Ухвала суду № 64626043, 06.02.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

6 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І.суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., -розглянувши заяву управління соціальної політики Тернопільської міської ради (далі - Управління) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом Управління до ОСОБА_4 про стягнення надміру сплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 жовтня 2016 року залишив без змін ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року про закриття провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Управління подало до Верховного Суду України заяву про її перегляд з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини першої статті 3, частини другої статті 17, частин другої, четвертої статті 50 КАС. На думку заявника, неоднаковість в правозастосуванні підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 6 лютого 2014 року, 6 серпня, 7 та 20 жовтня 2015 року (справи №№ К/800/57247/13, К/800/2330/15, К/800/26838/15, К/800/28722/15 відповідно).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права при розгляді інших справ, зокрема, у двох постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року та 25 травня 2016 року (справи №№ 21-1884а15, 21-2209а15, 21-883а16 відповідно) міститься висновок, відповідно до якого позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

З огляду на те, що спір виник щодо правомірності набуття особою права власності на виплачену допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з неї як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Висновок Вищого адміністративного суду України щодо застосування зазначених у заяві норм процесуального права, викладений в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, не суперечить правовому висновку, висловленому Верховним Судом України.

У заяві про перегляд не наведено суджень і аргументів про наявність підстав, які давали право касаційному суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

Посилання на постанову Верховного Суду України від 7 липня 2015 року є безпідставним, оскільки вона не містять правового висновку щодо застосування норми права. В аспекті встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд України дійшов висновку про те, що суди не встановили обставин, які вплинули або могли вплинути на встановлення права на соціальну допомогу та визначення її розміру. У зв'язку із цим всі судові рішення у справі скасовані і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про відкриття провадження у справі і дають підстави вважати заяву необґрунтованою.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від

2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом управління соціальної політики Тернопільської міської ради до ОСОБА_4 про стягнення надміру сплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді О.Ф. Волков

О.В. Кривенда