Постанова № 64622700, 01.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/6434/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Жигальська Ю.Ю. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2016р. у справі № 910/6434/16 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

про стягнення 6 340,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року у справі № 910/6434/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2016р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016р. у справі № 910/6434/16 скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду на розгляд.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції у постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2016 року у справі № 910/6434/16 вказав апеляційному господарському суду, що відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, апеляційний господарський суд залишив поза увагою заяву позивача про незастосування позовної давності, визнання поважними причин пропуску позовної давності та поновлення позовної давності. Суд апеляційної інстанції не розглянув питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску позивачем позовної давності, відповідно наявності чи відсутності підстав для захисту порушеного права позивача.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Таким чином, апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М. Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 01.02.2017 року.

Відповідач, згідно з поданим до апеляційного суду 10.01.2017 року додатковими поясненнями зазначив, що Київський апеляційний господарський суд, повно та всебічно оцінивши всі обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про пропущення ПрАТ «УАСК «АСКА» строку позовної давності, що має наслідком відмову в задоволенні позову, з чим погодився Вищий господарський суд України, а тому перегляд зводиться до розгляду заяви про поновлення строків позовної давності в задоволення якої слід відмовити.

Позивач, згідно з поданим до апеляційного суду 19.01.2017 року клопотанням, розглянути апеляційну скаргу ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року у справі № 910/6434/16 за відсутності представника позивача та відмовити ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року у справі № 910/6434/16.

Позивач до судового засідання, що відбулось 01.02.2017 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача є можливим.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

28.02.2012 року між Приватним акціонерним товариством "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" та ОСОБА_5 укладено договір страхування транспортного засобу №7472838 (далі за текстом - договір), предметом якого є майнова відповідальність за пошкодження транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, та вигодонабувачем є страхувальник.

21.11.2012 року о 18 год. 00 хв. водій ОСОБА_6, керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110377-40, д.н.з. НОМЕР_2, на вул. 50-ї Гвардійської Дивізії в Калінінському районі м. Донецька, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним, та скоїв ДТП (зіткнення) з автомобілем НОМЕР_3, який не рухався, чим порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року.

В результаті ДТП автомобіль НОМЕР_3, було пошкоджено, що підтверджується відомостями №9114264 про дорожньо-транспортну пригоду, сформованими АІПС ДТП.

Згідно з постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 21.12.2012 року у справі №0522/10099/2012, дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушенням водієм ОСОБА_6 п. 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, в результаті чого останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Вина особи ОСОБА_6, який керував автомобілем НОМЕР_4, встановлена постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 21.12.2012 у справі №0522/10099/2012.

У зв'язку з укладенням відповідачем полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/6838983, на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ЗАЗ 110377-40, д.н.з. НОМЕР_2.

В матеріалах справи міститься заява про пошкодження транспортного засобу від 27.11.2012, відповідно до якої страхувальник повідомив страховика про настання страхового випадку у вигляді ДТП, що сталась 21.11.2012 року, та заява про виплату страхового відшкодування від 10.12.2012 року.

Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № 519/12 від 07.12.2012 року вартість матеріальної шкоди без урахування ВТВ та зносу, по факту завдання пошкоджень автомобілю НОМЕР_3, внаслідок ДТП, складає 12661,85 грн.

При цьому, відповідно до ремонтної калькуляції від 20.12.2012 року (з використанням системи AUDATEX), вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження у ДТП, становить 17067,19 грн.

Відповідно до страхового акту № 7259 від 25.12.2012 та розрахунку суми страхового відшкодування, позивачем узгоджена сума страхового відшкодування на відновлювальний ремонт транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1, в розмірі 17067,19 грн.; при цьому виплаті підлягає 15120,19 грн., а на підставі заяви страхувальника від 27.11.2012 сторони дійшли згоди здійснити взаємозалік зустрічних однорідних вимог, зарахувавши 1947,00 грн. в частину оплати страхувальником страхової премії за договором страхування.

На виконання умов договору, позивачем відповідно до страхового акту №7259 від 25.12.2012 року, була здійснена виплата страхового відшкодування на рахунок вигодонабувача в розмірі 15120,19 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №4056 від 24.01.2013 року на суму 1010,00 грн, №4059 від 23.01.2013 року на суму 5171,39 грн., №4077 від 01.02.2013 року на суму 1 010,00 грн., №4053 від 04.02.2013 року на суму 1010,00 грн., №4030 від 05.02.2013 року на суму 1010,00 грн., №4030 від 06.02.2013 року на суму 1010,00 грн., №4092 від 08.02.2013 року на суму 1010,00 грн., №4064 від 11.02.2013 року на суму 1010,00 грн. та № 4042 від 13.02.2013 року на суму 3030,00 грн.

Факт утримання зі страхового відшкодування суми у розмірі 1947,00 грн. у рахунок чергової сплати за договором страхування підтверджується страховим актом № 7259 від 25.12.2012 та бухгалтерською довідкою позивача №191-17/1з від 04.04.2016 року.

Позивач направив на адресу відповідача заяву №927-17/1 від 05.04.2013 року про виплату страхового відшкодування в сумі 17 067,19 грн.

Відповідач 23.07.2013 року частково виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 9 726,45 грн., що підтверджується копією банківської виписки позивача.

Як зазначалось, позовні вимоги 6340,74 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем лише частково виплачене страхове відшкодування, у зв'яжу з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 6340,74 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що сплативши страхове відшкодування на користь страхувальника, позивач відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України отримав право зворотньої вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В процесі розгляду справи позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у застосуванні позовної давності суд першої інстанції вказав на переривання позовної давності у зв'язку з частковою оплатою.

Судом першої інстанції встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталась 21.11.2012 року. Позивач сплатив суму страхового відшкодування за договором добровільного страхування у січні-лютому 2013 року, що підтверджується матеріалами справи. 23.07.2013 року відповідач сплатив суму страхового відшкодування позивачу у розмірі 9 726,45 грн., чим фактично визнав свій обов'язок сплатити страхове відшкодування та вимоги позивача.

Отже строк позовної давності перервався 23.07.2013 року та з 24.07.2013 року почав свій перебіг заново. Позивач звернувся до суду 05.04.2016 року, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті, тобто трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом з 24.07.2013 не сплив.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Приписами ст.256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п.4 ст. 264 Цивільного кодексу України час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Від повідно до ч.6 п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарсько Суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи налажати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргута/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини, то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Згідно п. 27 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" - При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 Цивільного кодексу України), а також статтею 38 Закону № 1961- IV, а для суброгації відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.

Вказана правова позиція знайшла своє вираження та правове закріплення в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування Верховного суду України, а також рішеннях Верховного суду України ухвалених у подібних правовідносинах, що є обов'язковими для всіх господарських судів України у відповідності до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, а саме в Постанові Верховного суду України у від 25.12.2013 року у справі № 6-112цс та Постанові Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 23.09.2015 року.

Таким чином, часткова оплата не є підставою для переривання строку позовної давності.

Моментом, з якого починається обчислення спливу строків позовної давності в даному випадку є дата ДТП, а саме 21.11.2012 року.

Позов подано 05.04.2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, строк позовної давності для звернення до суду сплив відповідно 21.11.2015 року.

Проте позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про незастосування строку позовної давності, визнання поважним причин пропуску строку позовної давності та його поновлення, яка вмотивована тим, що починаючи з березня 2014 року належна організація роботи в ПрАТ «УАСК АСКА» зазнала тривалого розладу у зв'язку з не переробною силою, починаючи з березня 2014 року на території Донецької області відбувались масштабні проросійські виступи. 13 березня 2014 року у Донецьку сталися перші сутички між проукраїнськими та проросійськими силами, у зв'язку з чим ПрАТ «УАСК АСКА» було змінено юридичну адресу.

Відповідно до ч. 3,4 п. 2.2 Постанови №10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Єдина підстава покладена позивачем в обґрунтування пропущеного строку є здійснення перереєстрації юридичної адреси ПрАТ «УАСК «АСКА» з м. Донецьк на м. Запоріжжя.

Проте, виходячи з буквального аналізу норми закріпленої ч. 4 п. 2.2. Постанови №10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позивач зобов'язаний доводити на загальних підставах відсутність можливості залучення (найму/працевлаштування) будь-якої особи, що здатна подати позовну заяву до суду для порушення існуючого судового процесу в межах строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «УАСК «АСКА» діяльність юридичної особи не припиняла, ліквідована або реорганізована не була, мала працівників, які серед іншого і здійснювали супроводження діяльності компанії під час зміни юридичної адреси; обслуговування клієнтів страхової компанії та потерпілих осіб позивачем припинене не було, для чого останньою залучались особи - працівники, що працювали за трудовими або цивільно-правовими договорами, а тому юридична особа позивач не був обмежений у залученні особи, яка мала би змогу подати існуючу позовну заяву в межах строків позовної давності та захистити/відновити свої права, які останній вважає порушеними.

При цьому важливо зауважити, що як вказує представник позивача, рішення про перереєстрацію юридичної адреси та переїзд працівників товариства припадає на 28.07.2015 року (в межах строку позовної давності Позивач здійснив перереєстрацію юридичної адреси та перемістив своїх працівників на мирні території), а отже з дати 28.07.2015 року до дати за якою сплив строк позовної давності 21.11.2015 року (4 місяці), коли вже такі обставини відпали, позивач не був обмежений у зверненні до суду за судовим захистом втім не реалізував свого права.

Таким чином, юридичних підстав вважати обставину, на яку посилається скаржник в обґрунтування поновлення строку позовної давності - поважною немає, а тому в задоволенні заяви про незастосування строку позовної давності,

Таким чином, позивач вважає, що викладені в заяві обставини пропуску трирічного строку позовної давності з боку ПрАТ «УАСК АСКА» можуть бути визнані судом поважними, южуть бути враховані судом з ціллю не порушення прав та законних інтересів ПрАТ УАСК АСКА», а тому позивач звертається до суду із даною заявою про незастосування строку позовної давності, визнання поважними причин пропуску строку позовної давності :а поновлення строку позовної давності для ПрАТ «УАСК АСКА».

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (п. 3).

З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року у справі № 910/6434/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО підлягає задоволенню в позовному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2016 року у справі № 910/6434/16 - задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2013 року у справі № 910/6434/16 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А, код 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, код 31650052) 1515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. - судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська