Ухвала суду № 64631135, 01.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/852/17 Справа № 204/4845/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, третя особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_2, про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 14 вересня 2012 року помер його батько ОСОБА_5

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 30 вересня 2004 року за № 5-4778, ОСОБА_5 належала 1/6 частка квартири АДРЕСА_1.

02 лютого 2013 року він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, але постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 05 квітня 2013 року, йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві.

Зазначає, що правовстановлюючі документи, які б підтверджували реєстрацію за померлим права власності не були надані нотаріусу у зв»язку з тим, що померлий за життя не зареєстрував за собою в установленому законом порядку право власності на вказане нерухоме майно.

Враховуючи наведене, просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено (а.с.11-114).

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 118-122).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а заочне рішення суду слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено та як вбачається із матеріалів справи, 14 вересня 2012 року помер батько позивача - ОСОБА_5, якому за життя було видано в установленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 вересня 2004 року після смерті дружини ОСОБА_6, померлої 20 вересня 2001 року на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до заповіту від 01 грудня 2000 року посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, в тому числі належну їй частину квартири АДРЕСА_3, заповідала сину ОСОБА_2 (а.с.96).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 вересня 2004 року, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеної в заповіті спадщини ОСОБА_6, померлої 20 вересня 2001 року є на 2/6 частини квартири АДРЕСА_4, ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, що складається з 1/6 частки квартири АДРЕСА_2, яку прийняв позивач ОСОБА_3 шляхом звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 квітня 2013 року, виданої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, померлого 14 вересня 2012 року, оскільки спадкоємцем не надані документи, які б підтверджували реєстрацію за померлим права власності на 1/6 частинку спадкового майна.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що батько позивача ОСОБА_5 набув право власності на спадкове майно після смерті дружини в порядку, який існував на час його виникнення, та не виникає у зв»язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, а ОСОБА_3В, який в свою чергу, як спадкоємець за законом, не відмовлявся від спадщини та прийняв її в установленому законом порядку у встановлений законом строк, а тому вважається таким, що прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що померлий ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності 30 вересня 2004 року, тобто під час дії Цивільного кодексу 2004 року, та підлягало державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не приймаються до уваги та спростовуються приписами ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом ч.4 ст.3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Як вбачається з матеріалів справи, на час відкриття спадщини, а саме 2001 рік виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи вищезазначене, не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги про необхідність реєстрації права власності, оскільки на момент відкриття спадщини діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі зясував права та обовязки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_7

ОСОБА_8