Ухвала суду № 64635436, 07.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1114/16-ц Головуючий у І інстанції Проць Т. В.Провадження № 22-ц/780/463/17 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 47 07.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - Житлово-будівельний кооператив «Варіант», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ квартири та визначення порядку користуванню нею, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив поділити квартиру АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на 1/2 її частину; визначити порядок користування та володіння зазначеною квартирою, виділивши йому жилу кімнату 2 площею 17,3 кв.м. з лоджією, а відповідачу виділити кімнату 3 площею 12,4 кв. м. з лоджією та кімнату 4 площею 13,2 кв.м., підсобні приміщення: кухню, ванну кімнату, туалет, коридор залишити в спільному володінні та користуванні сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з липня 1966 року ОСОБА_2 перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу подружжям була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 в будинку ЖБК «Варіант». Пайові внески за квартиру були повністю сплачені до 1998 року. Свідоцтво про право власності на майно видано на ім'я ОСОБА_2, яка є членом ЖБК. У 2000 році сторони фактично припинили проживати однією сім'єю, а рішенням суду від 12 січня 2015 року шлюб між ними розірвано. Відповідач не визнає права власності позивача на вказану квартиру.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, іншу 1/2 частку тієї ж квартири залишено у власності ОСОБА_2. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом не досліджувалися цивільні справи, на які посилається суд у своєму рішенні. Спірна квартира була придбана відповідачем у 1998 році за її власні кошти. З 1990 року позивач не проживає у квартирі та не користується нею. ОСОБА_2 особисто сплачує всі комунальні послуги. У матеріалах справи відсутні будь-які заяви позивача про сплату пайових внесків за спірну квартиру. Трудова книжка не є належним та допустимим доказом, який свідчить про участь позивача у сплаті пайових внесків.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що з 08 липня 1966 року по 12 січня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно довідки ЖБК «Варіант» № 41 від 24 березня 1994 року ОСОБА_2, яка проживає АДРЕСА_1, повністю виплачена вартість квартири. Дата внесення останнього внеску - грудень 1993 року (цивільна справа 372/3451/15-ц).

Ордер на жиле приміщення №4 виданий ОСОБА_2 з сім'єю з трьох чоловік: ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_2 - син на право зайняття жилого приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Української міської ради №1 від 06 січня 1993 року. Даний ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення (цивільна справа 372/3451/15-ц).

17 липня 1998 року ОСОБА_2 на підставі рішення Української міської ради народних депутатів №46 від 26 лютого 1996 року та довідки ЖБК «Варіант» №12 від 10 липня 1998 року видано свідоцтво про право особистої власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно технічного плану квартира має загальну площею 72,77 кв.м., житлову - 42,9 кв.м. і складається з жилої кімнати 8 площею 17, 8 кв.м., жилої кімнати 7 площею 12,6 кв.м., жилої кімнати 6 площею 12,5 кв.м., кухні 5 площею 12,5 кв.м., туалету 4 площею 1,3 кв.м., ванни 3 площею 3 кв.м., коридору 1 площею 12,8 кв.м.

З довідки ЖБК «Варіант» № 20 від 13 червня 2016 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані власник ОСОБА_2, бувший чоловік власника ОСОБА_3, дочка ОСОБА_4, внуки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що подружжя на час сплати пайових внесків і отримання відповідачем свідоцтва про право власності проживали однією сім'єю за рахунок спільних коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на момент набуття у власність квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

З матеріалів справи вбачається, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 ОСОБА_3 ОСОБА_7 отримала у власність кооперативну квартиру.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Згідно роз'яснень, викладених в пп. 6, 6-1 постанови пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про власність», п. 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року №186, (далі Примірний статут ЖБК) і ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи таке:

а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов'язаний повернути кредитору.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Враховуючи ту обставину, що спірна квартира була набута у власність під час перебування сторін у шлюбі, вона є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між колишнім подружжям.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира була придбана за її власні кошти, а саме заробітну плату та позику отриману за місцем роботи, а позивач не довів ту обставину, що він вносив за неї кошти.

Однак, відповідач не надала належних та допустимих доказів того, що кошти, які були нею внесені за квартиру під час перебування у шлюбі з позивачем, як пайові внески, належали їй на праві особистої власності. Фінансові документи та квитанції, видані на ім'я відповідача, не свідчать про те, що кошти належали ОСОБА_2 особисто.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також зазначає, що з 1990 року позивач не проживає у квартирі та не користується нею, а відповідач сама оплачує всі комунальні послуги. Разом з тим, ОСОБА_2 не визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою. Сплата комунальних платежів є обов'язком власника квартири та не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права власності на належну йому частку.

Посилання ОСОБА_2 на порушення судом норм процесуального права, на думку суду, є безпідставними. Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про визнання за позивачем права власності на ? частину квартири, рішення суду ґрунтується на наявних у справі доказах, є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кулішенко Ю.М.

Яворський М.А.