визначеної у п.2 цього Повідомлення та вчиняти дії щодо стягнення заборгованості з первинного кредитора у примусовому порядку.

Дане Повідомлення було отримано Банком 21.04.2009, про що зокрема свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення за №02536165.

Відповідно до п.5.3 Договору при набранні чинності пунктом 1.3 цього Договору, Банк зобов’язаний у термін, зазначений у Вимозі, але у будь-якому разі не пізніше 3 робочих днів з дня набрання чинності п.1.3 цього Договору, сплатити Установі, а Установа зобов’язана прийняти повну суму в оплату зобов’язань за зворотне відступлення права вимоги, яка (сума) визначена Установою у Вимозі відповідно до п.1.4 цього Договору. Оплата здійснюється шляхом перерахування на рахунок Установи за реквізитами, вказаними у Вимозі.

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представників сторін, Банк грошових коштів у зазначеній у Вимозі строк не сплатив, чим порушив взяті на себе договірні зобов’язання.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи наявна копія Акту звіряння взаємних розрахунків станом на 18.08.2009, відповідно до якої за даними Установи та Банку, заборгованість останнього перед Установою за Договором складає 130713,30 грн.

Відтак, факт наявності у Банку заборгованості перед Установою в сумі 125513,93 грн., який складається з: 122244,09 грн. –сума основного боргу за кредитом на дату зворотного відступлення прав вимоги; 3 158,84 грн. –відсотки за користування кредитом; 111,00 грн. –пеня нарахована банком за прострочення платежів по кредиту належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Позивач також просив стягнути з Банку пеню нараховану за прострочення сплати за фактом зворотного відступлення права вимоги за період з 24.04.2009 до 14.06.2009 –52 дні, за період з 15.06.2009 до 17.06.2009 –3 днів, яка складає 4 518,50 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що у разі невиконання Банком своїх зобов’язань, передбачених пунктом 5.3 цього Договору Банк сплачує Установі пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми несплаченої заборгованості, визначеної Вимогою.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2009 № 97 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (02.03.2009 - 01.03.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 02.03.2009 до 01.09.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01.09.2009 № 519 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 до 02.12.2009, крім зобов’язань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком.

Як слідує з матеріалів справи позивач нараховував Банку пеню за прострочення сплати за фактом зворотного відступлення права вимоги за період з 24.04.2009 до 17.06.2009, тобто саме у період дії мораторію у Банку на задоволення вимог кредиторів.

Частиною 3 статті 85 Закону передбачено, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність в даному випадку підстав для стягнення з Банку 4 518,50 грн. пені.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У спірному ж випадку строк виконання зобов’язання за останньою вимогою позивача настав вже після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у Банку.

А отже, на спірні правовідносини сторін станом на момент подання позову до суду дія мораторію не поширювалась.

Судом також враховано, що Законом України № 1617-VI від 24 липня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків»було внесенні зміни до Закону. Вказаний закон набрав чинності 06.08.2009 (опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр»№ 141 за 6 серпня 2009 року).

Відповідно до визначення терміна мораторій наведеного у Законі у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI, під мораторієм стало розумітися зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором про відступлення права вимоги після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Проте, враховуючи положення статей 2, 85 Закону України (у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI), керуючись пунктом 6 статті 83 ГПК України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, беручи до уваги наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд вважає за доцільне відстрочити виконання рішення в частині стягнення судових витрат до закінчення у відповідача строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати Акціонерний комерційний банк «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 16293211) перерахувати на поточний рахунок Державної іпотечної установи (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11; 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1б) №26506301869 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465, ідентифікаційний код 33304730 –125513 (сто двадцять п’ять тисяч п’ятсот тринадцять) грн. 93 коп. заборгованості за зворотне відступлення права вимоги.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 16293211) на користь Державної іпотечної установи (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11; 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1б, п/р 26506301869 в ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465, ідентифікаційний код 33304730) 1255 (одну тисячу двісті п’ятдесят п’ять) грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 301 (триста одну) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відстрочити стягнення з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»1255 грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 301 грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на період до закінчення строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, продовженого постановою Правління Національного банку України №519 «Про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»», а саме до 02.12.2009.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                                              Сташків Р.Б.

                                                                      Повний текст рішення підписано 22.10.2009