Постанова № 64622657, 01.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/10468/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 01.02.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року

по справі № 910/10468/16 (суддя: Усатенко І.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

про стягнення 499 757,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року у справі № 910/10468/16 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на користь Міністерства оборони України пеню в розмірі 94 786,59 грн. 59 коп. та штраф в розмірі 79 594,20 грн. 20 коп., судовий збір у розмірі 2 615,71 грн. 71 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ІСО" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року у справі № 910/10468/16 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Чорної Л.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 року у зв'язку з участю судді Чорної Л.В. у підготовці в Національній школі суддів України, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 року справу № 910/10468/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі. У випадку часткового задоволення позову, представник скаржника просив суд апеляційної інстанції зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій на 90% та розстрочити виконання судового рішення на рік шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частками.

Представник Міністерства оборони України у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, представник позивача у судове засідання 01.02.2017 року не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представників Міністерства оборони України та за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач, про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника позивача що не з'явився, у судовому засіданні 01.02.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, представник позивача був присутній у попередніх судових засіданнях та надавав суду свої пояснення по справі, які колегією суддів прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

19.05.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір № 286/3/15/195 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році поставити замовнику аксесуари одягу з натуральної шкіри; одягу, виготовленого з фетру чи нетканих полотен; одягу готового, з текстильних полотен з покривом (лот 2. Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Згідно додаткової угоди від 30.06.2015 № 1 до договору від 18.05.2015 № 286/3/15/195 поставці у строк до 30.06.2015 (включно) підлягають: костюм (куртка, штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) відповідно ТОУ 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 та зразку-еталону загальною кількістю 7250 штук, за ціною одиниці товару 315,85 грн. (без ПДВ) на загальну суму 2289912,50 грн. без ПДВ.; костюм (куртка, штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) відповідно ТОУ 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 (зі змінами від 17.06.2015 № 341/5/5084) та зразку-еталону загальною кількістю 7750 штук, за ціною одиниці товару 315,85 грн. (без ПДВ) на загальну суму 2447837,50 грн. без ПДВ. Ціна товару з ПДВ складає 5685300,00 грн.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Ціна цього договору становить 9749700,00 грн. у тому числі: ПДВ 1624950 грн. 00 коп. (п.3.1 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Відповідно до п. А4, А7, Б4, Б7 поставки DDP Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року) продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки. Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення про відправлення товару, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити заходів, звичайно необхідних для одержання поставки товару. Покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А.4. У випадку, якщо покупець вправі визначати час у рамках узгодженого терміну та/або пункт прийняття поставки в межах названого місця, він зобов'язаний дати продавцю достатнє повідомлення про них.

Відповідно до п.1.2 договору, строки (терміни) постачання до 30.06.2015 (включно).

Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень. (п.5.2 договору).

Відповідно до п. 2.6, 2.7 договору, при позитивних результатах контролю та випробувань на прийнятий товару представником замовника ставиться відповідне клеймо у місцях нанесення маркування відповідно до нормативно-технічної документації. У разі відсутності місця для нанесення клейма (пломбування) або недопустимості нанесення клейма (пломбування) на виробах клейма (пломби) наносяться на кожному примірнику акту приймального контроль (якості), та на тарі в межах норм приймання матеріально-технічних засобів речової служби, якщо постачальник товару є його виробником. Приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.

Згідно з п.5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п.6.3.1 договору).

Строк поставки визначений сторонами у договорі (з урахуванням додаткової угоди) до 30.06.2015 включно. Тобто відповідач вважається таким, що прострочив поставку з 01.07.2015.

Так, в матеріалах справи містяться акти приймального контролю якості, підписані представником замовника датами, що вказані в актах, а саме: № 2 від 02.07.2015 на поставку 2000 одиниць товару; № 3 від 09.07.2015 на поставку 2000 одиниць товару; № 4 від 16.07.2015 на поставку 250 одиниць товару; № 5 від 17.07.2015 на поставку 2000 одиниць товару; № 6 від 23.07.2015 на поставку 2000 одиниць товару; № 7 від 28.07.2015 на поставку 1000 одиниць товару; № 8 від 05.08.2015 на поставку 2000 одиниць товару; № 9 від 12.08.2015 на поставку 1000 одиниць товару; № 10 від 19.08.2015 на поставку 1000 одиниць товару. Тобто, судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем поставлено згідно з вказаними актами товар з простроченням.

До кожного акту долучено оголошення про пред'явлення товару на приймальний контроль та повідомлення про прийняття товару військовою частиною.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних, які підтверджують кількість, вартість та дату поставки товару відповідачем: № 16 від 30.06.2015 на суму 1137060,00 грн., № 19 від 06.07.2015 на суму 758040,00 грн., № 21 від 10.07.2015 на суму 758040,00 грн., № 23 від 17.07.2015 на суму 94755,00 грн., № 24 від 17.07.2015 на суму 758040,00 грн., № 25 від 23.07.2015 на суму 663285,00 грн., № 27 від 29.07.2015 на суму 379020,00 грн., № 28 від 05.08.2015 на суму 379020,00 грн., № 31 від 12.08.2015 на суму 379020,00 грн., № 34 від 19.08.2015 на суму 379020,00 грн.

Доказів поставки решти товару за договором у кількості 1750 штук, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем суду не надано.

При цьому, відповідач не заперечує проти того, що товар було поставлено з порушенням строків, передбачених договором, проте, як зазначив представник скаржника, його вини у даному порушенні немає, так як відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для належного виконання покладених на нього зобов'язань. Представник вказав, що відповідач є одночасно виробником товару, що поставляв, та він не міг встигнути його виконати в строк.

Відповідач зазначає, що між сторонами укладений договір поставки за умовами якого передбачено, що постачальник може бути і виробником товару, в цьому випадку договором обумовлений контроль якості товару який здійснюється на підставі вимог положення про представництво державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 №1107 (п.2.4. договору).

Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, зміст п.2.4 договору не змінює правову природу укладеного договору який є договором поставки, а не підряду тощо. До договору, за яким виник спір не застосовуються положення законодавства, що врегульовують права та обов'язки сторін за договором підряду (глава 61 ЦК України).

В якості доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній поставці товару відповідач зазначає про те, що він звернувся до директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України від 08.06.2015 № 276 (отриманий 08.06.2015), в якому зазначив, що 03 червня 2015 року під час узгодження зразка товару та підписання бірки на нього, начальник 1363 Головного військового представництва Міністерства оборони України полковник ОСОБА_2 проінформував відповідача про наявність помилок в ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 щодо розмір у та характеристик штанів. Для підтвердження даної інформації, відповідач звернувся до заступника директора департаменту - начальника управління постачання матеріальних ресурсів Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ полковника ОСОБА_3

ОСОБА_3 наявність помилок в ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 щодо розмірних характеристик штанів відповідачу не підтвердив, оскільки, з його слів, даний документ до нього не надходив. В той же день, з метою з'ясування даної ситуації, що склалася, відповідач звернувся до начальника Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України полковника ОСОБА_4, який підтвердив існування змін до розмірних характерис тик штанів виробу та повідомив, що співробітники Центрального управління речового забезпечення ЗСУ Тилу ЗСУ нададуть нам даний документ.

Після отримання підтвердження існування змін до розмірних характеристик штанів виробу, відповідач зупинив виробництво костюмів (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної пла щової вибивної (камуфльованої) згідно договору.

Станом на 03 червня 2015 року відповідачем було виготовлено 7250 штук костюмів по розмірам, вказаних в ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 та договорі.

У вказаному листі відповідач просив якомога швидше надати офіційні зміни до ТО та укласти додаткову угоду про продовження термінів поставки.

В матеріалах справи міститься лист яким затверджений зразок товару до договору № 286/3/15/195 від 19.05.2015, зразок затверджений 03.06.2015 року.

В листі від 12.06.2015 № 288 до Директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України від 08.06.2015 № 276 (отриманий 15.06.2015) відповідач просив надати дозвіл на відвантаження окремих партій товару готових виробів для швидкого забезпечення МО України готовою продукцією.

Листом від 02.07.2015 № 286/6/8158 відповідача запросили для підписання додаткової угоди та надали зміни в ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.08.2015 № 286/6/10432, в якій повідомлялось про прострочення поставки та необхідність сплатити штрафні санкції у розмірі 494431,48 грн. Відповідач надав відповідь на претензію № 610 від 10.12.2015, в якій зазначив про прострочення поставки з вини кредитора і відсутності підстав застосовувати штрафні санкції.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідач зазначає, що додаткова угода була підписана після спливу, встановленого нею строку поставки, а зміни до ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 були надані лише з листом від 02.07.2015, отже теж після закінчення терміну поставки, встановленого договором.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналізуючи вказані норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі укладення договору, сторони є вільними у визначенні його положень, та фактичне підписання договору є остаточним волевиявленням його сторін, спрямоване на виникнення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідач підписав додаткову угоду № 1 до договору без будь-яких застережень та зауважень щодо строку поставки чи дати підписання додаткової угоди, а тому у суду відсутні підстави вважати, що у відповідача було інше волевиявлення щодо строку поставки, ніж те, що зазначено в додатковій угоді. За таких умов, судом не приймаються заперечення скаржника щодо вини кредитора у простроченні зобов'язань боржника щодо строку поставки товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 198849,18 грн. та штраф в розмірі 397971,00 грн.

Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з п. 7.3.4 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання.

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Перевіривши розрахунок пені, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок пені здійснений позивачем є неправильним. Так, виходячи з визначених позивачем періодів прострочення та сум вбачається, що позивачем при нарахуванні їх розмірів, за конкретні періоди прострочення, в періоди прострочення враховані дати фактичних поставок, що призвело до збільшення періодів на один день, відповідно до збільшення розмірів пені на суму вартості одного дня прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Колегія суддів звертає увагу, що п. 5.1, 5.2 договору визначають умови поставки та місце її здійснення. Однак п. 5.3 договору передбачено, що дата поставки товару визначається дата, вказана одержувачем замовника в акті приймального контролю та видаткових накладних. Отже згідно умов договору, визначених сторонами, чітко встановлено, що дата поставки визначається згідно видаткових накладних.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 94786,59 грн.

При цьому, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з розрахунком суми штрафу, зробленим позивачем, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, штраф був нарахований ним на загальну суму договору і склав 397971,00 грн.

Разом з тим, статтею 231 ГК України передбачено додаткове нарахування штрафу у розмірі 7% вказаної вартості, тобто вартості товару з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення понад тридцять днів. В п. 7.3.4 договору також передбачено стягнення пені від вартості непоставленого товару та додатково 7% штрафу від вказаної вартості договору.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, штраф згідно чинного законодавства та п. 7.3.4 договору нараховується у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару, визначеної у договорі, за прострочення понад 30 днів.

Отже, здійснивши перевірку розрахунку штрафу на вартість товару, прострочення поставки якого складало понад 30 днів, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 79594,20 грн. штрафу.

Що стосується заяви скаржника про зменшення розміру пені на 90% на підставі п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року).

Суд може за власною ініціативою зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки це є правом суду відповідно до норм господарського процесуального законодавства України. Водночас, суд повинен користуватись цим правилом у разі, якщо сума штрафних санкцій є надмірно великою. Так як штраф є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (статті 611 Цивільного кодексу України), вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

Так, враховуючи інтереси обох сторін, наявність заперечень позивача в задоволенні заяви відповідача про зменшення пені, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, судова колегія дійшла до висновку про відсутність виняткових обставин для можливості застування п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а тому у задоволенні заяви ТОВ "ІСО" про зменшення розміру пені та штрафу на 90% слід відмовити.

Що стосується заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду по справі №910/19585/16 строком на один рік на підставі п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 р.).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. Тобто, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів в обґрунтування фінансової неможливості виконання рішення суду в тій частині, що задоволено судом. За таких обставин, клопотання відповідача не підлягає задоволенню в зв'язку з необґрунтованістю.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 94 786,59 грн. 59 коп. та штраф в розмірі 79 594,20 грн. 20 коп. В решті позову відмовлено.

Такої ж правової позиції в аналогічній справі дотримується й Вищий господарський суд України, а саме у постанові від 20.12.2016 року по справі № 910/6242/16.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ "ІСО" не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "ІСО" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року у справі № 910/10468/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 року у справі № 910/10468/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10468/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова